Менінгіт (, від meninx — «мозкова оболона», — запальний процес) — запалення мозкових оболон (meninges), які покривають головний і спинний мозок. Запалення можуть спричинити віруси, бактерії або інші мікроорганізми. Менінгіт становить небезпеку для життя людини, тому це захворювання є невідкладним станом. Бактеріальні гнійні менінгіти приблизно в 1/6 хворих призводять до смерті, в 1/5 захворілих виникають тяжкі ускладнення.
Менінгіти патоморфологічно поділяють на: лептоменінгіти — запалення м'якої і павутинної мозкових оболон. пахіменінгіти — запалення твердої мозкової оболони. Але в клінічній практиці під терміном «менінгіт» зазвичай розуміють запалення саме м'якої мозкової оболони.
Найпоширенішими симптомами менінгіту є головний біль і ригідність потиличних м'язів, інші менінгеальні симптоми одночасно з гарячкою, сплутаністю свідомості або зміненим станом свідомості, блюванням, чутливістю до світла (фотофобія) або гучного шуму (фонофобія чи акузофобія). У дітей іноді (на початковій стадії) виявляють тільки неспецифічні симптоми, такі як дратівливість і сонливість. Якщо з'являється висип, то це може вказувати на наявність комбінованої форми менінгококової інфекції (менінгококцемія + менінгіт).
Для діагностики або виключення менінгіту використовують люмбальну пункцію. У спинномозковий канал вводять голку для взяття спинномозкової рідини (СМР), яку досліджують у медичній лабораторії.
Лікування при менінгіті полягає в невідкладному застосуванні антибіотиків та, іноді, при серйозних вірусних менінгітах — противірусних препаратів. Крім того, можна використовувати глюкокортикостероїди для лікування набряку-набухання головного мозку. Менінгіт, особливо при затримці з лікуванням, може призвести до смерті, серйозних ускладнень: глухоти, епілепсії, гідроцефалії і когнітивних розладів. Деяким видам менінгіту (наприклад, менінгококовому, пневмококовому, спричиненому вірусом епідемічного паротиту), можна запобігти через вакцинацію.
Історичні відомості Деякі дослідники вважають, що менінгіт як захворювання описав Гіппократ, окрім того, за даними істориків явище менінгізму було відоме такому лікарю доренесансної епохи, як Ібн-Сіна.Перші достовірні клінічні описи, скоріше за все, однієї з форм менінгококової інфекції — менінгококового менінгіту, зробили у XVII столітті англійські лікарі Томас Вілліс і Томас Сиденгам. Опис туберкульозного менінгіту, який у ті часи називали «набряком мозку», також приписують единбурзькому лікареві серу Роберту Вайєтту, який склав звіт про розтин, датований 1768 роком, хоча зв'язок між туберкульозом та його збудником був встановлений лише у наступному сторіччі.
Перший значний спалах епідемічного менінгококового менінгіту був описаний у Женеві у 1805 році Гаспаром Вієссе. Невдовзі після цього були описані інші епідемії захворювання у Європі та Сполучених Штатах. Перший звіт про епідемію в Африці датований 1840 роком. Африканські епідемії стали частими у XX-му сторіччі, починаючи з великої епідемії, яка у 1905—1908 роках охопила Нігерію та Гану.
Вперше збудника бактеріального менінгіту виявив австрійський бактеріолог Антон Вексельбаум, який у 1887 році описав менінгококи. У ранніх звітах рівень летальності був дуже високим (більше ніж 90 %). У 1906 році на конях були проведені випробування імунної сироватки, яка була розроблена американським науковцем Саймоном Флекснером та значно зменшила летальність від менінгококових захворювань. У 1944 році було вперше доведено ефективність лікування бактеріального менінгіту пеніциліном reproduced in . Впровадження у другій половині XX-го сторіччя вакцин проти гемофільної палички призвело до значного зменшення випадків гемофільного менінгіту, а у 2002 році було доведено, що застосування кортикостероїдів значно покращує прогноз лікування бактеріального менінгіту.
Етіологія Зазвичай менінгіт виникає внаслідок інфікування різними мікроорганізмами. Більшість випадків спричинюють віруси. Бактерії, грибки та найпростіші є поширеними причинами менінгіту. Також він може виникнути через деякі неінфекційні причини. Термін «серозний менінгіт» стосується випадків, де є серозні зміни в лікворі, немає ознак гнійної інфекції. Зазвичай такий вид менінгіту притаманний вірусам. Його також можуть спричинити спірохети, включаючи Treponema pallidum (збудника сифілісу) і Borrelia burgdorferi (збудника хвороби Лайма).
Бактеріальний Бактерії найчастіше спричинюють гнійний менінгіт, проте деякі породжують і серозний менінгіт. Види бактерій, що спричинюють бактеріальний менінгіт, різні у різних вікових групах хворих. Для недоношених дітей та новонароджених віком до трьох місяців найчастішими збудниками є стрептококи групи Б (підтип III, які зазвичай знаходяться у піхві жінки та є основною причиною зараження протягом першого тижня життя) і бактерії, що зазвичай перебувають у шлунково-кишковому тракті, такі як кишкова паличка (містить антиген K1). Бактерії роду Listeria можуть уражати новонароджених і відбуваються навіть епідемії. Старших дітей зазвичай уражають Neisseria meningitidis (менінгококи) та Streptococcus pneumoniae (пневмокок) (серотипи 6, 9, 14, 18 і 23), а тих віком менше п'яти років — гемофільна паличка типу B (у країнах, де не проводять вакцинацію). У дорослих менінгококи та пневмококи разом спричиняють 80 % випадків бактеріального менінгіту. Ризик інфікування бактеріями роду Listeria підвищений у людей віком понад 50 років. Після початку застосування пневмококової вакцини рівень захворювання пневмококовим менінгітом знизився як у дітей, так і у дорослих.
Недавня черепно-мозкова травма може спричинити проникнення бактерій з носа до мозкових оболон. Аналогічно, різноманітні пристрої, присутні в мозку чи м'якій мозковій оболоні, наприклад мозковий шунт, екстравентрикулярний дренаж або резервуар Оммая збільшують ризик менінгіту. У таких випадках, більш імовірне інфікування стафілококами, псевдомонадами, та іншими грам-негативними бактеріями. Ці патогени також пов'язують із менінгітом у хворих з імунодефіцитами. Інфекційне ураження в області голови та шиї, зокрема середній отит чи мастоїдит, можуть призвести до менінгіту у невеликої кількості людей. Власники кохлеарних імплантатів зазнають підвищеного ризику пневмококового менінгіту.
Туберкульозний менінгіт, який спричиняють Mycobacterium tuberculosis, найбільш типовий для мешканців країн, де туберкульоз є ендемічним, але також зустрічається і в людей з імунними проблемами, такими як СНІД.
Рецидивний бактеріальний менінгіт може бути спричинений анатомічними дефектами, вродженими чи набутими, або розладами імунної системи. Анатомічні дефекти призводять до прямого контакту між зовнішнім середовищем та нервовою системою. Найпоширенішим дефектом, що призводить до рецидивного менінгіту, є перелом черепа, а саме такі переломи, що зачіпають основу черепа чи поширюються до навколоносових пазух та пірамід скроневої кістки. Приблизно 59 % випадків рецидивного менінгіту мають місце через такі анатомічні дефекти, 36 % спричинює імунодефіцит (наприклад, недостатність комплементу, що призводить, зокрема, до рецидивного менінгококового менінгіту), та 5 % випадків зумовлюють тривалі інфекційні запалення в зонах, прилеглих до м'яких мозкових оболон.
Вірусний До вірусів, що часто спричинюють менінгіт, який за характером є серозним, належать численні ентеровіруси. Рідше це віруси простого герпесу, 1 і 2-о типів, вірус вітряної віспи та оперізуючого герпесу, епідемічного паротиту, ВІЛ та вірус лімфоцитарного хоріоменінгіту.
Грибковий Існують кілька факторів ризику виникнення грибкового менінгіту, включаючи вживання імунодепресантів (наприклад, після трансплантації органів), ВІЛ-інфекція, та втрата імунітету, пов'язана зі старінням. Він нетиповий для людей з нормальною імунною системою, але може поширюватися через внутрішньолікарняну передачу. Розгортання симптомів зазвичай поступове, головний біль та гарячка можуть тривати щонайменше пару тижнів до моменту, коли буде поставлено діагноз. Найпоширенішим грибковим менінгітом є криптококовий менінгіт, який спричинює Cryptococcus neoformans. Криптококовий менінгіт виникає практично завжди при СНІДі. До інших грибків, що можуть спричинити менінгіт, належать Histoplasma capsulatum, Coccidioides immitis, Blastomyces dermatitidis та Candida.
Паразитарний Паразитів часто вважають причиною захворювання при домінуванні еозинофілів (тип білих кров'яних тілець) у спинномозковій рідині. Найпоширенішими паразитарними збудниками і хворобами, які призводять до менінгіту, вважаються Angiostrongylus cantonensis, Gnathostoma spinigerum, Baylisascaris procyonis, шистосомози, цистицеркоз, токсокароз, парагонімоз тощо.
Неінфекційний Менінгіт може мати місце в результаті кількох неінфекційних причин: поширення раку до м'якої мозкової оболони (злоякісний або неопластичний менінгіт) і певні препарати (в основному нестероїдні протизапальні препарати, антибіотики та внутрішньовенний імуноглобулін). Також його можуть спричинювати певні запальні процеси, такі як саркоїдоз (який при такому ускладненні називають нейросаркоїдозом), захворювання сполучної тканини, наприклад системний червоний вовчак та певні форми васкуліту як то хвороба Бехчета зокрема. Епідермоїдні та дермоїдні кісти можуть стати причиною менінгіту через вивільнення вмісту кіст у субарахноїдальний простір. Менінгіт Молларе — це синдром рецидивних епізодів серозного менінгіту; вважається, що його причиною може бути вірус простого герпесу типу 2.
Епідеміологічні особливості
Хоча менінгіт є захворюванням, яке підлягає обов'язковій реєстрації у багатьох країнах світу, точна кількість випадків невідома. Щорічно у країнах Західного світу на кожні 100 тисяч осіб припадає 3 випадки захворювання. Дослідження серед населення виявили, що найпоширенішим є вірусний менінгіт (10,9 випадків на 100 000 осіб), а найсприятливішою для цього захворювання порою року є літо. Країни Африки на південь від Сахари потерпають від хронічної епідемії менінгококового менінгіту, через що цей регіон назвали «менінгітним поясом». Епідемії здебільшого припадають на сухий сезон (з грудня по червень), і можуть тривати від двох до трьох років, стихаючи після настання сезонів дощів. У цьому регіоні з низьким рівнем медичної допомоги кількість випадків захворювання на 100 тисяч осіб становить 100—800. Під час найбільшої в історії епідемії, яка накрила весь регіон у 1996—1997 роках, було зафіксовано більше 250 тисяч випадків хвороби, 25 тисяч з яких закінчилися смертю хворих.
Менінгококовий менінгіт перетворюється в епідемії в регіонах із великою щільністю населення, у місцях його скупчення — у військових частинах під час мобілізації, студмістечках, гуртожитках та під час щорічного хаджу Незважаючи на недостатній рівень досліджень циклів епідемії в Африці із розвитком епідемій у менінгітному поясі пов'язують деякі фактори, в тому числі: медичні умови (імунологічний сприйнятливість населення), демографічні умови (міграцію та переміщення значної частини населення), соціоекономічні умови (перенаселеність та погані умови життя), кліматичні умови (посуха та пилові бурі) та супутні гострі респіраторні інфекції..
Причини регіонального поширення бактеріального менінгіту у значній мірі відрізняються: у той час, як більшість випадків захворювання у країнах Європи спричинена збудниками N. meningitidis груп B та C, у країнах Азії на Африки переважають збудники групи A, які є основною причиною епідемій у менінгітному поясі, зумовлюючи близько 80-85 % зареєстрованих випадків менінгококового менінгіту.