Битва за Вуковар (25 серпня — 18 листопада 1991) — найбільша і найкривавіша битва хорватської війни за незалежність, 87-денна облога хорватського міста Вуковар Югославською Народною Армією (ЮНА) з допомогою сербських воєнізованих формувань із серпня по листопад 1991 року. Завершилася поразкою місцевого підрозділу Хорватської національної гвардії, великим спустошенням Вуковара та численними вбивствами і переслідуваннями хорватського населення. У битві загинуло від 2900 до 3600 осіб.
Битва закінчилася значною й символічною втратою для Хорватії, яка відновила контроль над містом лише 1998 року. Перемога в ній дісталася Югославській Народній Армії дуже дорогою ціною. Битва допомогла Хорватії здобути міжнародну підтримку своєї незалежності. Широко шанована як ключовий момент у ході війни, вона виявилася пірровою перемогою ЮНА над хорватськими оборонцями Вуковара.
Найбільш фанатичні бійці хорватського руху опору вирішили покинути місто, щоб продовжувати боротьбу за незалежність Хорватії на інших ділянках фронту. Інші захисники міста залишилися у Вуковарі, оскільки тут проживали їхні сім'ї. Багато з них було вбито під час наступних федеральних зачисток. Найбільше не пощастило резидентам Вуковарського госпіталю. Представники югославської армії вивезли з госпіталю 400 осіб — поранених і персонал. Половину бранців згодом звільнили, але доля 200 інших довго залишалася невідомою. Імовірно, бійці ЮНА вивезли «зниклих» на свиноферму Овчара, де вбилиДжефрі Робертсон. Злочини проти людства.
Передумови 25 червня 1991 року Хорватія і Словенія заявили про вихід зі складу Югославії і синхронно оголосили про свою незалежність. У відповідь 170-тисячна Югославська Народна Армія почала каральну операцію проти цих республік, щоб насильно утримати їх у складі Югославії. Безпосередньо у Словенії та Хорватії ЮНА мала 35 тис. осіб.
Після початку операції з югославської армії дезертирували всі словенці, хорвати і боснійці.
Словенія Сили територіальної оборони Словенії, що існували абсолютно легально з часів Тіто, який готувався до партизанської війни як проти НАТО, так і проти держав Варшавського договору, почали чинити запеклий опір ЮНА, чому дуже сприяла гористо-лісова місцевість і фактична моноетнічність республіки (95 % населення становили словенці). Крім того, з усіх республік колишньої держави Словенія межувала тільки з Хорватією, через що югославська армія втратила тил. 4 липня югославські війська через неможливість продовження операції покинули Словенію, втративши 45 осіб убитими. Словенія виграла війну за незалежність практично без крові.
У Словенії відносини між словенцями і сербами були спокійними.
Хорватія 1939 року Хорватія одержала автономію в складі Югославії, а в 1941–1945 існувала Незалежна Держава Хорватія в союзі з Третім Райхом і Королівством Італія під проводом «поглавника» Анте Павелича і партії «Усташів».
У 1943–1945 Хорватія була тереном затятої боротьби між сербами і хорватами, комуністами й антикомуністами. Провідник партизанів Йосип Броз Тіто за допомогою СРСР і західних союзників здобув перемогу над німецькими військами й «усташами», і Хорватію було включено до комуністичної федеративної Югославії як одну з республік.
Між хорватами і сербами зберігалася пам'ять про Другу світову війну, тобто гостра взаємна ненависть (за часів соціалістичної Югославії вона виливалася у формі жорстоких побоїщ футбольних фанатів сербських «Червоної Зірки» і «Партизана» проти хорватських «Динамо» і «Хайдука»).
У Хорватії проживало 600 тис. сербів.
Сили сторін перед битвою
Хорватія Сили Вуковарської оборони складалися з 4-го батальйону 3-ї гвардійської бригади, бійців 1-ї гвардійської бригади (всього 400 осіб), 300 поліцейських, рекрутованих з Вуковара, Славонського Брода і Вараждина, а також 1100 добровольців. Хорвати становили 2/3 від числа всіх захисників міста. Решта складалася з представників інших національностей, зокрема і сербів, які вирішили битися за місто разом з друзями. Першим командиром оборони Вуковара став Томіслав Мерпеч, на зміну якому прийшов Марин Видич. Але й він не поладнав з Туджманом, і йому на зміну прийшов Мілі Дедакович, який зробив найбільший внесок в оборону міських кварталівGow 2003, p. 239.
Згодом до числа захисників міста влилися додаткові хорватські підрозділи, перекинуті з інших ділянок фронту. Захисники Вуковара мали переважно легку стрілецьку зброю, кілька кулеметів та небагато гранатометів M80 Zolja. Крім того, у хорватів були 90-мм протитанкові системи типу «Оса», 120-мм міномети, три 105-мм гаубиці і кілька 76-мм гармат ЗІС-3 і Б-1 (боєприпасів до гармат було мало, і вони цінувалися на вагу золота)Šebetovsky, Mario (July 2002). «The Battle of Vukovar: The Battle That Saved Croatia» (PDF). Quantico, VA: United States Marine Corps Command and Staff College, Marine Corps University. Retrieved 9 October 2011.. Зброя, їжа і медикаменти потрапляли в місто «кукурудзяною дорогою», що проходила крізь кукурудзяні поля на околицях сіл Маринці і Богданівці. У жовтні 1991 року ця транспортна артерія була перервана, ЮНА замкнула навколо міста блокадне кільце.
Югославія Блокада Вуковара здійснювалася підрозділами ЮНА (35-40,000 осіб)Central Intelligence Agency Office of Russian and European Analysis 2000, p. 100 під командуванням генерал-лейтенанта Животи Панича. Панич розділив оперативну область навколо Вуковара на Північну і Південну область відповідальності. Відповідно до початкового плану операції, Югославська армія мала завдати одночасного удару по обом секторам танковими клинами, підтриманими піхотою. Зламавши початковий опір хорватів, федерали мали дістатися до центру Вуковара і взяти місто під свій повний контроль.
Командиром Північної області відповідальності був призначений генерал-майор Младен Братич (убитий під час облоги). До складу області входили: 1-а механізована бригада, 1-й механізований полк з Панчево, 211-й танковий батальйон з Барані. Командиром Південної області відповідальності був призначений полковник Міле МркшичMarijan 2002, p. 370.
Незважаючи на значну військову перевагу сербів, вони діяли вкрай неефективно. Хорвати до вересня захопили майже всі сербські гарнізони на своїй землі, причому разом з озброєнням і технікою: до 500 одиниць бронетехніки, зокрема понад 200 танків, не менше 800 гармат, мінометів і реактивних систем залпового вогню (РСЗВ), понад 200 зенітних самохідних установок (ЗСУ). Крім того, саме в Хорватії перебував завод, де вироблялися М-84, там хорвати захопили ще 60 танків цього типу, які перебували в різному ступені готовності (частина була введена в експлуатацію вже після війни).
Перебіг битви Перші сутички на території Вуковара відбулися в травні 1991 року. Справжня війна почалася в середині літа. Безпосереднім приводом вторгнення стало вбивство 12 хорватських поліцейських, які намагалися на околиці Вуковара повісити хорватські прапори замість югославських. Невдоволення Хорватської національної гвардії загасили авіацією.
В кінці серпня 1991 року до міста почали наближатися танки ЮНА. Белград планував з ходу взяти місто. Югославська армія була повноцінною військовою машиною. Окрім регулярної армії, брати Вуковар прибули й сербські добровольчі батальйони з націоналістів. Однак в командування були клопоти з добровольцями, адже кожен підрозділ, який прибув на місце конфлікту, виконував накази свого штабу. Днем початку битви вважається 25 серпня бо саме цього дня місто вперше зазнало перших серйозних пошкоджень від повітряних і артилерійських ударів, у ході яких постраждала місцева церква, госпіталь і знаменита водонапірна баштаProsecutor v. Mrkšić, Radić & Šljivančanin – Judgement, 27 September 2007, p. 14.. Слідом за артилерійським ударом послідував наступ югославської піхоти, який викликав шалений опір з боку хорватських вояків. Атаки тривали до 28 серпня. При цьому югославські війська втратили два літаки і близько 10 танків, які з необережності опинилися в межах щільної міської забудови.
Облога міста не була суцільною. Неперекритими залишалися ходи через кукурудзяні поля, якими оборонці евакуйовували поранених і отримували підкріплення. Для успішного відбиття югославських атак хорвати побудували систему окопів, що охоплювали суміжні райони міста. На верхніх поверхах будинків були обладнані вогневі точки. Підвали багатьох будівель були перетворені в притулки, де можна було перечекати артилерійський або повітряний наліт. Хорватські захисники міста активно мінували дороги і вулиці за допомогою протипіхотних і протитанкових мін, в дверних отворах встановлювали розтяжки. Використовувалися хибні мінні поля, ешелоноване і хаотичне мінування місцевості, що уповільнювало просування федеральних військ до міського центру. Невелике місто захисники змогли перетворити на «Хорватський Сталінград», який не візьмеш у лобCentral Intelligence Agency Office of Russian and European Analysis 2000, p. 99.
Основною метою удару були казарми ЮНА, зайняті хорватськими добровольцями (казарми розташовувалися в південно-східній частині міста). У разі успішного захоплення казарм підрозділи ЮНА мали завдати удару по центральній частині міста. Зазвичай ЮНА кидала в атаку 5-10 танків і 5-15 БТРів за підтримки піхотних підрозділів. Хорвати зустрічали колону всередині міської забудови і починали стріляти по ній з протитанкової зброї і завдавати сербам значних втрат.
Ще одним винаходом хорватів стало використання метеорологічних ракет, які хоч і завдавали невеликого урону, але серйозно деморалізували противника, який вважав, що на озброєнні хорватів є не тільки автомати і кулемети, але і ракети класу земля-земля, викрадені з югославських військових складів.
З початком осені, зрозумівши, що в лоб танками Вуковар не взяти, серби змінили тактику. Вони намагалися зламати оборонні рубежі хорватів за допомогою танків і малих комбінованих груп (танки плюс піхота) ЮНА поступово наближалася до центру. По місту постійно стріляла важка артилерія. Тепер, атакуючи сектор, танки ЮНА рухалися зигзагом і розстрілювали з гармат всі будинки, які опинилися на їхньому шляху. Слідом за танками рухалися БТРи або БМП, що підтримували танки кулеметним вогнем по верхніх поверхах і підвалах будинків. Одночасно піхота просувалася вперед, використовуючи як прикриття сади, траншеї і задні двори уцілілих і частково зруйнованих будинків. За допомогою цього методу ЮНА почала захоплювати місто будинок за будинком, вулицю за вулицею.
Зіткнувшись з новою тактикою югославів, хорвати почали здійснювати нічні рейди на території, що опинилися під контролем ЮНА. Однією з цілей цих рейдів стало мінування застряглих югославських танків. Міна підкладалася під бойову машину вночі і вибухала вранці, коли танк починав бойову роботу. Мінування застряглих машин набуло такого розмаху, що танкісти ЮНА відмовлялися залазити в будь-які застряглі і кинуті танки і примусити їх можна було тільки загрозою розстрілуBroken Spirits: The Treatment of Traumatized Asylum Seekers, Refugees, and War and Torture Victims. New York City: Routledge. ISBN 978-0-415-94397-0. 4 листопада генерал ЮНА Младен Братич був убитий в результаті попадання снаряда в його танкTus 2001, p. 60.
3 листопада ЮНА спільно з сербськими добробатами вдалося вклинитися в лінію оборони Вуковара. До цього часу більшість міських будівель була зруйнована, і Вуковар нагадував величезну кам'яну руїну. Пересування по міських вулицях припинилося, оскільки щодня на місто падало від 9000 до 12000 снарядів. Управління зруйнованим Вуковаром здійснювалося зсередини атомного бункера, що залишився з часів холодної війни. У захисників не залишилося боєприпасів, всередині Вуковара починався голод. Після 87 днів хорвати капітулювали.
Причини югославських втрат Замість прислухатися до порад командирів нижчої та середньої ланки, югославські воєначальники воювали за застарілими схемами, які призводили до втрати людей і техніки.