M1 «А́брамс» () — основний бойовий танк третього покоління виробництва Сполучених Штатів. Танк названо на честь генерала Крейтона Абрамса, колишнього начальника штабу Армії США і командувача збройними силами США у В'єтнамі з 1968 по 1972 рік.
M1 «Абрамс» є добре озброєною, броньованою, мобільною бойовою машиною, розрахованою на ведення бойових дій у різних умовах сучасних війн та збройних конфліктівM1 Abrams Main Battle tank . FAS.org, 14 April 2000. Важливими особливостями танка є застосування потужних газотурбінних двигунів (що працюють на паливі для реактивних двигунів JP-8), обладнання багатошаровою протиснарядною композитною бронею, окреме зберігання боєприпасів в ізольованому капсульному відсіку для відокремлення членів екіпажу з-під удару у випадку влучення снаряда в танк. З вагою, яка коливається залежно від модифікації танка: М1А1 — 54 т, М1А2 SEPv3 — до 66,8 т, «Абрамс» є одним з найважчих танків, що знаходяться в експлуатації на початку XXI століття.
M1 «Абрамс» надходить на озброєння армії США з 1980 року, замінивши основний бойовий танк M60, озброєний 105-мм гарматоюHunnicutt 1984, pp. 6, 149, 408.. Цей танк, однак, служив протягом майже десятиліття одночасно з покращеною модифікацією M60A3, який був введений в експлуатацію в 1978 році. M1 залишається основним бойовим танком Сполучених Штатів (перебуває на озброєнні армії та корпусу морської піхоти США), а також армій Єгипту, Кувейту, Саудівської Аравії, Австралії, Іраку, а з 2023 року — України. У США передбачається продовжити термін служби танка до 2050 року (це приблизно 70 років після його прийняття).
На озброєння надходили три основні версії M1 Abrams: M1, M1A1 і M1A2, які відрізнялися варіантами поліпшення озброєння, систем захисту та електроніки. Ці удосконалення, а також періодичні модернізації танків старого покоління дозволили тривалий час залишати даний бойовий танк на озброєнні військових формувань. Танки модернізуються за програмами SEP«Army Equipment Program» (PDF). U.S. Army. May 2014.
Історія
Історія створення і виробництва
Перша спроба замінити застарілий M60 танком MBT-70, що був розроблений у співпраці з ФРН, була здійснена в 1960-х роках. MBT-70 був дуже амбіційний, в його розробку було закладено багато інноваційних ідей, які врешті-решт виявилися неуспішними. Після фактичного провалу цього проєкту, армія США представила спрощений варіант танка — XM803. Цей проєкт також виявився дуже дорогим у виробництві й мав схожі з M60 спроможності. До того ж, не виправдала себе концепція низькобалістичної гармати—пускової установки для протитанкових ракет, що планувалася для встановлення на танках MBT-70/XM803.
Конгрес США скасував фінансування розробки MBT-70 в листопаді та XM803 у грудні 1971, і перерозподілив кошти на дослідницькі роботи за новим проєктом XM815, пізніше перейменованим на XM1 «Абрамс» на честь генерала Крейтона Абрамса. Для зниження технологічного ризику новий танк вирішено було робити за класичною схемою з екіпажем з 4 чоловік і з гарматою високої балістики як основним озброєнням. На роль останньої розглядалися нарізна 105-мм гармата M68, британська нарізна 110-мм і німецька гладкоствольна 120-мм гармати. 110-мм гармату відхилили відразу, тому що вона не мала істотної переваги над 105-мм. Варіант з 120-мм порахували ризикованим, тому було вирішено залишити гармату М68 з можливістю подальшій заміни на 120-мм гармату. У 1976 році на розгляд комісії для порівняння з танком Leopard 2 компаніями Chrysler Defense і General Motors були представлені перші прототипи нового танка, озброєного поліпшеною ліцензійною версією британської 105-мм нарізної танкової гармати Royal Ordnance L7. За висновком комісії газотурбінні двигуни компанії Chrysler Defense були обрані для подальшого встановлення на M1, через те, що Chrysler мав значний досвід проєктування турбінних двигунів для наземних транспортних засобів починаючи з 1950-х років.
У 1979—1985 рр. були виготовлені 3273 одиниці M1 «Абрамс», перший з яких надійшов на озброєння армії США у 1980 році. Танк був озброєний ліцензійною версією британської 105-мм нарізної танкової гармати Royal Ordnance L7. У 1984 році була запущена у виробництво покращена модифікація під абревіатурою M1IP, що мала незначну модернізацію.
Близько 6000 одиниць танків версії M1A1 «Абрамс», вироблених у 1986—1992, були переозброєні 120-мм гладкоствольною гарматою М256, яка була розроблена німецькою фірмою Rheinmetall AG для Leopard 2. Ці танки також мали поліпшену броню і системи захисту від зброї масового ураження.
У 1990 році проєкт нагляду за урядом у своїй доповіді піддав критиці танк M1 у зв'язку з його високою вартістю, низькою ефективністю та надмірним споживання палива, порівняно з іншими танками аналогічного типу та ефективності, такими як «Леопард-2». Доповідь ґрунтувалась на даних з джерел армії США і Конгресу«The Army's M1 Tank: Has It Lived Up To Expectations?» . Project on Government Oversight. 1 January 1990..
Війна в Перській затоці
З часу введення «Абрамсів» в експлуатацію в 1980-х роках, вони діяли поруч з M60A3 в рамках проведення військових навчань зі збройними силами держав НАТО, в численних військових навчаннях періоду «Холодної війни». Ці тренування звичайно проводилися в Західній Європі, особливо в Західній Німеччині, але і в деяких інших країнах, таких як Південна Корея. Під час такої підготовки екіпажі «Абрамсів» відточували навички дій у бойових умовах проти Збройних сил Радянського Союзу. Однак, у 1991 році СРСР розвалився і «Абрамс» пройшов випробування вогнем на Близькому Сході.
«Абрамс» залишався неперевіреним в бою до війни в Перській затоці в 1991 році. У сукупності 1848 M1A1 були розгорнуті в Саудівській Аравії. M1A1 значно перевершував іракські танки радянського виробництва Т-55 і Т-62, а також радянські Т-72 іракської збірки, і танки місцевого виробництва (Асад Бабіл). На Т-72, що були поставлені на експорт до Іраку, як і на більшості радянських експортних танків, не було систем нічного бачення, а також сучасних далекомірів, хоча вони здійснили низку нічних танкових атак із застосуванням застарілих інфрачервоних приладів та прожекторів підсвічення. У цілому 23 M1A1 були знищені або сильно пошкоджені протягом війниGAO/NSIAD-92-94, «Operation Desert Storm: Early performance assessment of Bradleys and Abrams» , p. 24. GAO, January 1992. Quote: «According to the Army's Office of Deputy Chief of Staff for Operations and Plans, 23 Abrams tanks were destroyed or damaged in the Persian Gulf area. Of the nine Abrams destroyed, seven were due to friendly fire, and two were intentionally destroyed to prevent capture after they became disabled. Other Abrams tanks were damaged by enemy fire, land mines, on-board fires, or to prevent capture after they became disabled.». Деякі танки отримали незначні пошкодження внаслідок ведення бойових дій, що незначною мірою вплинуло на їхню боєздатність. Дуже мало танків M1 постраждали від вогню противника, і був лише один смертельний випадок, водночас із незначною кількістю поранених в результаті цього.
M1A1 були здатні завдавати ураження противнику на відстанях понад 2 500 метрів. Ця відстань мала вирішальне значення в боротьбі проти танків радянського виробництва в ході операції «Буря в пустелі», тому що ефективна дальність стрільби гармат у радянських/іракських танків була меншою, ніж 2 000 метрів (іракські танки не могли вести вогонь протитанковими ракетами, як і їхні радянські аналоги). Це означало, що танки «Абрамс» могли вразити іракські танки, перш ніж ворог наближався на загрозливу відстань — вирішальна перевага в цьому виді боротьби. В інцидентах, пов'язаних з так званим дружнім вогнем, лобова броня корпусу танка й лобове бронювання башти витримували пряме влучення з інших M1A1. Однак, бронювання бортів та корми танка не витримувало прямого влучення підкаліберним снарядом з сердечником, виготовленим з збідненого урану, і таке трапилося щонайменше двічі під час битви за Норфолк; Sketch depicting the path of a DU 120 mm round through the hull of Abrams C-12 . OSD..
Згідно з даними урядового звіту, всього в цьому театрі бойових дій станом на лютий 1991 року перебувало 3113 танків «Абрамс», із них 2024 — у зоні бойових дій, а 1089 — у резерві.
Подальший розвиток танка після війни в Перській затоці
M1A2 став подальшою модифікацією M1A1 з встановленням окремого тепловізійного приладу нічного бачення для командира танка, системи керування вогнем, навігаційної системи визначення позиції, цифрової шини даних і інтерфейсного блоку. Удосконалений пакет SEP (вдосконалений системний пакет), встановлений на M1A2, додав можливості оперувати з цифровими картами, комунікаційна платформа FBCB2 та поліпшена система охолодження бойового відділення танка для компенсації тепловиділення додаткових комп'ютерних систем.
Подальші вдосконалення бойової машини включали влаштування бронювання зі збідненого урану для всіх варіантів танка, у тому числі капітальний ремонт танків попередніх версій М1А1 до стандартів M1A1 AIM, цифровий пакет на A1 (M1A1D), стандартизація частини між армією США та Корпусом морської піхоти (M1A1HC) та електронні оновлення для А2 (M1A2 SEP).
Під час проведення операцій «Щит пустелі» та «Буря в пустелі», а також миротворчої операції в Боснії, на деяких M1A1 було змінене бронювання. M1 також, у разі необхідності, може бути оснащений обладнанням мінного тралу та мінними котками для розмінування місцевості. Шасі M1 послугувало основою для мостоукладальника M104 Wolverine для влаштування мостів.
Близько 9000 танків типу М1 і М1А1 були поставлені на озброєння на суму US $ 4,30 млн за одиницю, залежно від варіанта.
Війна в Іраку
Наступного досвіду застосування в бойових умовах танки М1 «Абрамс» набули в 2003 році, коли американські війська вторглися до Іраку і повалили іракського лідера Саддама Хусейна. За станом на березень 2005 року, близько 80 танків Abrams були виведені зі строю внаслідок ворожих атакKomarow, Steven. «Tanks take a beating in Iraq» . USA Today, March 29, 2005.. Водночас, під час вторгнення в Ірак жоден член екіпажу «Абрамс» не був безповоротно втрачений від ворожого вогню, хоча декілька членів екіпажу танків пізніше загинуло внаслідок підриву придорожніх бомб у ході окупації.
Найзначнішим досягненням M1A2 стало знищення сімох танків Т-72 «Лев Вавилону» у сутичці, що трапилася майже впритул (46 м), поблизу міста Махмудія, приблизно за 30 км на південь від Багдада, без втрат для американської сторониConroy, Jason & Martz, Ron. Heavy Metal: A Tank Company's Battle To Baghdad. Potomac Books, 2005, p. 158.. На додаток до застосування важкого озброєння «Абрамс», деякі екіпажі також застосували переносні одноразові протитанкові гармати M136 AT4 в умовах ведення вуличного бою в тісних міських кварталах, де танкова гармата не могла бути пущена в хід.
Після отриманих уроків у «Бурі в пустелі», «Абрамси» і багато інших транспортних засобів озброєння США, що використовуються в ході конфлікту, були оснащені спеціальними бойовими ідентифікаційними панелями, щоб зменшити випадки ураження своєї техніки від «дружнього вогню». Панелі були встановлені з боків та на задній частині башти. Деякі «Абрамс» були також оснащені додатковими контейнерами на задній частині башти для членів екіпажу, які могли транспортувати більше предметів спорядження та особистих речей.
Кілька «Абрамсів» через безповоротну втрату ними рухливості та інші обставини, були знищені своїми військами, щоб запобігти їхньому захопленню противником, здебільшого, іншими «Абрамсами», які часто виявляли, що це дуже важко виконати, попри їхню вогневу міцьZucchino, David: Thunder Run: The Armored Strike to Capture Baghdad. Grove Press, 2004, pp. 20-30, 73..