Ната́лія Ві́кторівна Па́ніна (10 грудня 1949, Сочі — 8 серпня 2006) — український соціолог і психолог, доктор соціологічних наук, фахівець із соціальної психології, методології соціологічних досліджень та соціології політики, головний науковий співробітник Інституту соціології НАН України.

Освіта закінчила загальноосвітню середню школу у 1967 році поступила в Московський державний університет на факультет психології, який закінчила у 1972 році з правом вільного розподілу. 1976—1980 поєднувала роботу із навчанням у заочній аспірантурі (м. Москва). Після дострокової підготовки і захисту кандидатської дисертації у травні 1980 року здобула вчений ступінь кандидата філософських наук за спеціальністю «прикладна соціологія». Ступінь доктора соціологічних наук був присуджений їй у вересні 1993 року за новаторську дисертацію «Спосіб життя і психологічний стан населення за умов переходу від тоталітаризму до демократії».

Кар'єра Трудовий шлях почала на посаді викладача Київського державного педагогічного інституту іноземних мов. 1974 — 1985 рік, працювала в лабораторії демографії і санітарної статистики Інституту геронтології АМН СРСР, зросла від старшого лаборанта до старшого наукового співробітника. Після звільнення за власним бажанням з Інституту геронтології АМН два роки залишалася без роботи, позаяк не була членом КПРС, і всі її спроби влаштуватися викладачем соціології або психології виявлялися марними через позицію київської партійної влади. в Інституті соціології НАН України працювала з червня 1990 року до останнього дня свого життя. Завідувачка сектору, керівник відділу соціальної діагностики, а згодом відділу соціально-політичних процесів. Спільно з Миколою Чуриловим створювала першу в Україні республіканську опитувальну мережу і розробляла методичні аспекти побудови репрезентативної вибірки для дорослого населення України.

Наукові досягнення Розроблення концепції соціальної адаптації в умовах стабільного та дестабілізованого соціумів, визначення чинників та закономірностей формування способу життя та психологічного стану населення в суспільстві, що трансформується.

Результати її досліджень викладені у понад 200 публікаціях, серед яких окремо слід виділити написані у творчому тандемі зі своїм чоловіком Євгеном Головахою: монографію «Психология человеческого взаимопонимания» (1989), монографію «Социальное безумие. История, теория и своременная практика» (1994), брошуру «Интегральный индекс социального самочувствия (ИИСС). Конструирование и применение теста в массовых опросах» (1997), навчальний посібник для вищої школи «Технологія соціологічного дослідження», який витримав кілька перевидань.

Публікацією у часописі «Украинский обозреватель» протягом 1992 року розпочала «ліквідацію соціологічної безграмотності» серією статей з технології проведення соціологічного дослідження.

Для подолання соціологічного невігластва представників засобів масової інформації та політичної еліти, які по-своєму і нерідко некоректно тлумачили дані соціологів, Наталія Вікторівна виступила організатором і учасником підготовки посібника «Опитування громадської думки. Для журналістів та політиків» (1995).

Брала участь у підготовці аспірантів і докторантів, роботу в спеціалізованій вченій раді Інституту соціології НАН України. На особливу увагу заслуговує внесок Наталії Вікторівни в загальноінститутський моніторинговий проєкт «Українське суспільство».

Під керівництвом Наталії Паніної створено архів соціологічних даних Інституту соціології НАН України, розроблено організаційно-методичні засади створення Національного соціологічного архіву України.

Громадська діяльність Як голова комісії з професійної етики Соціологічної асоціації України Наталія Вікторівна відіграла провідну роль у створенні Кодексу професійної етики, затвердженого з'їздом Асоціації.

Міжнародна діяльність Наталія Вікторівна брала активну участь в діяльності міжнародних наукових організацій, була членом дослідницького комітету політичної соціалізації Міжнародної асоціації політичних наук та Міжнародного наукового товариства досліджень міжособових відносин. Її наукові роботи друкувалися в багатьох країнах близького і далекого зарубіжжя.

Відзнаки Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2014) (посмертно) — за роботу «Вимірювання соціальних змін в українському суспільстві. Соціологічний моніторинг (1992—2013)».

Вшанування пам'яті З 2007 року в Інституті соціології НАН України проводяться щорічні соціологічні читання пам'яті Наталії Паніної. Щороку найкращих молодих соціологів України нагороджують Малою срібною, Великій срібною та Золотою медалями, на яких, викарбуваний портрет Наталії Паніної та слова: «Честь. Гідність. Професіоналізм».

Родина Дід Наталії Паніної з боку матері був червоним командиром, потім працював у міській прокуратурі Сочі. У 1933 році потрапив під автомобіль своєї ж установи після того, як під час голоду на Кубані збив замки на коморах і роздав хліб голодуючим жителям села, в якому жили родичі його дружини. З 1969 року одружена з Євгеном Головахою, який був її однокурсником. Нині — заступник директора Інституту соціології НАН України. Донька — Інна Головаха-Хікс, фольклорист, член низки міжнародних наукових організацій із проблем славістики та фольклору, живе і працює США.

Посилання Біографія Паніної Наталії Вікторівни // Інститут соціології НАН України Пам'яті Наталії Вікторівни Журнал «Український соціум», № 3-2006 Профіль української соціології: погляд зблизька і здалеку // Дзеркало тижня, 21 грудня 2007 Молоді соціологи виходять «із кабінетів» // Газета «День», 15 грудня, 2011

Література Є. Головаха. Наталія Вікторівна Паніна: Життя, наукова діяльність, шлях у майбутнє. — К.: Факт, 2007. 184 с.