Громадянська війна в Греції (31 березня 1946 — 30 серпня 1949) — перший великий збройний конфлікт у Європі, який вибухнув іще до закінчення Другої світової війни, відразу після визволення Греції від гітлерівських окупантів. Для громадян Греції конфлікт набув форми громадянської війни між комуністичними партизанами, популярними в народному середовищі, і роялістами, підтримуваних вузькими колами міської буржуазії, орієнтованої на підтримку Великої Британії і США.

Геополітично Громадянська війна в Греції стала першим витком Холодної війни між Великою Британією та США з одного боку і СРСР та його союзниками з іншого. Поразка грецьких комуністів, яким Радянський Союз не зміг надати належну підтримку, обернулася так званою Процентною угодою 1943 року, яка в кінцевому підсумку привела до вступу Грецького королівства та Туреччини в НАТО (1952) і встановленню впливу США в Егейському морі до самого кінця Холодної війни.

Періодизація

Громадянська війна в Греції (1943—1944) — пов'язана з загальним хаосом у Європі наприкінці Другої світової війни. Власне Громадянська війна в Греції (1946—1949).

Передумови

Після вторгнення німецьких військ і захоплення Греції король Георг ІІ разом із урядом опинився у вигнанні в Александрії (Єгипет) (див. Грецький уряд у вигнанні). Натомість німці сформували колабораціоністський уряд в Афінах (якому бракувало не тільки легітимності, а й народної підтримки), а також Охоронні батальйони, або Тагмата Асфаліяс. Вакуум влади був заповнений одночасно кількома рухами опору, ідеології яких варіювали від пророялістських до комуністичної.

Рух Опору в Греції зародився у Східній Македонії та Фракії, окупованих болгарськими військами. Незабаром почали спалахувати широкі демонстрації, організовані в багатьох містах патріотичними організаціями. Комуністична партія Греції на чолі з Георгіосом Сіантасом спільно з трьома партіями лівого спрямування спромоглася створити 27 вересня 1941 року широкий єдиний антифашистський Національно-визвольний фронт Греції (EAM), який пізніше здобув підтримку багатьох некомуністичних патріотів. EAM у грудні 1941 року створив власні загони Народно-визвольної армії Греції (ЕЛАС), що стали найбільш численними і боєздатними організаціями національного опору в період окупації.

ЕЛАС влаштовувала напади на окупаційні сили, створила широку мережу шпигунства. Водночас комуністичні лідери EAM планували зберегти за собою владу і в післявоєнній Греції, тому паралельно здійснювали спроби взяти вгору або знищити опір інших груп у Греції (зокрема, знищення групи Народне і соціальне визволення — EKKA, вбивство її лідера Дімітріоса Псарроса капітаном EAM Арісом Велухіотісом).

До 1944 року командувач ЕЛАС генерал Стефанос Сарафіс, спираючися на перевірені в боях військові формування, перебував у стані готовності діяти в разі наказу взяти під контроль територію всієї країни. Однак такий наказ не надійшов. 20 вересня 1944 року Прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль в ході переговорів із Йосипом Сталіним домовився про те, що всі збройні формування мали надійти в підпорядкування верховного головнокомандувача Греції, яким фактично був британський генерал Рональд Скобі.

Коли нарешті прийшло визволення в жовтні 1944 року, Греція перебувала в критичному стані кризи. 3 грудня 1944 року між грецькими комуністами-демонстрантами і поліцією спалахнула стрілянина (див. Декемвріана). Цей інцидент фактично поклав початок громадянської війни в Греції, яка з невеликими перервами тривала до 1949 року. Для комуністів ішлося не лише про збереження свого політичного впливу, а й про фізичне виживання. Для англійців під питанням опинився вплив у Балканському регіоні в цілому.

Основні сили Руху Опору Зрештою визвольну боротьбу в Греції очолив створений у вересні 1941 року за ініціативою Комуністичної партії Греції Національно-визвольний фронт (скорочено ЕАМ), ядром якого були робітники і селяни. Партизанські загони, що виникли на початку 1941 року, були об'єднані здебільшого в грудні 1941 року в Народно-визвольну армію (скорочено ЕЛАС).

Назва загонуПолітична орієнтаціяПолітичні лідериВійськові силиВійськові лідериКількість членівНаціонально-визвольний фронт Греції(Ethnikó Apeleftherotikó Métopo/ΕΑΜ) ліва орієнтація, пов'язаний із Комуністичною партією ГреціїГеоргіос СіантосНародно-визвольна армія Греції(Ellinikós Laikós Apeleftherotikós Stratós/ELAS)Аріс Велухіотіс, Стефанос Сарафіс100 000 озброєних повстанцівНародна республіканська грецька ліга(Ethnikós Dimokratikós Ellinikós Sýndesmos/EDES)венізелізм, республіканізм, соціалізм, антикомунізмНіколаос Пластірас (номінально), Комнін ПіромаглуНародні групи грецьких повстанців(Ethnikés Omádes Ellínon Antartón/EOEA)Наполеон Зервас14 000Народне і соціальне визволення (Ethnikí Kai Koinonikí Apelefthérosis/EKKA)венізелізм, республіканізм, лібералізм, антикомунізмГеоргіос КарталісПолк евзонів 5/42Дімітріос Псаррос та Евріпідіс Бакірдзіс1 000

Перші конфлікти: 1943—1944 роки

На початковому етапі країни Західного Альянсу підтримували групи опору фінансово та зброєю, оскільки самі були зацікавлені в допомозі в боротьбі з Німеччиною. В лютому і березні 1943 року Національно-визвольний фронт Греції організував в Афінах загальний страйк проти примусової трудової мобілізації населення. За кілька тижнів страйки виникли й в інших містах Греції, і гітлерівці відмовилися від мобілізації.

Однак у 1943 році Велика Британія почала підтримувати антикомуністичні сили, аби не допустити перетворення ЕЛАС Національно-визвольного фронту Греції на велику регулярну армію, одночасно скорочуючи поставки останньому продовольства та зброї. Коли влітку 1943 року Італія приєдналася до країн Альянсу, ЕЛАС заволоділа зброєю італійських загонів, у той час як ЕДЕС уже напряму підтримувався Альянсом.

Постійна боротьба між групами опору все далі заганяла країну в політичну кризу. Воєнізована організація Χ () в Афінах, Загальноеллінська визвольна організація в Македонії звинуватила ЕАМ у тому, що він постачається Німеччиною, водночас ЕАМ у зв'язках із Німеччиною звинуватив свого головного супротивника ЕДЕС (Народна республіканська грецька ліга), оскільки бажала одноосібно контролювати державу, як тільки її визволять від окупантів.

Так розпочалася тристороння війна між ЕЛАС, ЕДЕС і німецькою армією. Оскільки грецький екзильний уряд у Каїрі підтримував лише ЕДЕС, це розпалювало громадянську війну. В жовтні 1943 ЕЛАС уперше атакувала безпосередньо загони ЕДЕС. Збройні зіткнення тривали й у 1944 році. Британські посередники домоглися підписання сторонами так званого Договору в Плаці, однак ситуація тільки погіршувалася: групи катували мешканців «чужих» сіл, спалювали самі поселення. Воєнізована група Χ свідомо використовувала терор. Найбільшим злочином ЕЛАС стала різанина в Мелігаласі (область Мессенія), де солдати ЕЛАС у боротьбі з охоронними батальйонами 2-16 вересня 1944 року вбили 150 мирних мешканців.

У спробі знищити групу Народне і соціальне визволення (EKKA), ЕЛАС убили її лідера Дімітріоса Псарроса, звинувативши його у співробітництві з німцями. Самі ж обвинувачені пізніше пояснювали, що були вимушені звернутися по допомогу до німців, оскільки ЕЛАС вела дуже агресивну політику проти інших груп Опору, атакувала їх.

У березні 1944 року ЕАМ створив Політичний комітет національного визволення (, або PEEA) як третій національний уряд, конкуруючий із колабораціоністським в Афінах та екзильним у Каїрі. До складу Комітету увійшли не тільки комуністи, а й представники прогресивних груп, а помірна програма викликала підтримку навіть серед греків у вигнанні. У квітні 1944 року грецькі збройні сили в Єгипті зажадали, аби уряд національної єдності був створений на основі PEEA і повністю замінив уряд у вигнанні, що він не мав ніякої політичних зв'язків з окупованою Грецією.

Цей рух жорстоко придушили британські війська і грецькі офіцери, що залишилися на службі екзильного уряду. Близько 8 000 грецьких солдатів і офіцерів відправили до таборів у Лівії, Судані, Єгипті і Південній Африці. Пізніше Каїрський уряд створив Третю грецьку гірську бригаду, яка складалася винятково з антикомуністів, очолена бригадним командиром Трасівулосом Цакалотосом.

Від перемир'я до конфронтації

В травні 1944 року в Лівані всі сторони конфлікту розпочали переговори, які завершилися підписанням Ліванської угоди створенням уряду національної єдності з 24 міністрів, 6 з яких були обрані від ЕАМ. Однак питання роззброєння угруповань залишилося невирішеним.

Улітку 1944 року поразка Німеччини стала очевидною, екзильний уряд на чолі з Георгіосом Папандреу переїхав у Казерту (Італія), готуючися до повернення. 20 вересня 1944 року в Казерті Вінстон Черчилль домовився з Йосипом Сталіним про передачу всіх озброєних груп у підпорядкування Грецького верховного головнокомандування, яке очолював британець Рональд Скобі. В жовтні війська Західного Альянсу висадилися в Греції, оскільки Німеччина швидко відступала, а територію вже встигли визволити солдати ЕЛАС або ЕДЕС.

Станом на 13 жовтня 1944 року лише центр Афін залишався окупованим, решту визволили загони ЕЛАС. Цього дня в столицю вступили британські загони. За 6 днів до Греції повернувся уряд Георгіоса Папндреу, а король Георг ІІ тимчасово залишався в Каїрі до легітимного відновлення монархії. В цей час ЕЛАС могла безперешкодно захопити владу в країні, однак Радянський Союз просив партійну верхівку КПГ не приймати одноосібних рішень, зважаючи на встановлені відносини з союзниками, та не ламати великомасштабних планів Сталіна. Бездіяльність ЕАМ стала причиною конфлікту між ЕАМ і ватажками та рядовими солдатами ЕЛАС.

Питання роззброєння також викликало суперечки між міністрами Папандреу та міністрами-членами ЕАМ. Британський посол Реджинальд Ліпер радив Папандреу не йти на поступки, вимагати розпустити всі воєнізовані загони, створити Національну гвардію, яка підпорядковувалася б лише уряду і безпосередньо уряду. Національно-визвольний фронт Греції справедливо вбачав у планах британців прагнення знівелювати вплив комуністів і, позбавивши їх власної армії, знищити як політичного супротивника, тому запропонував альтернативний план. Папандреу відхилив проект ЕАМ, а 1 грудня 1944 року генерал Скобі оголосив про розпуск ЕЛАС. Наступного дня міністри-члени ЕАМ вийшли з уряду, а командування ЕЛАС відмовилося підкоритися наказу про розпуск.

Декемвріана

3 грудня 1944 року в Афінах на площі Синтагма зібралося близько 250 тисяч прихильників ЕАМ, хоча влада заборонила демонстрацію. По неозброєних афінянах відкрили вогонь Організація Хі, ЛОК (грецькі секретні служби), а також грецька поліція та британські солдати. Загинуло 28 осіб, у тому числі 6-річний хлопчик, 148 осіб були поранені. Ця трагедія обернулася для влади великомасштабними нападами солдатів ЕЛАС у наступні кілька днів. 4 грудня Папандреу вирішив оголосити про добровільну відставку, однак британський посол Реджинальд Ліпер відмовив його. 12 грудня ЕЛАС контролювала Афіни та Пірей.

Наприкінці грудня особисто Вінстон Черчилль прибув в Афіни та намагався за посередництва Радянського Союзу примирити сторони, однак ці спроби ні до чого не призвели. Наприкінці грудня ЕЛАС витіснили з Афін, Папандреу все-таки пішов у відставку. Його змінив запеклий антикомуніст Ніколаос Пластірас. 15 грудня 1945 року генерал Рональд Скобі погодився на перемир'я, але для цього ЕЛАС мала залишити Патри і Салоніки. ЕАМ зазнав тяжкої політичної поразки.

Інтерлюдія: 1945—1946 роки