Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивитьсялежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з іншим. Під'їхав до неї богатир та й каже:

Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася!..

Ні,каже,воювала я та й ще воюватиму!

А,каже подорожній,так ти он яка...

Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова,такий гарний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину.

З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати. А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла. Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудуваласятаке гарне. «Ану, візьму покуштую». Узяла вона на язик того попілу та з того завагітніла. Через рік народився у неї син, та такий же хороший, як та голова була хороша. От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі. Дівчинин хлопець, хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не до ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчинин хлопець, і каже:

Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме.

Всі з нього сміютьсязвісно, мале ж воно. А вінна своєму: обирати, та й годі!

Ну,кажуть,як же ми будемо обирати?

Та так,каже хлопець.Кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть в озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом.

Кричить один, гука другий, і так усі поодинці перекричалинікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві:

Ану ж, гукни на їх ти.

Він тоді підійшов до озера та як гукне: «Цитьте!..»так і заніміли жаби...

От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.

Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь чоловік, а кругом шиї йомучи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий чоловіквеличезна гадина обвилася. Отаман і не дивиться в той бік, де чоловік той іде, а сам гука на хлопців:

Ану, заверніть того чоловіка до мене. Пішли, гукають:

Іди, отаман кличе!

Той не хоче, а йде свосю дорогою. Прийшли хлопці до отамана:

Не хоче,кажуть.

Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть:

Грізно звелів отаман, йди до нього.

Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана. А цей як гукпо па гадюку:

Ступай,каже,невіро, в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати!

Гадюка впала на землю та й поповзла геть.

А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме.

А раз якось-то дуже провинився один хлопець перед усіма скотарями.

Повісити його на коров'яці,каже отаман.

Та хіба ж коров'як видерже?питаються в нього.

Вішайте, та й годі,відмовляє отаман. Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: «Це він,кажуть,і всіх нас може перевішати». А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругомне пускає. Нічого робити, вертаються до отамана.

– Ех,– каже,– тепер уже нам із вами в купі доведеться доживати.

Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих постухів і стали перші запорожці.