Меліто́поль (; від — «медове місто»; до 1842 — Новоолександрівка, до 1816 — Киз-Яр, ) — місто в Україні, адміністративний центр Мелітопольської міської громади та Мелітопольського району Запорізької області.
Окуповане з 2022 року внаслідок повномасштабного російського вторгнення в Україну, призначене адміністративним центром окупованої частини Запорізької області.
Населення — майже 150 тис. осіб.
До 1815 року мало назву Киз-Яр, до 1842 року — Новоолександрівка, згодом також вживалися українські назви МелітопільРудницький С. Л. «Карта України». — Відень: Фрейтаг і Берндт, 1918Адміністративна карта Української Соціалістичної Радянської Республіки. Територіальний поділ при трьохступеневій системі врядування. Адміністративні межі на 1 березня 1927 року. Мірило 1:1.250.000. — М.: Видання Народного Комісаріату Внутрішніх Справ УСРР та Державного Видавництва України, 1927, МелитопільАдміністраційна Мапа Української Соц. Рад. Республіки: Січень 1922 р. / Народ. Комісаріят Внутр. Справ ; уклад. С. Хургін. — 1:1 680 000 ; 40 в. у 1 дюймі. — Харків. — 1 к. : кольор., табл. адм. поділу, штемпель.
У місті розташована однойменна залізнична станція — транзитний пункт дорогою до Криму. Поблизу міста знаходиться природна пам'ятка «Кам'яна Могила».
Географія
Загальна характеристика Місто Мелітополь — великий та багатогалузевий промисловий центр, розташований на річці Молочній, біля Молочного лиману, що прилягає до Азовського моря. Загальна площа зелених насаджень — 2,2 тис. га.
Близько 70 % території міста розташоване на вододілі з середніми висотами 34—45 м, решта — на крутому схилі долини річки Молочна. У 1920—1930 роках обговорювалася та досліджувалася можливість створення у Мелітополі морського портуТ. В. Полухина. Мелитополь — морской порт? // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 12, с. 81-83. Територія міста та району розташована в основному в межах Причорноморської низовини. Її поверхня — плоска низовинна рівнина, знижуються з півночі на південь, де вона крутим (заввишки до 20 м) приступом обривається на березі Азовського моря. На північному сході в межі краю заходять відроги Приазовської височини з позначками абсолютних висот від 150 до 250 і більше метрів над рівнем моря. На території міста є дві чималі балки — Кизиярська та ПіщанськаА. Н. Алексеев. Песчанская балка // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 13, с. 27-35 .
За 10 км на північ від Мелітополя розташований державний історико-археологічний музей-заповідник «Кам'яна Могила». На території району Юрівка був розташований Мелітопольський курган.
У 2021 році в дуже короткі строки був розроблений проєкт благоустрою щодо встановлення нових меж міста Мелітополь. Цим документом передбачено, що площа міста збільшиться майже на 1 793 га і складе 6 039 гектарів.
Останній раз межі Мелітополя затверджувалися у 1965 році. На той час площа міста Мелітополь становила 4 966 гектарів.
Без будь-яких поважних причин у 1990-х роках площа міста Мелітополь була змінена та зменшена на 729 гектарів і ці розбіжності тривалий час були причиною певних проблем у розв'язанні земельних питань.
Розширення меж міста планується за рахунок земель суміжних територіальних громад Мелітопольського району: це Семенівська громада — 742 гектари, Новинська громада — 315 гектарів, Констянтинівська громада — 8 гектарів і збільшення на 729 гектарів за рахунок усунення розбіжностей між затвердженими межами міста у 1965 році та даними Державної статистичної звітності.
Клімат Основною рисою кліматичних умов міста є спекотне літо, помірно холодна зима і недостатнє зволоження.
Середньомісячна температура повітря липня +29 °C. Тривалість літнього періоду, коли середньодобова температура перевищує +15 °C, становить 126—138 днів.
Середньомісячна температура січня −4 °C. Абсолютний мінімум становить −30 °C.
Середньорічна сума опадів становить 400 мм і коливається від 350 до 450 мм.
Ґрунтовий покрив на території вододільної частини міста представлений супіщаними і піщано-середньосуглинистими ґрунтами чорноземного типу, які формуються на давній терасі, на давньоалювіальних відкладах.
Історія
Заснування На околицях міста височить чимало курганів.
У так званому Мелітопольському кургані виявлено 2 скіфські поховання (IV ст. до н. е.). У них, окрім речей побуту (11 амфор), знайдено понад 3,5 тис. прикрас із золота, у тому числі золоту оббивку сагайдака із зображенням сцен із давньогрецької міфології.
У Кизиярській балці виявлено сармато-аланське поховання (IV ст. до н. е.), де знайдено залізні вудила, бронзове дзеркало та інкрустовану коштовним камінням золоту діадему.
Про місцевість, де розташоване сучасне місто, є відомості в «Книге Большому Чертежу» (1627). У ній згадується, що тут від Муравського шляху, який проходив уздовж правого берега річки Молочної, біля броду відгалужувався Ізюмський шлях.
Під час російсько-турецької війни 1735—1739 років поблизу цієї переправи (Овечий брід) загін запорізьких козаків курінного отамана Микити Мойсеєва розбив Калмицький улус.
Перші згадки про місто припадають на 1769 рік, коли тут споруджено редут, у якому служили запорозькі козаки.
У середині 1780-х років поблизу Овечого броду почали селитися сім'ї козаків, що перебували в караулі, вільнонаймані, які обслуговували військовий поштовий пост, відставні солдати і переселенці, що прямували до Криму в пошуках кращої долі.
Ногайське поселення поблизу Овечого броду мало назву Кизияр (іноді кажуть про Кизил-Яр — від , قیزل يار — кир. Къизил Яр — «червоний берег»)
За часів Російської імперії 1816 року в Кизи-Ярі проживало близько 200 осіб. Цього ж року його перейменували на Новоолександрівку (Новоолександрівську слободу). Надалі населення зростало переважно за рахунок нових переселенців.
У 1838 році лише державних селян, переселених із різних губерній України і Росії, налічувалося 2 130 осіб. Зрештою Новоолександрівку вирішили зробити центром Мелітопольського повіту Таврійської губернії.
Тому 07 січня 1842 року надали поселенню статус міста і нову назву — Мелітополь (із давньогрецької (ἡ) Μελιτόπολις, себто «Медове місто», з τὸ μέλιτος (то ме́літос) — «мед», і ἡ πόλις (ге по́ліс) — «місто»). Це був один з небагатьох випадків, коли місто назвали на честь повіту (створеного під такою назвою ще 1784 року), а не навпаки.
Напередодні селянської реформи 1861 року Мелітополь був типовим провінційним містечком. Населення його становило 5,3 тис. осіб, у тому числі 43 особи належало до дворянського стану, 25 — до духовного, 1 346 — купецького; було 1 008 міщан, 2 474 державних селян і понад 200 військовослужбовців. Три п'ятих жителів міста займалися сільським господарством.
У місті не було брукованих вулиць. Базарний майдан потопав у багнюці. Функціонувало 67 крамниць, чимало товарних складів, 9 винних льохів, горілчані лавки, кав'ярні, харчевні тощо.
У 1870—1880 роках в Мелітополі почало розгортатися виробництво сільськогосподарських машин, розвивалася борошномельна та харчова промисловість.
На початку 1880-х років брати Классени відкрили невеличкий завод, який випускав жниварки, віялки, букери. Заснований тоді ж завод Голубчина виробляв обладнання для млинів, лагодив парові двигуни тощо. Став до ладу паровий млин братів Классенів та Нейфельда.
Наприкінці XIX ст. у місті налічувалося близько 30 невеличких промислових підприємств. Проте Мелітополь розвивався переважно як торгове місто. Цьому сприяло прокладення у 1870-х роках Лозово-Севастопольської залізниці.
Найбільшого значення набула торгівля хлібом, шкірою, вовною та іншими продуктами сільського господарства. У Мелітополі укладалися також торговельні угоди про експорт великих партій пшениці; діяли міський громадський банк, товариство взаємного кредиту, відділення Азово-Донського комерційного банку, торговельне кредитно-ощадне товариство, державна скарбниця, багато складів гуртової торгівлі.
Наприкінці XIX століття в Мелітополі налічувалося понад 16 тис. жителів, у тому числі 410 дворян, 42 особи духовного стану, 368 купців, 8 037 міщан, 2 763 військовослужбовців і 4 136 селян. До міщан належали й робітники.
Українська революція Після повалення царського режиму, в Мелітополі виник Громадський комітет, який перебрав на себе владні повноваження у місті та повіті. Комітет видавав газету «Відомості» (редактор — Олександр Ліберов). Був призначений повітовий комісар Тимчасового уряду.
Відповідно з III Універсалу Української Центральної Ради Мелітополь став частиною щойно проголошеної Української Народньої Республіки.
30 листопада 1917 року більшовик Микола Пахомов виніс на голосування Центральної Ради пропозицію, щоб міська рада визнала Раду Народних Комісарів у Петрограді, однак меншовики та есери виступили проти, і пропозиція не пройшла.
Лише 20 грудня 1917 року мелітопольська рада повністю перейшла під контроль більшовиків, а Микола Пахомов став його головою. На декілька днів в Мелітополь увійшли війська Центральної Ради, але 30 грудня влада в місті знову повернулася до більшовиків.
У січні 1918 року в Мелітополі були створені військово-революційний трибунал і військово-революційний штаб, що поклало початок червоного терору. З 21 по 23 січня 1918 пройшли з'їзди міської та повітової рад.Борис Михайлов, «Мелітополь: природа, археологія, історія», глава 1917-1920/vlast-sovetam «Влада Радам».
4 (17) березня 1917 року у місті на Базарній площі, перед Олександро-Невським собором відбувся мітинг на підтримку Тимчасового уряду. Того ж дня створена Рада робітничих депутатів на чолі із меншовиком А.Бархатовим.
Влітку 1917 року відбулись вибори до Мелітопольської міської думи. Тоді ж виник осередок більшовиків на чолі із Костянтином Бронзосом, Л. І. Вітхіним, І. Є. ДенисенкомБорис Михайлов, «Мелітополь: природа, археологія, історія», глава Події літа-осені 1917 року .
Радянський період Під час Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 3473 жителі міста.
Під час Другої світової війни, внаслідок швидкого німецького наступу, радянські війська 6 жовтня 1941 року покинули Мелітополь.
1 вересня 1942 року місто — центр однойменної німецької округи.
23 жовтня 1943 року радянська армія звільнила Мелітополь від німецьких окупантів.
Перші післявоєнні роки були присвячені відновленню зруйнованого війною міста. Підприємства та установи повернулися з евакуації. Промислові підприємства відновлювалися і реконструювалися, і вже до кінця 1940-х років провідні підприємства Мелітополя перевищили довоєнний рівень виробництва.
Подальший розвиток промисловості міста було переважно пов'язано з машинобудуванням.
Наприкінці 1950-х років на підприємствах міста був налагоджений випуск промислових холодильних установок, силових агрегатів для автомобіля «Запорожець» та іншої техніки. Другою важливою галуззю промисловості міста залишалася харчова промисловість, переробна сільськогосподарську продукцію, що поставляється аграрними підприємствами регіону.
У Незалежній Україні У перше десятиліття незалежності економіка України пережила глибоку кризу, яка певною мірою торкнулась і економіки Мелітополя.
Підприємства міста виявилися не готові до конкуренції на світовому ринку, особливо в умовах загального спаду споживання, викликаного кризою. Ситуація погіршувалася недоліками системи управління, корупцією на всіх рівнях і припала на першу половину 1990-х років гіперінфляцією.
Підприємства скорочували виробництво, а іноді й повністю зупинялися. Проводилися масові скорочення співробітників. Спад виробництва за деякими одиницями продукції для мелітопольських підприємств в 1995 році в порівнянні з 1985 показаний в таблиці:Борис Михайлов, «Мелітополь: природа, археологія, історія», глава Поглиблення економічної кризи. Розвиток ринкових відносин .
Чимало будівництв, розпочатих на початку 1990-х років, були припинені, а частина з них досі не завершена. Зокрема, так і не був реалізований проєкт будівництва тролейбусної мережі в місті.
Економічний спад викликав і зниження народжуваності. Населення Мелітополя зменшилася приблизно пропорційно населенню України, з 173 000 чоловік в 1989 до 160 000 у 2001.