Гельмі́нти (від — паразитичні / паразитні черви / черв'яки; по-простому — глисти) — загальна назва паразитичних червів, які паразитують в організмі тварин (царство Animalia), людини (наприклад, у кишках або порожнині тіла, чи в інших тканинах) і спричинюють гельмінтози (). Немає такого органу у людини і будь-якої тварини, в якому не могли б паразитувати ті чи інші гельмінти. Вивченням гельмінтів займається гельмінтологія, проблемами зараження гельмінтами людей, хворобами, які вони спричинюють, займається медична паразитологія.
Ще в давнину люди виявляли в організмі домашніх тварин червів різного розміру, помічали їх і в людини. У давньоєгипетському джерелі — папірусі Еберса є перші відомості про хворобу, яку, як нині відомо, спричинюють шистосоми. Перші наукові описи деяких паразитичних червів зробив Гіппократ (гострик, аскарида, ехінокок), який ввів до медичного ужитку терміни «гельмінт» і «гельмінтоз».
В українській медичній термінології та її літературних джерелах існують іноді декілька назв певних гельмінтів, зокрема, для Opisthorchis felineus — котячі двовустеці / двороти / сисуни / двоустки. Тому при невизначеності назви доцільно використовувати міжнародну латинську назву гельмінта.
Актуальність На сьогодні відомо, що 384 види гельмінтів здатні паразитувати в людини: 207 видів відносять до типу плоских червів, класів стьожкових червів і сисунів / смоктальників (підкласу дігенеї); 146 видів — до типу круглих червів; 24 види — до типу волосатиків; 7 видів — до типу скребликів / скреблянок. Вони здатні спричиняти хвороби у тварин і людей, що завдає величезної шкоди здоров'ю, зумовлюючи значний економічний збиток.
Класифікація гельмінтів, здатних уражати людей
За біологічними особливостями
З урахуванням біологічних особливостей гельмінтів, які спричинюють гельмінтози в людей і тварин, поділяють на 4 типи: 1. Плоскі черви (), серед яких виділяють патогенні для людей: клас стрічкових/стьожкових гельмінтів (Цестоди, ) — бичачий, свинячий, карликовий ціп'яки, різноманітні стьожківці, ехінокок, альвеокок тощо; До цестод відносять тих гельмінтів, які, головним чином, мають такі основні ознаки: мають стрічкоподібну форму, а тіло гельмінта складається з тісно пов'язаних сегментів (проглотид). Ці проглотиди об'єднані в ланцюжок (стробілу) і прикріплені до головки (сколекса). Найбільш дистальні від сколексу проглотиди, які містять матку, переповнену яйцями, здатні відділятися від стробіли і виходити в довкілля з кишок (окрім дифілоботрід);
в статевозрілій стадії живуть у кишках і фіксуються до слизової за допомогою спеціального ротового апарату (присоски, борозни та хоботки); не мають кишкової трубки, а харчування гельмінта йде всією поверхнею за допомогою мікроворсинок, які покривають усю стробілу ззовні, всередині тіла гельмінта є ферменти, які перетравлюють всмоктані з кишок хазяїна. Екскреція відбувається за допомогою складної системи збиральних трубок; не мають порожнини тіла, а внутрішні органи розташовані в пухкій клітинній паренхімі, нервову систему складають головний сколексний вузол та поздовжні нервові стовбури; є гермафродитами, які запліднюються або перехресно (між сусідніми проглотидами) або в одній й тій же проглотиді, де є обидва статеві апарати. Гельмінтози, які спричинюють цестоди, називаються цестодозами. клас сисунів / смоктальників (Трематоди, ) — котячий сисун (або сибірський двовустець, або дворот), печінковий сисун (двовустець/дворот), гігантський сисун, китайський печінковий сисун тощо. Трематоди характеризуються головним чином: відсутністю сегментування; листоподібною або ланцетоподібною формою; наявністю двох присосок, що визначило ще одну їхню загальну назву двовустеці або двороти. гермафродитизмом (окрім шистосом); приналежністю до біогельмінтів — у них складний цикл розвитку, обов'язково з проміжним хазяїном (різні види молюсків), а часто і додатковим хазяїном (риби, раки, краби). Гельмінтози, які спричинюють трематоди, називають трематодозами. Окрім цього в типі плоских гельмінтів виділяють ще два класи: Турбелярії (Turbellaria) і Моногенеї (Monogenea), які не здатні заражати людинуWalker, J.C., and Anderson, D.T. (2001). «The Platyhelminthes». In Anderson, D.T.,. Invertebrate Zoology. Oxford University Press. pp. 58-80. ISBN 0-19-551368-1..
2. Круглі черви (Нематоди, — гострик, аскарида, волосоголовець людський, трихінела, анкілостома, кишкова вугриця (угриця), ришта, тощо. У людей серед сукупності гельмінтозів переважають ті, що їх спричинюють саме нематодиAnderson R.C. (2000) Nematode Parasites of Vertebrates: Their Development and Transmission. 2nd Edition, CABI Publishing. 650 pages. Цим гельмінтам притаманні, головним чином, такі основні риси: круглий перетин тіла; ззовні є щільна білкова кутикула, під якою розміщений м'язовий шар з поздовжніх волокон, завдяки яким та переміщенню рідини в порожнині самих червів гельмінти активно рухаються; роздільностатевість; розвинені системи: м'язова, нервова, травна і статева; живуть у всіх середовищах існування. Поділяються на класи — Chromadorea (включає 14 рядів), Enoplea (11 рядів) і Dorylaimea (8 рядів)Hodda, M. 2011: Phylum Nematoda Cobb 1932. Zootaxa, 3148: 63-95./In: Zhang, Z.-Q. (ed.) 2011: Animal biodiversity: an outline of higher-level classification and survey of taxonomic richness]. ISBN 978-1-86977-849-1 (paperback) ISBN 978-1-86977-850-7 (online edition) pdf . Гельмінтози, які спричинюють нематоди, називаються нематодозами.
3. Волосатики (, народне — «живий волос») — окремі гельмінти комах, які можуть іноді потрапляти до людини при випадковому заковтуванні комах; Головним чином вони характеризуються: є паразитоїдами — личинки ведуть паразитичне життя, тоді як дорослим особинам притаманний вільний спосіб життя; морфологічно подібні до нематод; є активними гідрофілами; Поділяють на два класи — Нектонематоди (Nectonematoida) й Гордіоїди (Gordioidea).
4. Скреблики (колючеголові, скреблянки) або Акантоцефали () — гельмінти комах та рачків, які можуть бути випадково проковтнуті людиною; Вони, головним чином, характеризуються: відсутність рота й травного тракту; наявність у передній частині тіла рухливого хоботка, який, як правило, вкритий колючими гачкамиЗвідси і одна з назв акантоцефалів: колючоголові.; порожнисте тіло; зовнішні покрови складаються з тонкого тегументу, який вкриває епідерміс, що складається з синцитія, який не містить клітинної стінки. Скребликів / скреблянок поділяють на три класи — Архіакантоцефали (Archiacanthocephala), Еоакантоцефали (Eoacanthocephala), Палеакантоцефали (Palaeacanthocephala)David William Thomasson Crompton, Brent B. Nickol Biology of the Acanthocephala. Cambridge University Press, 1985—519 р..
Класифікація гельмінтів, які спричинюють захворювання у людей, за особливостями життєвого циклу За особливостями життєвого циклу гельмінтів розділяються на три групи: Геогельмінти — характерна відсутність проміжного хазяїна, для розвитку яєць і личинок необхідне перебування їх у ґрунті протягом певного часу (аскарида, волосоголовець тощо); Біогельмінти — розвиток гельмінта відбувається за участю не тільки остаточного хазяїна, а й проміжного, іноді не одного (свинячий й бичачий ціп'яки, тощо); Контагіозні антропонозні гельмінти — відсутні проміжні біологічні хазяї, людина є єдиним хазяїном, і яйця, які виділяються від хворого в зовнішнє середовище до моменту виділення повністю дозрілі (карликовий ціп'як) або дозрівають до ступеня високої інвазивності протягом буквально кількох годин на будь-яких об'єктах, навіть не на ґрунті (гострик). У гельмінтозів, які спричиняють такі гельмінти, велике значення у формуванні тривалого перебігу хвороби належить автоінвазії.
Класифікація гельмінтів за механізмом передачі до людини Гельмінти передаються наступними механізмами передачі: оральний (часто фекально-оральний) — яйця гельмінтів або проміжні стадії біогельмінтів потрапляють через заражену воду, харчові продукти, побутовим шляхом у травну систему людини, де відбувається їхня активація; перкутанний — частіше за все личинки паразита самостійно просвердлюють неушкоджену шкіру і проникають всередину організму; трансмісивний — личинки проникають в кровотік внаслідок укусу живого переносника; Деякі з гельмінтів використовують два механізми. Наприклад, кишкова вугриця, збудник стронгілоїдозу можуть передаватися як орально, так і перкутанно.
Класифікація гельмінтів за місцем локалізації в організмі людини Згідно з цією класифікацією гельмінтів поділяють на: Кишкові (аскарида, гострик, волосоголовець тощо) — це найчастіша локалізація гельмінтів в людини; Позакишкові (котячий сисун, ехінокок тощо).
Методи виявлення гельмінтів у організмі людини
В Україні є 4 види гельмінтів, яких (або їх частки) заражена людина може у себе побачити сама: гострик, аскарида, бичачий і свинячий ціп'яки. Але для виявлення гельмінтів у організмі людини потрібно застосувати певні діагностичні методи й способи. Сучасні методи діагностики глистяних інвазій нині включають: мікроскопічний (гельмінтоскопія — варіант паразитоскопії): нативний мазок фекалій для виявлення яєць гельмінтів (овокопромікроскопія — дослівно мікроскопія яєць — яйце. у фекаліях — гній, фекалії); товстий мазок фекалій з целофаном по Като для виявлення яєць гельмінтів; після зішкребу з періанальних складок для виявлення яєць та тіл гостриків; методика липкої стрічки Грехема; методика Гіммельфарба при ентеробіозі; методика мікроскопії калу після попереднього збагачення флотацією, осадженнямЕтерно-оцтове, хіміко-седиментаційне, етерно-формалінове. чи центрифугуванням — методики Телемана, Фюллеборна, Калантарян, Рітчі, за допомогою одноразових концентраторів «Парасеп»Одноразові концентратори призначені для концентрації яєць та личинок кишкових гельмінтів, а також найпростіших методом центрифугування фекалій через спеціалізований фільтр , тощо; методика очищення калу детергентами (пральні порошки) від супутніх біологічних домішок; методика мікроскопії консервованих мазків фекалій після очищення калу детергентами; виявлення живих личинок гельмінтів (закручування за Шульманом, методики Бермана, Брумпта, Харада—Морі тощо) — методика прямої мікроскопії проглотид стрічкових гельмінтів, методика овомікроскопії дуоденального вмісту, мокротиння, сечі, крові тощо при позакишкових гельмінтозах;
патоморфологічний — дослідження біоптатів м'язів при трихінельозі, тканин при цистицеркозі тощо; цитологічний — дослідження вмісту паразитарних кіст при ехінококозі та альвеококозі; серологічний — різного роду серологічні реакції (РНГА, РЗК, РІФ тощо); топічна діагностика — ультразвукове дослідження органів, МРТ, КТ тощо.
Див. також Гельмінтози
Примітки
Джерела А. М. Зюков за участі Б. Я. Падалки. Гострі інфекційні хвороби та гельмінтози людини. — 2е вид., доп. — Державне медичне видавництво УРСР. Київ. — 1947 р.— 394 с. Возіанова Ж. І. Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.: «Здоров'я», 2002. — Т.2.— 658 с. ISBN 5-311-01 249-8 Возіанова Ж. І. Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.: «Здоров'я», 2008. — Т.1, 2—е вид., перероб. і доп. — 884 с. ISBN 978-966-463-012-9 Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (4 видання, перероблене і доповнене). — 2022. — 464 С.; кольор. вид. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-909-8 / С. 106—140 Паразитарные болезни человека (Шабловская Е. А., Падченко И. К., Мельник М. Н. и др.). — К.: Здоров'я, 1984. — 160 с. А. М. Бронштейн, А. К. Токмалаев. Паразитарные болезни человека. Протозоозы и гельминтозы. — Москва. Изд-во Российского Университета Дружбы Народов. — 2004 г. — 206 с. ISBN 5-209-01361-8
Література Anderson, D.T. (Ed): Invertebrate Zoology, 2nd edn. Oxford University Press, Victoria, 2001, 476pp. ISBN 0 19551368 1. Вгору Roberts, Larry S.; Janovy, Jr., John (2009). Foundations of Parasitology. Eighth. McGraw-Hill. 502 р. ISBN 9780073028279.