Імперіалі́зм (від — правити) — державна політика, практика і пропаганда розширення і панування держави шляхом прямого захоплення території або за рахунок отримання політичного і економічного контролю. Імперіалізм як державна політика завжди передбачає використання сили: прямої військової або іншої форми. Імперіалізм часто вважається морально негожим, тому термін часто вживають у міжнародній пропаганді, щоб засудити і дискредитувати зовнішню політику противникаImperialism // Encyclopædia Britannica .
Термін вживають для характеристики політики країн незалежно від того, чи називають вони себе імперіями.
Визначення терміна значно відрізняються залежно від політичної системи, з позицій якої дається таке визначення. В СРСР давались визначення терміна, що напряму пов'язували імперіалізм з капіталізмом: Мала радянська енциклопедія (1929) містить визначення імперіалізму, наведене в роботі В. І. Леніна «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму»: «капіталізм на тій стадії розвитку, коли склалося панування монополій і фінансового капіталу, почався розділ світу міжнародними трестами і закінчився розділ всієї землі найбільшими капіталістичними країнами»Империализм, как высшая стадия капитализма . Це визначення є суто економічним, про що зауважив сам автор роботи. Велика радянська енциклопедія (1972) містить визначення, вироблене на основі інтегрування основних положень вищезазначеної ленінської роботи: «монополістичний капіталізм, вища і остання стадія капіталізму, переддень соціалістичної революції».
На Заході визначення імперіалізму подавалось у ширшому тлумаченні, як «нерівність людей і територіальних відносин, як правило, у формі імперії, засноване на ідеях переваги і практики домінування, і використання розширених повноважень і контролю однієї держави або еліт над іншою». Відповідно до цього визначення політика СРСР, принаймні в період холодної війни, розглядалась як імперіалізм.
Імперіалізм як явище Розглядаючи поняття «імперіалізм», нерідко виокремлюють наступні площини: імперіалізм як явище політичного життя; імперіалізм як соціально-економічне явище; імперіалізм як явище культурного життя; імперіалізм як певна теоретична та ідеологічна побудова. Водночас, говорячи про перші три площини, часто виділяють два головні значення поняття: імперіалізм у широкому розумінні та імперіалізм у вузькому розумінні. Відповідно до цих двох значень існують два підходи до розуміння суті такого явища як імперіалізм. Перший підкреслює політичну роль і простежує імперіалізм від стародавніх цивілізацій, заснованих на експансії, зокрема, від держави Александра Македонського чи Римської імперії. Другий виділяє економічні фактори й розглядає імперіалізм як особливість головним чином епохи розвинутого капіталізму ХХ ст. .
Імперіалізм, як державна політика, використовує ідеологічне обґрунтування права підпорядкування собі інших держав, територій та народів. Такими обґрунтуваннями в історії людства були навернення до «правильної і справедливої» релігії, як у випадку, наприклад, ісламського завоювання Північної Африки та Азії або встановлення іспанської та португальської колоніальних імперій в Латинській Америці, залучення до цивілізації відсталих народів, як у випадку Британської, Французької, Російської, Японської імперій, «пролетарський інтернаціоналізм» у випадку радянського імперіалізму, вищість арійської раси у випадку Третього Рейху, поширення демократії у випадку сучасного імперіалізму США.
Імперіалістична політика опирається на військову й економічну перевагу розвинутих народів. Зокрема, європейський імперіалізм став можливий завдяки промисловій революції. Опір імперіалізму чинять національно-визвольні рухи підкорених народів.
Епоха імперіалізму
Епохою імперіалізму називають період з приблизно 1870 року до другої половини 20 століття. Для цього часу характерна боротьба за розподіл світу між могутніми імперіями, здебільшого європейськими. Серед цих держав: Британська імперія, Французька колоніальна імперія, Німецька імперія, Італійська імперія, Японська імперія та Сполучені Штати Америки. Зіткнення зазіхань різних імперіалістичних держав породило такі явища як Велику гру в Персії, шматування Африки, політику відкритих дверей у Китаї .
Дослідники історії Британської імперії Джон Ґаллахер та Рональд Робінсон відкидають думку про те, що імперіалізм потребує формального, легалізованого контролю уряду однієї країни над іншою. Вони зазначають, що еміграція з Британії, об'єм британської торгівлі та капіталовкладень далеко виходили на формальні межі імперії. Імперіалістичну політику вони визначають як таку, що дотримується принципу встановлення імперії «неформальної, якщо можливо, і формальної, якщо необхідно»Louis, Wm. Roger. (1976) Imperialism page 4..
Європейські держави прагнули територіальних надбань тому, що отримували значну економічну користь від висмоктування ресурсів із колоній, а не тільки політичний та військовий контроль. Зокрема британці при підкоренні Індії використали політичну слабкість імперії Великих Моголів, і хоча іноді військова присутність мала важливе значення, вирішальну роль відіграло залучення місцевої еліти до економічного та адміністративного правління. Хоча чимало колоній були засновані з метою отримання економічних вигод, особливо в 17 та 18 століттях, щодо 19 та 20 століть такий погляд не завжди відповідає дійсностіPainter, J. & Jeffrey, A., 2009. Political Geography 2nd ed., Sage. pg.183-184:
Сучасні імперії не є штучно створеними економічними машинами. Друга експансія Європи була складним історичним процесом, у якому політичні, соціальні й емоціональні сили в Європі й на периферії мали більший вплив, ніж розрахунок. Окремі колонії можуть служити економічним цілям, колективно жодна імперія не має визначених функції, ні економічних, ні інших. Імперії представляли лише окремі фази у безперестанно мінливих відносинах Європи з рештою світу: аналогії з промисловими системами чи вкладами у нерухомість тільки заводили на манівці.Painter, J. & Jeffrey, A., 2009. Political Geography 2nd ed., Sage. pg.184
В епоху імперіалізму європейські держави намагалися виправдати свої дії науковим обґрунтуванням на підствах економічної ефективності. Такий аргумент наводить британський дослідних імперіалізму Джон Аткінсон Гобсон: «Бажано, щоб земля була заселена, управлялася і розвивалася, наскільки можливо, расами, що можуть впоратися з цим найкраще, тобто расами з найвищою соціальною ефективністю»Hobson, J. A. «Imperialism: a study.» Cosimo, Inc., 2005. pg. 154.
У цей час, європейські купці мали можливість «переміщатися у відкритому морі, апропріювати надлишки в усьому світі (іноді мирно, іноді із застосуванням насильства) і зосередити їх у Європі»Harvey, D., 2006. Spaces of Global Capitalism: A Theory of Uneven Geographical Development, Verso. pg. 91.
Європейська експансія значно посилилася в 19-му столітті. Дефіцит сировини в Європі викликав її імпорт з інших країн. Європейці шукали сировини як, наприклад, барвників, бавовни, рослинних олій і руд металів за кордоном. Європа перетворилася на виробничий центр світу.
Під час європейської експансії значно покращилися зв'язок та транспорт. Винахід залізниць і телеграфу дозволив простіше спілкуватися з іншими країнами. Залізниці сприяли транспортуванню вантажів і постачанню великих армій.
У другій половині 20 століття майже всі великі колоніальні імперії розпалися, поступово втрачаючи колонії внаслідок національно-визвольної боротьби підкорених народів. Однак, це зовсім не означає, що світові наддержави відмовилися від імперіалістичної політики. Змінилися тільки методи контролю і розподілу сфер впливу.
Імперіалізм і колоніалізм
Терміни імперіалізм та колоніалізм близькі, хоча між ними є різниця. Імперіалістична державна політика не завжди супроводжується утворенням колоній. Розширення впливу імперії проводиться не тільки у пошуках фінансової вигоди, а й переслідуючи політичні та ідеологічні інтереси, тоді як колоніалізм означає насамперед утворення поселень, колоній на чужих територіях.
Імперіалізм і марксизм Марксизм оголошує імперіалізм невід'ємною і характерною рисою капіталізму. З точки зору марксистів причиною імперіалістичної політики є жадібність буржуазії, яка прагне отримати у своє розпорядження ресурси підкорених народів. Володимир Ленін аналізує епоху імперіалізму в своїй праці Імперіалізм як вища стадія капіталізмуЛенин В. Империализм, как высшая стадия капитализма. Собрание Сочинений В. И. Ленина 5-е изд. — М.: Издательство политической литературы, 1967. Його аналіз ототожнює імперіалізм із монополістичним капіталізмом, тобто капіталізмом, при якому вирішальну роль відіграють монополії — об'єднання компаній з метою поділу ринку й встановлення монопольних цін. Характерною рисою цієї стадії розвитку капіталізму він вважає вивіз капіталу на противагу вивозу товарів, тобто створення на території економічно відсталіших країн промислових підприємств, підконтрольних трестам і картелям імперіалістичних держав, за рахунок інвестицій та концесій.
На думку марксистів пролетаріат не має жодних підстав прагнути домінування над робітниками інших країн, а тому в майбутньому світовому соціалістичному суспільстві імперіалізму не буде місця.
Серед марксистів та неомарксистів каменем спотикання є проблема зовнішньої політики СРСР (частина з них, зокрема троцькісти, визначали її як «червоний імперіалізм»). Всередині марксистського підходу є також розбіжності щодо суті та наслідків імперіалізму: зокрема, британський соціолог марксист Воррен (1980) стверджував, що колоніалізм й імперіалізм скоріше допомагали капіталістичному розвитку в «третьому світі», ніж гальмували його; Воррен намагався довести, що така точка зору фактично ближче до початкового уявлення Маркса.
Загалом серед сучасних марксистів домінує думка, згідно з якою імперіалізм — це те, що відбувається, коли поєднуються дві раніше різні форми конкуренції: економічна конкуренція між капіталами та геополітична конкуренція між державами. При цьому сучасний «глобальний світ» з цієї точки зору також може відповідати визначенню «імперіалізм», оскільки визначальні елементи цього явища збереглися, набувши нового змісту в нових умовах. Зустрічається й наступна думка: якщо визначати період холодної війни як «неоімперіалізм», то сучасний період можна визначити як «постнеоімперіалізм».
Імперіалізм в політиці великих держав
Британський імперіалізм Британська імперія — найбільша в історії колоніальна імперія, що підпорядковувалася британській короні. На час найбільшого розквіту (1921 рік) населення імперії становило 458 млн осіб або чверть світового. Британська колоніальна імперія почала складатися в 17 столітті, коли в Північній Америці з'явилися перші англійські колонії. Пізніше вона роширилася за рахунок Індії, а також нових земель відкритих англійськими та нідерландськими мореплавцями. В багатьох місцях, де Британія засновувала колонії, наприклад в Північній Америці та Австралії місцеве населення було малочисельним, і колоністи не зустрічали значного опору. В інших місцях, наприклад в Індії, ситуація докорінно відрізнялася. Місцеве населення було чисельним, мало свою власну давню культуру, але ослаблене внутрішньою боротьбою та протистояням індуїзму й ісламу. Британці захопили контроль над Індією завдяки перед усім торгівлі. Початково управління британською Індією здійснювала Британська Ост-Індська компанія і тільки після Повстання сипаїв британсська корона встановила пряме правління, що отримало назву британський радж.
Загалом торгівля, особливо морська торгівля, відіграла вирішальну роль у розширенні британських володінь. Трикутникова торгівля в Атлантиці призвела до значного збагачення королівства, а стрімка індустріалізація в XIX столітті забезпечила британців товарами для заморської торгівлі вже після того, як інститут рабства в Британії було скасовано. Британія стала майстернею світу.