Олександр Павлович Островський (Островський Олелько)У листі О.Островського до І.Стешенка зберігається візитка Олелька Островського, очевидно передана І.М.Стешенку дружиною письменника. Ця картка подає інформацію, що повне ім'я Олелька Островського  — Олександр Павлович Островський і що він  — «артист драматичний». На звороті написано олівцем, очевидно дружиною письменника: Анна Петрівна Острівська. Золотоноша, Троєцька. (06.08.1887), Золотоноша — 19 липня 1919, Полтава) — український актор, режисер, письменник, драматург і громадсько-політичний діяч. Жертва Червоного терору.

Життєпис

Архівних джерел про життя і творчість письменника дуже мало. Найбільше відомостей подають листи В.Г.Короленка до Х.Г.Раковського, в яких наведено страхітливі факти розгулу чекістського терору в Полтаві 1919-1920 рр. Є ще книга «Розгром Полтави», яку видав у діаспорі Дмитро Соловей (перевидана 1994 року видавництвом «Криниця» у Полтаві).

Василь Яременко видав книги:

Подзвін по безсудно убієнному Олельку Островському (до 90-річчя вбивства) Частина 1. Подзвін по безсудно убієнному Олельку Островському (до 90-річчя вбивства). Частина 2. спогади нащадків «… Літератури дивна течія…»/ У 2 книгах - Київ: Аконіт, 2011.

Народився в Золотоноші на Полтавщині у родині повітового справника Павла Островського, яка мала козацьке походження.

Навчався в місцевій юнацькій гімназії, де вперше познайомився з ідеями українського націоналізму М.Міхновського.

Закінчив історично-філологічний факультет Київського університету, працював писарем Мушкетової нотарні в Золотоноші, входив до нелегальної патріотичної організації «Громада» з центром у Золотоноші, керованої Михайлом Злобінцевим.

Став активним учасником революції 1905–1907, яка на Золотоніщині мала ще й явні ознаки прагнення національного визволення. Був членом Революційної Української Партії. Захоплювася брошурою «Самостійна Україна» ідеолога і лідера самостійницької течії українського руху Миколи Міхновського. Юний Олелько, прочитавши цю брошуру, загорівся ідеєю віддати всі свої сили справі визволення України з колоніяльного ярма. Після революції вступив до УСДРП. Внаслідок поразки революції О. Островський змушений був емігрувати до Західної України, що входила на той час до складу Австро-Угорської імперії.

Працював актором Львівського українського театру в м. Коломия, де знайшов свою долю - акторку Анну Гринішак, з якою повінчались у 1908 році та виступали у Львівському Українському театрі. Акторка Анна Островська (1891-16.06.1953)  народилася в сім’ї Петра і Магдалини Гринішаків, в місті Надвірна коронного краю Галичини і Володимирії Австро-Угорської держави. Петро і Магдалина Гринішаки змогли всім дітям дати освіту. Степан, Дмитро, Михайло, сестри Анна, Юстина, Магда закінчили навчання в гімназіях. Степан і Михайло одружилися на німкенях, виїхали до Австрії і створили там свої сім’ї. Дмитро загинув на фронті  під час Першої світової війни. Сестра Магда з дочкою Тамарою оселилась у Польщі, Юстина залишилася в батьковій оселі в місті Надвірна  і була провідницею жіночої чоти товариства "Луг".

Згодом родина Островських переїздить до міста Золотоноша Київської губернії, де народилось двоє дівчат Галина (12 січня 1912 року) і Ольга (23 лютого 1915 року).  

Галину хрестив  друг родини Островських – всесвітньо відомий актор і режисер Панас Саксаганський.

З українською трупою О. Островський побував у багатьох містах України, ставили переважно п’єси українських драматургів М.Старицького, М.Кропивницького, І.Карпенка Карого тощо. Але займатися улюбленою справою довелося недовго. З початком Першої світової війни О.Островський мобілізований до російської армії, спочатку перебував на Південно-Західному фронті, згодом на Кавказькомуу фонді І.Стешенка в Інституті рукопису відшукано лист О.Островського до І.Стешенка, з якого випливає, що 1917 р. письменник перебував у діючій царській армії у Тбілісі на Кавказі, але готувався дезертирувати і повернутися в Україну, де нуртували великі події. З огляду на щільну насиченість інформацією, подаємо цей лист повністю, як його першу публікацію:.

На початку березня 1918 повернувся до Золотоноші, організував і очолив «Золотоніський курінь» — військове формування, яке захищало повіт від набігів різношерстих загонів мародерів.

Створив у Золотоноші видавництво «Вільна думка», де видав друком свої драми «Гетьман Мазепа» і «Стрільці», п'єсу «Нірвана», історичну повість «Петрик» та інші твори, здебільшого на тему історії України. А всього в різних друкарнях видано зо два десятки непересічних творів (від 1908 до 1918 року). Більшість із них зберігалося у спецсховищах України. У своїх повістях, п’єсах, новелістичних збірках автор зарекомендував себе як полум’яний патріот рідної землі.

Після приходу у 1918 до Золотоноші більшовиків Островський з дружиною і двома доньками переїхав до Полтави і влаштувався на роботу актором й одночасно режисером у Міському театрі (Товариство українських драматичних артистів).

В опублікованих через багато років спогадах Дмитро Соловей писав, що О. Островський запам’ятався йому, як «молодий мужчина років 35-40, огрядний, цвітучий, добре одягнений, можна сказати – блискучий! Разом із тим, виразне, красиве його лице було суворе й похмуре» [4, С.142-143]. О.Островський горів роботою, не шкодуючи ні сил, ні здоров’я, позаяк театр для пересічних полтавців був єдиною розвагою і духовним храмом в роки революційних потрясінь. Поряд із сценічним життям О.Островський продовжував писати прозові та драматичні художні твори. Протягом 1917-1918 років у Києві та Золотоноші вийшли друком його повісті і оповідання: «Руйнування Батурина», «Полтава», «Берестечко», «Петрик», «Руйнування Чортомлицької Січі», а також п’єси «Гетьман Іван Мазепа» та «Нірвана». Менше двох місяців існувала в Полтаві українська влада Директорії УНР. Скориставшись послабленням, а згодом і крахом австро-німецького окупаційного режиму та Гетьманщини, більшовицька Росія вдруге розпочала агресію проти України. Захопивши в січні 1919 р. Харків, червоні війська вступили на терени Полтавщини. Для української національної культури настали часи більшовицької окупації.

Визначною подією у громадському житті Полтавщини, як і раніше, було вшанування пам’яті Пророка України Тараса Шевченка під час проведення з цієї нагоди Шевченківських днів. 11 березня у Полтавському Успенському кафедральному соборі співав український національний хор під орудою Ф.Попадича. Вшанувати пам'ять народного Поета зібралося стільки людей, що собор не міг вмістити всіх бажаючих бути присутніми на урочистій панахиді і сотні полтавців стояли навколо нього. Такі ж урочистості були проведені в усіх школах та «Просвітах» Полтавщини. У міському театрі О.Островський натхненно читав зі сцени патріотичні вірші Т. Шевченка. Незабаром після Шевченківських днів Національний хор об’єднався з Українським хором імені Т. Шевченка, який став провідним не лише серед мистецьких колективів Полтави, але і всієї губернії.

У червні 1919 під час концерту у міському театрі Полтави співав Шевченкове «Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий!». Коли дійшов до слів «Оживуть гетьмани в золотім жупані, прокинеться доля, козак заспіва: "Ні жида, ні ляха" , А в степах Украйни - О, боже мій милий, - блисне булава! ", голова губвиконкому Яків Дробніс тут же голосно дав розпорядження . Вже наступного дня за стандартним звинуваченням у контрреволюційності «Особый отдел» (завідуючий – Сіпельгас) Полтавської губернської ЧК ("Чрезвичайної комісії" - Надзвичайної комісії) заарештував О.Островського, і вже ніхто його більше не бачивДмитро Соловей, посилаючись на розповідь відомого діяча кооперативного руху в Україні Володимира Дубіва, свідка арешту письменника, переповідає: .

Після арешту Олелька дружина Анна зверталася з заявою до губернської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем про невинуватість чоловіка. На захист О.Островського, якому загрожував розстріл, стала професійна спілка акторів і працівників сцени, яка висловила протест проти його арешту і вимагала звільнення. Завідуючий відділом управління Полтавського губвиконкому і відомий у місті більшовик П. Маслич звернувся до губернської ЧК із запитом, на якій підставі вони заарештували члена профспілки і відомого в Полтаві актора. Чекісти відповіли, що О.Островський ув’язнений тому, що брав участь у боротьбі з червоними під час їхнього першого приходу в Україну на початку 1918 р. При цьому чекісти посилалися на свідчення колишнього голови Золотоніського ревкому Т. Гайдамаки , який, свідомо перекрутивши факти, підтвердив, що саме О. Островський у лютому 1918 р. був організатором «вільного козацтва» у місті і брав участь у боях з червоними. Свідчення Т.Гайдамаки підтвердив і Мойсей Раппопорт, написавши донос у ЧК. Відомий письменник і правозахисник Володимир Короленко, намагаючись захистити Островського від розстрілу, звернувся з листом до Голови Раднаркому УСРР Християна Раковського, де зокрема були слова: «Страта його, безсудна і неправедна, була б жорстоким викликом абсолютно законним почуттям українців»20 червня, коли про арешт письменника і актора Олелька Островського звістка поширилася по всій Полтаві, Короленко писав Х.Г.Раковському: . Проте на цей час Островського вже розстріляли у Полтаві, хоча чекісти повідомляли про те, що Островського перевезли до особвідділу в КиєвіЧекісти брехали В.Г.Короленку, щоб заспокоїти громадську думку в Полтаві, що Островського переводять до Києва. Жодних слідів Островського поза Полтавою не виявлено. «Червона куля у світле серце» була пущена того ж 5 червня 1919 року, інакше його ім’я було б зафіксоване в списках затриманих чи заарештованих. Я впевнений, що його тіло у спільній могилі 16-ти розстріляних, яку розкопали денікінці, коли відбили Полтаву у більшовиків.. Очевидно, його тіло було серед 16 ексгумованих, рештки яких виявили денікінці у серпні того ж 1919 рокуЕксгумація жертв терору ЧК в Полтаві відбувалася 2 серпня 1919 року денікінцями, які самі вже на той час вчинили кілька адміністративних безсудних розстрілів. В.Г.Короленко в листі до А.В.Луначарського розповідає про це:

Напевне, серед ексгумованих було тіло і Олелька Островського. Днем смерті письменника треба вважати 5 червня 1919 року. Відомості, що був «розстріляний більшовиками 1920 року» нічим не підтверджені. Так закінчив своє славне, багатогранне життя письменник Олелько Островський.

Зі спогадів внучки Олелька Островського Олександри Костянтинівни Плотнікової: "Мені мама (акторка Ольга Герасимчук) розказувала, що коли вона була маленька, то їй Наталя Ужвій робила (шила) ляльки. Ужвій стала знаменитою, а бабусі не судилося". Через голод 1947 року дружина Олелька Анна Островська разом з онучкою (Олександрою Плотніковою) повернулася до м. Надвірна Станіславської області, де жила її сестра Юстина Кіндрат (Гринішак). 1948 року молодша дочка Ольга Герасимчук з дітьми Ельзою і Юрком також приїхали в Надвірну. Анна Островська померла 16 червня 1953 і похована на старому цвинтарі по вулиці Соборній, поруч з могилами тата (Петра Гринішака) і рідної сестри (Юстини Кіндрат).

Дочка Олелька і Анни, Ольга Герасимчук, як і батьки, стала акторкою. Одна з вулиць у Золотоноші носить ім'я Олелька Островського Черкаська обласна НСПУ. Золотоніський районДо проголошення незалежності України у славній Золотоноші була вулиця Миколи Островського, яку за домаганням директора місцевого краєзнавчого музею М.Пономаренка було перейменовано на вулицю Олелька Островського..

Творчість