Ко́ста-Гавра́с, повне ім'я Константі́нос (Ко́стас) Гавра́с (; 13 лютого 1933, Аркадія, Греція) — грецький та французький кінорежисер, сценарист, лауреат премій «Оскар» та «Золота пальмова гілка». Відомий фільмами на гострі політичні теми — стрічкою «Дзета» про хунту «чорних полковників» у Греції і «Визнання» про «справу Сланського» в Чехословаччині. Президент Французької сінематеки (з 2007).
Біографія Народився в селі Лутра-Іраес в Аркадії. Не існує фактів, які б вказували на походження від візантійського аристократичного роду Гаврас, зокрема від Теодора Гавраса, захисника Трапезунда від османів, але це прізвище найчастіше зустрічається серед греків Понта. Під час окупації Греції родина Гаврасів перебралася до Пелопоннесу, а після війни в Афіни. Під час війни батько Гаврас був членом лівого крила Національно-визвольного фронту Греції, а після війни він був заарештований за підозрою в симпатіях до комунізму. Сім'я Гаврасів була змушена залишити Грецію.
Костас Гаврас закінчив середню школу вже у Франції і в 1951 році почав вивчати право в Сорбонні, але в 1956 році покинув університет і почав цікавитись кінематографом. Вищу кінематографічну освіту здобув в інституті IDHEC (, зараз — La Fémis) в Парижі. Працював асистентом режисерів Рене Клера, Анрі Вернея, Жака Демі, Рене Клемана.
Творчість У 1965 році Костас Гаврас дебютував як режисер з екранізацією детектива Себастьяна Жапрізо «Вбивці в спальних вагонах» в головній ролі з Івом Монтаном. Напружена детективно-кримінальна інтрига присутня в більшості інших фільмів Костаса Гавраса, заснованих на документальних матеріалах і політично заангажованих.
Режисеру важливий не стільки політичний аспект подій, скільки гуманітарний пафос, цікава людина, що стикається з проявами тоталітарної влади, як би вона не називалася — режим «чорних полковників», гітлерівський фашизм, сталінський соціалізм, латиноамериканська військова хунта. Гаврас показує, як історія, політика, суспільство, інститути влади, партії впливають на долю приватної людини. Бувши громадянином світу і знімаючи кіно в різних країнах, Коста-Гаврас отримав визнання як космополітичний в найкращому сенсі слова, істинно гуманістичний художник, якого хвилює глобальна боротьба добра зі злом, а не одні лише політичні пристрасті.
2009 року Костас Гаврас на замовлення Міністерства культури Греції створив короткометражну відеореконструкцію історії афінського Парфенона.
Фільмографія
1958 — / Les Rates 1963 — Затока ангелів / La Baie des anges 1965 — Вбивця у спальному вагоні / Compartiment tueurs 1967 — Одна людина зайва / Un homme de trop 1969 — Дзета 1970 — 1973 — 1975 — 1979 — Світло жінки 1982 — Зниклий безвісти / Missing 1983 — Ханна К. / 1986 — 1988 — 1989 — 1991 — Для Кім Сен-Мана () / Проти забуття 1991 — Проти забуття / Contre l’oubli 1992 — Маленький апокаліпсис / La Petite Apocalypse 1995 — Люм'єр і компанія 1995 — З приводу Ніцци, продовження () / 1997 — Божевільне місто 2001 — Амінь / Amen. 2005 — 2009 —
Премії та нагороди «Дзета», 1969 Спеціальний приз журі Каннського кінофестивалю 1969 «Оскар» — «Найкращий іноземний фільм», «Оскар» — «Найкращий монтаж» «Спеціальний відділ» приз Каннського кінофестивалю 1976 «Зниклий безвісти», 1982 «Золота пальмова гілка» (Головний приз) Каннського кінофестивалю 1982 і приз за Найкращу чоловічу роль Джек Леммон «Оскар» — «Найкращий оригінальний сценарій». BAFTA — за найкращий сценарій. «Музична скринька», 1989 «Золотий ведмідь» (Головний приз) Берлінського кінофестивалю 1990. «Амінь», 2002 Премія «Сезар» 2003 — «Найкращий оригінальний сценарій»
Примітки
Посилання