Т-80УД (шифр: «Береза», індекс ГБТУ: Об'єкт 478Б) — радянський і український основний бойовий танк з родини Т-80. Розроблений Харківським конструкторським бюро машинобудування (ХКБМ) наприкінці 1980-х років. Танк є варіантом Т-80У, що замість газотурбінного двигуна мав дизельний двигун 6ТД-1, а також зенітну кулеметну установку з дистанційним керуванням.
Історія Т-80УД пов'язана з кількома процесами, які відбувались паралельно з початку 1970-х років. По-перше, ХКБД займалось створенням двигуна 6ТД-1 потужністю 1000 к.с. на заміну двигуну Т-64, який на той момент вичерпав свій потенціал форсування. По-друге, ХКБМ розробляло Т-64 з новітніми комбінованою бронею та системою керування вогнем. По-третє, міністр оборони СРСР Дмитро Устинов прагнув уніфікувати виробництво танків, розгорнувши випуск Т-80 з ГТД на майже всіх танкових заводах. Так було створено Т-80У, а проблеми з ГТД призвели до того, що дизельний двигун не втратив актуальності й харківський 6ТД-1 став альтернативною силовою установкою.
Танк прийнято на озброєння 1987 року, виробництво відбувалось на ХЗТМ в СРСР, завершивши 20-річне виготовлення танків Т-64. Після розпаду СРСР танк виготовляли вже в Україні на експорт для Пакистану протягом 1997—1999 років. Всього виготовлено 300—700 танків за часів СРСР і понад 175 в Україні, що стало одним із найбільших контрактів у історії українського ОПК. Т-80УД також ліг в основу українського танка Т-84.
Історія
Передумови Т-64, створений Харківським конструкторським бюро машинобудування (ХКБМ) і виготовлюваний Харківським заводом транспортного машинобудування ім. Малишева (ХЗТМ), був першим основним бойовим танком СРСР. Він використовував прогресивні на той час технології, зокрема, механізм заряджання та комбіновану броню. Цей танк став основою для всіх наступних радянських основних бойових танків. Втім, його модернізація поступово призводила до зростання маси танка та погіршення ходових якостей. Хоча станом на початок 1970-х 700-сильний двигун 5ТДФ розробки Харківського конструкторського бюро двигунобудування (ХКБД) був цілком надійним, його потужність у перспективі була недостатня, а форсування до 750 к.с. не вдалось.
На 1973 рік радянські заводи й конструкторські бюро мали різні пропозиції перспективних танкових двигунів. Челябінський тракторний завод (ЧТЗ) розробляв X-подібний 16-циліндровий двигун 2В-16, Барнаултрансмаш (БЗТМ) розробляв віялоподібний дизельний двигун і ленінградське (ЛНПО) працювало над газотурбінним двигуном ГТД-1000Т. У Харківському конструкторському бюро двигунобудування (ХКБД) розробляли низку технологічних рішень, що лягли в основу майбутнього 6ТД.
Двигун 6ТД-1
Наказом Міністерства оборонної промисловості № 19 від 15 січня 1974 для ХКБД було поставлено задачу щодо створення двох двигунів: багатопаливний 6-циліндровий двотактний дизельний двигун 6ТД-1 потужністю 1000 к.с. (для модернізації Т-64) та чотиритактний V-подібний двигун 12ЧН потужністю 1500 к.с. (для гіпотетичного майбутнього танка). 6ТД використовував найкращий досвід серії 5ТД, але загалом був принципово іншим виробом, у якому вдалось прискорити процес газообміну в циліндрах та отримувати значно вищу потужність за збереження компактних габаритів. Вона складала 166 к.с. на циліндр у порівнянні з 140 для 5ТДФ, а літрова потужність досягла 61,3 к.с./л.
Ідеологію 6ТД-1 вперше виклали в технічному проєкті, створеному в листопаді 1974 року. Протягом 1975—1976 було створено 20 одиниць для випробування та встановлення на Т-64. Приймальні стендові випробування відбулись 1979 року, двигун склав їх і був рекомендований до серійного виробництва. 1982 року міжвідомча комісія затвердила документацію для серійного виробництва, того ж року виготовлено три модернізовані Т-64А з 6ТД-1. Ці танки, названі «Об'єкт 476» також мали башти нової конструкції.
Поява Т-80
На основі харківського Т-64 ленінградський Кіровський завод (ЛКЗ) розробив власний танк Т-80 з газотурбінним двигуном (ГТД) і більш традиційною ходовою. 1976 року його було прийнято на озброєння. Основними сподвижниками його прийняття та виробництва були новопризначений міністр оборони СРСР Дмитро Устинов і ленінградський партійний діяч Григорій Романов, близький до Устинова та Брежнєва. Він був прихильником газотурбінних танків, тому з моменту його призначення цей напрямок мав найбільшу підтримку з боку держави. Для нього було принципово, щоб американському газотурбінному «Абрамсу», ще не прийнятому на озброєння, було підготовано відповідь у вигляді газотурбінного Т-80.
Іншою проблемою був різнобій у танковому виробництві СРСР: на той момент уже виготовляли три схожі за характеристиками основні бойові танки Т-64Б, Т-72 та Т-80, майже не уніфіковані між собою. Тому Устинов одразу запланував перехід усіх танкових заводів (крім УВЗ, зайнятого дешевим Т-72) до виробництва новітнього уніфікованого танка з ГТД. 1976 року було закладено створення наступної модифікації до 1980 року. 1977 року було задано її тактико-технічні характеристики, що містили систему керування вогнем 1А33 «Об», нічний приціл ТПН-4С «Буран-ПА», спостережний пристрій командира ТКН-4С «Агат-С», комплекс керованого озброєння 9К112 «Кобра» та нова комбінована броня. Паралельно з тим проводились роботи з доведення Т-80 до рівня Т-64Б, і 1978 було прийнято на озброєння Т-80Б.
Постанова ЦК КПРС і РМ СРСР № 577-178 від 17 липня 1977 доручила ЛНПО створення нового танкового двигуна ВГТД-1000ФМ (1500 к.с.), виробництво якого покладалось на ХЗТМ, а конструкторська документація лягала на ХКБД. Постанова найвищого керівництва країни зробила ГТД основним пріоритетом, тому розробку чотиритактного двигуна 12ЧН зупинили, а двотактного 6ТД суттєво скоротили. На цей момент серійний Т-80 вже випускали з двигуном ГТД-1000Т, розробленим ЛНПО і виготовлюваним на Калузькому моторному заводі. Більш того, постанова передбачала виготовлення майбутнього Т-80У на ХЗТМ. Для Т-80У було взято шасі Т-80 та башту харківського «Об'єкта 476».
Дизельні Т-80
Оскільки Т-80 з ГТД від початку виник як альтернатива Т-64 з 5ТДФ у ніші «елітного» танка, то головний конструктор Т-80 Сергій Попов був категорично проти встановлення дизельного 6ТД-1 у Т-80 навіть як резервного варіанту. Але через те, що газотурбінний двигун був дорогим і неекономічним, паралельно зі створенням і поліпшенням газотурбінного танка низка радянських підприємств проводила власні розробки його варіанту з дизельним двигуном. У Ленінграді та Омську створили проєкти «Об'єкт 219РД» і «Об'єкт 644», оснащені дизелями А-53-2 (2В-16) та В-46-6 відповідно. Обидва не пройшли випробувань.
ХКБМ мав власний варіант «Об'єкт 478», ескізний проєкт якого було створено 1976 року. На ньому було опрацьовано встановлення башти й моторно-трансмісійного відділення з двигуном 6ТД-1 від «Об'єкта 476» на шасі Т-80. Інші джерела називають «Об'єкт 478» модифікацією «Об'єкта 476» з ходовою частиною Т-80.Чобиток, В.; Саенко, М.; Тарасенко, А.; Чернышев, В. (2015); Основной танк Т-64. 50 лет в строю, с. 80 Також існував радикальний проєкт «Об'єкт 478М» з 1500-сильним двигуном 12ЧН, іншою системою керування вогнем і комплексом активного захисту «Шатер».
Повернення до дизеля Проблеми з освоєнням ВГТД-1000ФМ (а пізніше й ГТД-1000ТФ) у Харкові все ж призвели до того, що двигун 6ТД розглядали як шлях модернізації Т-64 та як резервний варіант для новітнього Т-80У. Керівництво УРСР, зокрема, голова КПУ Володимир Щербицький, скептично ставились до ГТД у Харкові, але влада республіки не мала можливості оскаржувати постанову 1977 року. Питання встановлення двигуна 6ТД обговорювались і в заступників міністра оборони Василя Петрова й Віталія Шабанова.
Постанова ЦК КПРС і РМ № 701-200 від 16 червня 1981 передбачала створення резервного варіанту Т-80У з двигуном 6ТД-1, для якого було використано моторно-трансмісійне відділення, створене під час випробування Т-64 з цим двигуном. 1983 року на Кубинському полігоні було проведено випробування обсягом 6000 км. За рухливістю танки з ГТД і дизелем виявились рівноцінними; максимальні швидкості руху та швидкості розгону виявились однаковими, однак паливна ефективність дизеля виявилась у 1,6-1,7 кращою, а його гальмівні показники — в 1,4 рази. Випробування 1985 року підтвердили ці показники.
Смерть міністра Устинова 20 грудня 1984 року та відставка партдіяча Романова, двох найактивніших і найвпливовіших прихильників ГТД, дали «зелене світло» на повернення до дизельних двигунів.
У січні 1985 року заступник міністра оборони Віталій Шабанов вперше визнав, що Міноборони весь час вело дві паралельні лінії: ГТД і дизель. Варіантами майбутнього дизеля були челябінський 2В-16 і харківський 6ТД-1. Останній був досконалішим і більш доведеним до рівня серійного виробництва. 6ТД-1 був надійним і ремонтопридатним, не поступався ГТД у вагогабаритних якостях, але був дешевшим та економнішим.
Політичний бік питання залишався відкритим, оскільки діяла постанова щодо виробництва Т-80У з ГТД на заводі імені Малишева. На колегії Міноборони 17 травня 1985 було розглянуто перспективи танкових двигунів. Думки розділились: головний конструктор танка Т-80 Микола Попов продовжував наполягати на ГТД, однак міністр оборони Сергій Соколов сказав йому займатись тими зауваженнями щодо Т-80, що надходили з армії. Заступник командувача Сухопутних військ з питань озброєння Павло Баженов повідомив, що потреби армії в поршневих двигунах задоволено на 60%, тоді як ГТД були відсутні в запасах. Зрештою Соколов постановив, що дизель не втратив актуальності через недоліки ГТД.
Виробництво Т-80УД Постановою ЦК КПРС і РМ № 837-249 від 2 вересня 1985 всупереч постанові 1977 року було передбачено:
прийняти пропозицію Міністерства оборони щодо організації серійного виробництва Т-80У з 6ТД-1 замість ГТД; звільнити Міністерство оборонної промисловості (МОП) від організації виробництва ГТД і передати відповідні напрацювання Міністерству авіаційної промисловості та Міністерству оборони; зобов'язати МОП представити в 4-му кварталі 1985 конструкторську документацію на танк з двигуном 6ТД-1; завершити 1986 року роботи зі створення двигуна 6ТД-2 потужністю 1200 к.с. і його встановлення в танк, надати пропозиції щодо початку серійного виробництва 1987 року. Програму «Об'єкт 478» відновили як «Об'єкт 478Б» (шифр «Береза») з напрацюваннями Т-80У і до кінця 1985 року в Харкові зібрали перші 5 таких танків і підготували кілька «Об'єктів 219А» з дизельними двигунами. 1986 року «Об'єкт 478Б» було запущено в широку серію, а 1987 року прийнято на озброєння СРСР під позначенням Т-80УД. За іншими даними — офіційно прийнято на озброєння його було лише 1992 року в Росії. Вагомою причиною успіху цього танка стало його вподобання особисто Михайлом Горбачовим. Освоєння танка Т-80УД завершило епоху Т-64, останній з яких вийшов із цеху 27 грудня 1987 року.
1988 року Т-80УД зазнав низки змін. Зокрема, було замінено навісний динамічний захист «Контакт-1» на вбудований «Контакт-5». Також було встановлено мультициклонну систему очищення повітря для двигуна, систему маслоспуску, систему пожежогасіння «Іней», допрацьовані систему керування вогнем 1А45 і ПТРК «Рефлекс». Перша демонстрація танка високопосадовцям держави відбувалась на території Харківського гвардійського танкового училища.
За деякими джерелами, початково танк Т-80УД мав отримати позначення «Т-84» для продовження харківської традиції найменування: Т-34, Т-44, Т-54, Т-64 й Т-74. Однак, найвище партійне керівництво вирішило не створювати ще один тип основного бойового танка на озброєнні, поряд з Т-64, Т-72 і Т-80. Деякі дослідники вважають, що Т-84 є українським позначенням Т-80У з дизельним двигуном 6ТД. А за словами головного конструктора ХКБМ Миколи Рязанцева, Т-84 був окремим варіантом Т-80УД з двигуном 6ТД-2, створеним наприкінці існування СРСР. Його приймання відбулось з квітня до листопада 1991 року, а у грудні 1991 було рекомендовано прийняття на озброєння.