Фортепіа́но, фортеп'я́но ( — голосно (сильно),  — повільно (тихо)) — збірна назва класу струнних ударно-клавішних музичних інструментів — роялів і піаніно.

Джерело звуку у фортепіано — металеві струни, які починають звучати від удару покритих повстю дерев'яних молоточків, а вони приводяться у дію натиском пальців на клавіші. Струни за допомогою кілків натягнуті на резонансну деку (у піаніно дека знаходиться у вертикальному положенні, у роялях — у горизонтальному). Сучасний діапазон фортепіано — 7 ⅓ октав (88 клавіш).

Історія Попередниками фортепіано були клавесини і клавікорди. Їхніми недоліками були швидко загасаючий звук, що заважало грі legato, і постійний рівень гучності (що стосується тільки клавесина), що виключало один з важливих виразних засобів музики — динаміку (зміна гучності). Звук у фортепіано натомість видобувався не щипком, а ударом, що дозволило розширити динамічні можливості цього інструмента.

Винахідником фортепіано вважається італійський майстер Бартоломео Крістофорі (1655—1732), який працював при дворі принца Тосканського Фердинандо Медічі над створенням молоточкового механізму для клавесина. У 1711 р. механізм був докладно описаний Шипіоне Маффеї у венеційському журналі «Giornale dei letterati d'Italia». Інструмент був названий «gravicembalo col piano e forte» (клавесин з тихим і голосним звуком), — піанофорте — а згодом закріпилася назва фортепіано. Перші зразки фортепіано, що збереглися до сьогодні, датовані 1720-ми роками. У винаході Б. Крістофорі були закладені основні деталі сучасного механізму фортепіано — молоточок, шпіллер, шультер, фенгер, демпфер. Винахід Крістофорі поклав початок розвитку механіки англійської системи. Інші види механіки були розроблені Маріусом у Франції (1716) і Шретером у Німеччині (1717–1721).

У наступні роки клавішний механізм зазнав еволюції, було впроваджено чавунну раму, педалі, збільшено діапазон інструменту, змінювалось розташування струн. Над клавішним механізмом у різний час працювали К. Г.  Шретер, І. А. Зільберманн, І. А. Штейн, И. А. Штрейхер, І. К. Цумпе, А. Беккерс, С. Ерар, Ю. Блютнер, Дж. Брінсмід.

У 1721 році німецький музикант і педагог Готліб Шретер (1699—1782) винайшов принципово інший механізм, у якому молоточок, прикріплений на кінці клавіші, підкидався й ударяв по струні (Prellmechanik). У другій чверті XVIII ст. виробництвом фортепіано починають займатися німецькі органні майстри, з яких найбільш відомі Г. Зільберман (1683—1734) та Йоганн Андреас Штайн (1728—1792). Механізм Штайна (Prellzungenmechanik) одержав назву «віденського» або «німецького» і використовувався практично без змін аж до другої чверті XIX ст., проте його недоліком лишалась слабка репетиція. З 1750-х рр. у Лондоні Йоганн Крістоф Цумпе (1735—1800) став робити чотирикутні фортепіано, комплектуючи їх трохи зміненим механізмом Крістофорі. З 1760-х рр. фортепіано широко поширюється у всіх європейських країнах та в Російській імперії.

Себастьян Ерар винайшов механіку «подвійної репетиції», що дозволяла видобувати звук при швидкому повторному натисканні з напівходу клавіші. Механіка англійської системи уможливлювала таке повторення лише при повному піднятті клавіші, відтак демпфер встигав заглушити струну.

У Росії фортепіанна справа була насамперед пов'язана з Петербургом. Тільки у XVIII столітті там працювало понад 50 фортепіанних майстрів. На розвиток фабричного виробництва фортепіано першої половини XIX століття вплинула діяльність першого російського фортепіанного фабриканта, постачальника імператорського Двору англійського майстра Г. Февріє, німецьких майстрів Й.-А. Тішнера, К.-І. Віирта, А.-Х. Шредера, І.-Ф. Шредера й, з 1840 р., бельгійця Г.-Г. Ліхтенталя. Нині відомі імена більше 700 фортепіанних майстрів, що працювали в Росії до революції 1917 р.

У середині XIX століття в Німеччині відкрилися фабрики Ю. Блютнера, К. Бехштейна, у США — Стейнвея, що довгі роки не мали собі рівних. З 1828 року донині в Австрії (Відень) існує фортепіанна фабрика Bosendorfer — найдавніша з нині діючих. У XX столітті з'явилися принципово нові інструменти — електронні піаніно й синтезатори, а композитори-експериментатори почали використовувати підготовлене фортепіано.

Перший музичний твір, написаний спеціально для фортепіано, з'явився в 1732 р. (соната Лодовіко Джустіні). Однак у масовому порядку композитори почали орієнтуватися на фортепіано, а не на клавесин, сорока-п'ятдесятьма роками пізніше, у часи Гайдна й Моцарта.

Визначення дати випуску фортепіано Від часів винаходу фортепіано й по сьогодні в усім світі працювали більше 20 000http://www.conservatory-tuner.narod.ru/serial_new1.htm Каталог серійних номерів фортепіано фортепіанних майстрів і фірм, що випускали роялі й піаніно. Кожен інструмент маркується власним серійним номером, по якому можна визначити рік випуску фортепіано. Як правило, номери ставляться на чавунній рамі вгорі, у районі її кріплення до вирбельбанку. У фортепіано виробництва НДР номера ставилися на молоточках у крайньому правому регістрі. У фортепіано XIX — початку XX століть номера часто ставилися на внутрішній бічній стінці або на резонансній деці. Додатковим фактором, що дозволяє датувати рік випуску фортепіано, може бути номер механіки.

Різновиди Існують два основні сучасні різновиди фортепіано — рояль і піаніно. Крім того, існують спеціалізовані та електричні піаніно, що мають електромеханічне влаштування, електронні піаніно, що синтезують подібний до фортепіано звук за допомогою генераторів, та цифрові піаніно, що використовують семпли фортепіанних звуків.

Роялі

У роялів рама і струни розташовані горизонтально, при цьому струни віддаляються від клавіатури. Механізми знаходться під струнами, і повертаються у стан спокою після натискання клавіш завдяки гравітації. Довжина роялів складає від 1,5 до 3 метрів.

При схожості характеристик, роялі, що мають більшу довжину корпусу і струн, володіють більш широким, богатим звуком, і меншою негармонічністю струн. Це обумовлено значною жорсткістю струн фортепіано; коли струна після удару коливається, частини струни коливаються не від її початку, а від точки, дещо зміщеної в напрямку центру струни. Фортепіано з коротшими і товстішими струнами (маленькі інструменти) в результаті мають більшу тембральну негармонічність, що сприймається як різкість тону.

Негармонічні обертони фортепіанних струн вимагають настройки інструмента радше за розширеними октавами у відповідності з високими обертонами нижніх октав, ніж теоретично правильними октавами. В іншому випадку суміжні октави звучатимуть чисто, але дві- триоктавні інтервали — ні. Розширення октав невеликого фортепіано відповідно до властивого йому рівня негармонійності створює дисбаланс між усіма інтервальними відношеннями інструменту. У великих роялях гармонічне звучання зберігається навіть при вирівнюванні високих частот до обертонів звуків трьома октавами нижче. Завдяки цьому суміжні октави звучать чисто і відтворювати чисті квінти без «биття». Це надає великим концертним роялям блискучості, співучостя і стійкості тону, що й обумовлює їх використання на концертних майданчиках. Роялі менших розмірів натомість використовують для маленьких приміщень, у навчальних аудиторіях та домашнього музикування.

Піаніно

Піаніно завдяки вертикальному розташуванню рами є компактнішими. Механізм піаніно був винайдений у Лондоні в 1826 році і цей винахід щвидко здобув популярність. У піаніно молоточки рухаються горизонтально і повертаються у вихідну позицію завдяки пружинам, які з часом зношуються. Піаніно можуть відрізнятися за висотою. Завдяки меншій вартості (порівняно з роялями) і компактності піаніно застосовуються для домашнього музикування, а також в музичних навчальних закладах, церквах.

Спеціальні різновиди

з'явились у США в 1860-х роках (розробник — ), можуть за формою нагадувати роялі або піаніно, але відрізняються меншими розмірами. Для цього інструменту Джон Кейдж написав Сюїту («Suite for Toy Piano», 1948)

Піанола — інструмент, винайдений в другій половині XIX століття, що дозволяє записувати виконання на перфоровану стрічку і відтворювати ці записи. Піаноли були популярними до кінця 1920-х років, коли грамофони і індустрія звукозапису витіснила потребу в цих інструментах.

Препароване фортепіано — загальна назва способів використання фортепіано у деяких музичних творах XX–XXI років, що передбачають залучення сторонніх предметів у спосіб, що змінює тембр звучання інструмента. Композитор вказує у партитурі, що саме і в який спосіб має бути використано — наприклад, на струни або між струнами інструмента можуть бути поміщені гуми, папір, металеві цвяхи і т. ін. предмети, які змінюють характер звучання струн інструмента. Ідею та перші твори для препарованого фортепіано впровадив Джон Кейдж 1940 року.

Електричні, електронні та цифрові

Із розвитком музичних технологій, були розроблені електричні (1929), електронні (1970-ті), та, цифрові піаніно (1980-ті). Перші електричні піаніно кінця 1920-х використовували металеві струни, магнітний підхоплювач, підсилювач та гучномовець. Паніно Fender Rhodes використовуйте металеві зубці замість струн і використовуйте електромагнітні звукознімачі, схожі на електромагнітні. Отриманий електричний аналоговий сигнал можна підсилити за допомогою клавіатурного підсилювача або обробляти за допомогою блоків ефектів. Електричні фортепіано рідко використовуються в класичній музиці, проте стали популярними, особливо модель Fender Rhodes у 1970-х роках в у джаз-фьюжн, фанк- і деяких різновидах рок-музики.

Електронні піаніно, не є акустичними; вони не мають струн, зубців або молотків, але є типом синтезатора, який імітує звуки фортепіано за допомогою генераторів та фільтрів. Для відтворення звуку електронні піаніно підключаються до підсилювача клавіатури та динаміка (однак, деякі інструменти мають вбудований підсилювач та динамік). Можливе також використання інструмента в навушниках.

Цифрові піаніно, також не є акустичними і не мають струн та молоточків. Натомість вони використовують цифрові семпли фортепіанних звуків. Так само цифрові фортепіано під'єднують до підсилювачів і динаміків, використовують вбудовані динаміки інструмента, або грають у навушниках. Цифрові піаніно також мають педалі (функція яких подібна до акустичних інструментів), крім того вони можуть містити набори семпів не тільки акустичних, але й електричних фортепіано, електрорганів та інших інструментів, а також використовувати MIDI-інтерфейс для комутації з іншими MIDI-сумісними пристроями. Якість звучання цифрових фортепіано досягається завдяки використанню набору семплів обсягом у декілька гігабайт, що включають набори семплів для кожної ноти, зіграної в різній динаміці. Додаткові семпли призначені для емуляції явищ резонансу, що виникає при грі з педаллю, відпускання клавіші і т. ін. Цифрові піаніно реалізуються і у вигляді програмного забезпечення, наприклад — "", «The Grand» та ін.

Будова фортепіано

Струни фортепіано за допомогою вірбелів (кілків) натягнуті на чавунній рамі, проходячи через діскантовий і басовий штеги, приклеєні до резонансної деки (в піаніно дека знаходиться у вертикальному положенні, в роялях — в горизонтальному). У сучасних інструментах розташування струн — перехресне, тобто басові струни розташовані під кутом до дискантових, що покращує розподіл навантажень на раму. Для кожного звука існує хор струн: три для середнього й високого діапазонів, дві або одна — для нижнього. Високі струни являють собою голий полірований стальний дріт, низькі — стальний керн, обвитий одним, а у найнижчих струн — двома шарами мідної канителі.