Си́ниша Миха́йлович (; 20 лютого 1969, Вуковар — 16 грудня 2022, Рим) — сербський футболіст, грав на позиціях півзахисника і захисника. У 2006 році завершив кар'єру гравця і відтоді перебував на тренерській роботі.

Йому належить рекорд Серії «A» за кількістю голів, забитих ударами зі штрафних — 28. Цікаво, що в одному з матчів Серії «A» (за «Лаціо» у ворота «Сампдорії») він забив три голи зі штрафних, що також є співрекордом разом із Джузеппе Сіньйорі.

Біографія

Ігрова кар'єра Михайлович народився у Вуковарі і виріс в його районі Борово, де почав грати в футбол у команді НК «Борово». Професіональну кар'єру розпочав у ФК «Воєводина», звідки в січні 1991 року перейшов до «Црвени Звєзди», у складі якої виграв Кубок європейських чемпіонів, причому забив один з післяматчових пенальті у ворота «Марселя» в фінальному матчі. А в півфіналі він зі штрафного забив ключовий гол у ворота «Баварії». Разом з «Црвеною Звєздою» Михайлович завоював ще й Міжконтинентальний кубок.

В 1992 році Михайлович переїхав до Італії, де виступав за «Рому», «Сампдорію», «Лаціо» та «Інтер». Найуспішнішими для нього стали виступи за римський «Лаціо», з яким Синиша виграв Серію «A», Кубок Італії, Кубок володарів кубків, Суперкубок Італії і Суперкубок УЄФА. У 2004 році Михайлович прийняв запрошення свого друга Роберто Манчіні і перейшов до міланського «Інтера», з яким завоював ще декілька трофеїв. 9 квітня 2006 року в ворота «Асколі» він забив свій останній гол зі штрафного в чемпіонаті Італії, 27-й за ліком, що є абсолютним рекордом Серії «A».

Батько Михайловича, Богдан — серб, а мати, Вікторія — хорватка, тому після розпаду Югославії Синиша міг виступати або за збірну Хорватії, або за збірну Союзної Республіки Югославія (зараз Сербія). Він вибрав останню, бо завжди вважав себе більше сербом, ніж хорватом. Михайлович був у складі «золотої» югославської команди, яка виграла в 1987 році молодіжний Чемпіонат світу в Чилі. В тій команді сяяли такі зірки, як Просінечки, Бобан, Міятович, Брнович, Штимаць і Ярні, однак через війну і розкол країни ця команда не змогла до кінця зреалізувати себе.

Синиша Михайлович зіграв 63 матчі і забив 10 голів за збірну Югославії. Він взяв участь у Чемпіонаті світу 1998 року у Франції і Євро-2000 в Бельгії та Нідерландах. У 2001 році Михайлович завершив виступи за збірну.

Тренерська кар'єра Михайлович завершив кар'єру гравця в кінці сезону 2005/06, але залишився в футболі, прийнявши запрошення Роберто Манчіні стати його помічником в «Інтері». 29 травня 2008 року разом з Манчіні пішов з «Інтера». На початку листопада 2008 року був призначений головним тренером «Болоньї». 14 квітня 2009 року він був звільнений з посади після домашньої поразки від «Сієни» (1:4)Пападопуло змінить Михайловича в «Болоньї» .. 8 грудня 2009 року Михайлович очолив «Катанію». 25 травня 2010 року Михайлович пішов у відставку, пояснивши це тим, що бажає професійно зростати в амбіційніших клубах.

2 червня 2010 року Михайлович очолив «Фіорентину». У першому сезоні з новим тренером флорентійська команда посіла пристойне 9-е місце в чемпіонаті, проте наступного сезону її старт був досить невдалим і вже в листопаді 2011 року сербського тренера було відправлено у відставку.

З травня 2012 року був головним тренером збірної Сербії, з якою не зміг вирішити задачу виходу на чемпіонат світу 2014, посівши лише третє місце у групі після збірної Бельгії і непримиримих суперників хорватів.

В листопаді 2013 року був представлений головним тренером добре відомої йому по виступам на футбольному полі «Сампдорії». Контракт з тренером було укладено до кінця сезону з можливим подовженням, обов'язковою умовою якого було збереження прописки клубу в елітному дивізіоні італійського футболу. З цим завданням Михайлович добре впорався (12 місце в сезоні 2013—2014), тож його контракт з клубом було подовжено ще на один сезон. Наступного сезону очолювана Михайловичем генуезька команда продовжила прогресувати і завершила його на сьомому місці турнірної таблиці, отримавши право виступів у Лізі Європи.

Втім, попри досягнутий успіх, 1 червня 2015 року серб оголосив, що по завершенні контракту залишає «Сампдорію». А вже за два тижні його було представлено як головного тренера «Мілана», команди, яка традиційно вважалася одним з лідерів італійського футболу, проте протягом двох попередніх сезонів не могла потрапити навіть до зони єврокубків, фінішувавши відповідно на 8 і 10 місцях в Серії А. Проте і у Михайловича робота в міланському клубі не склалася, через що вже 12 квітня 2016 року він був звільнений з посади. На той момент «россо-нері» на 6 місці в Серії А після 32-го туру, а також команда вийшла у фінал Кубка Італії.

25 травня 2016 року був призначений головним тренером «Торіно» терміном на два роки. 4 січня 2018, після поразки від «Ювентуса» в кубковому матчі, звільнений з посади.

У червні 2018 року новою командою сербського фахівця став лісабонський «Спортінг», проте у цьому клубі Михайловичу судилося пропрацювати лише дев'ять днів, після чого у клубі змінилося керівництво і тренерський штаб було звільнено.

28 січня 2019 року змінив Філіппо Індзагі на посаді головного тренера «Болоньї», повернувшись до клубу, в якому десятиріччям раніше починав самостійну тренерську роботу. Сербу вдалося покращити результати команди і вона, здобувши 30 очок у 17 матчах Серії A, що лишалися, із запасом вирішила завдання збереження прописки у найвищому італійському дивізіоні.

13 липня 2019 року Михайлович на прес-конференції оголосив, що в нього діагностована лейкемія, при цьому спортивний директор «Болоньї» Вальтер Сабатіні зазначив, що тренер залишається працювати з командою клубу попри стан здоров'я . Михайлович був звільнений 6 вересня 2022 року після того, як «Болонья» здобула три очки в перших п’яти матчах Серії А, покинувши команду після трьох з половиною років перебування в клубі.

Особисте життя і смерть Михайлович був одружений з Аріанною Рапаччоні, колишньою італійською телеведучою, з якою мав п'ятеро дітей — три сини і дві дочки. 13 липня 2019 року Михайлович публічно оголосив, що у нього діагностовано гостру форму лейкемії. Після трьох курсів хіміотерапії йому зробили трансплантацію кісткового мозку.

У жовтні 2021 року він став дідусем, після того як його донька Вірджинія народила дочку. Батько — Алессандро Вольякко, тодішній гравець «Беневенто».

Михайлович помер 16 грудня 2022 року в римській клініці внаслідок ускладнень лейкемії. Йому було 53 роки.

Статистика

Статистика клубних виступів СезонКомандаЧемпіонатНаціональний кубокКонтинентальні кубкиІнші змаганняУсьогоЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівІгорГолів 1988–89 «Воєводина» ЧЮ 31 4 КЮ ? ? - - - - - - 31+ 4+ 1989–90 ЧЮ 28 11 КЮ ? ? КЧ 2 1 - - - 30+ 12+ 1990-січ. 1991 ЧЮ 14 4 КЮ ? ? - - - - - - 14+ 4+Усього за «Воєводину» 73 19 ? ? 2 1 - - 75+ 20+ січ.-черв. 1991 «Црвена Звезда» ЧЮ 14 1 КЮ ? ? КЧ 5 1 - - - 19+ 2+ 1991–92 ЧЮ 24 8 КЮ ? ? КЧ 10 5 СУ+МКК 1+1 0+0 36+ 13+Усього за «Црвену Звезду» 38 9 ? ? 15 6 2 0 55+ 15+ 1992–93 «Рома» A 29 1 КІ 7 5 КУЄФА 5 1 - - - 41 7 1993–94 A 25 0 КІ 3 0 - - - - - - 28 0Усього за «Рому» 54 1 10 5 5 1 - - 69 71994–95 «Сампдорія» A 25 3 КІ 2 0 КВК 6 1 СІ 1 1 34 51995–96 A 30 4 КІ 2 0 - - - - - - 32 41996–97 A 28 2 КІ 1 0 - - - - - - 29 21997–98 A 27 3 КІ 4 1 КУЄФА 2 0 - - - 33 4 Усього за «Сампдорію» 110 12 9 1 8 1 1 1 128 15 1998–99 «Лаціо» A 30 8 КІ 4 1 КВК 9 0 СІ 1 0 44 9 1999–00 A 26 6 КІ 7 4 ЛЧ 12 3 СУ 1 0 46 13 2000–01 A 18 4 КІ 2 1 ЛЧ 8 2 СІ 1 1 29 8 2001–02 A 6 0 КІ 2 0 ЛЧ 2 0 - - - 10 0 2002–03 A 21 1 КІ 1 0 КУЄФА 6 0 - - - 28 1 2003–04 A 25 1 КІ 6 0 ЛЧ 5 1 - - - 36 2Усього за «Лаціо» 126 20 22 6 42 6 3 1 193 33 2004–05 «Інтернаціонале» A 20 4 КІ 6 1 ЛЧ 4 0 - - - 30 5 2005–06 A 5 1 КІ 5 0 ЛЧ 3 0 СІ 0 0 13 1Усього за «Інтернаціонале» 25 5 11 1 7 0 0 0 43 6Усього за кар'єру 426 66 52+ 13+ 79 15 6 2 563+ 96+

Статистика виступів за збірну

 Тренерська статистика КомандаКраїнаПочаток роботиЗакінчення роботиРезультатиІВНПГЗГПРГВ %«Болонья»3 листопада 200814 квітня 2009«Катанія»8 грудня 200924 травня 2010«Фіорентіна»4 червня 20107 листопада 2011Збірна Сербії21 травня 201219 листопада 2013«Сампдорія»20 листопада 20131 червня 2015«Мілан»16 червня 201512 квітня 2016«Торіно»25 травня 20164 січня 2018«Спортінг»18 червня 201827 червня 2018«Болонья»28 січня 20196 вересня 2022Разом

Досягнення Володар Кубка європейських чемпіонів (1): 1991 Володар Міжконтинентального кубка (1): 1991 Володар Кубка володарів кубків (1): 1999 Володар Суперкубка УЄФА (1): 1999

Чемпіон Югославії (3): 1989, 1991, 1992 Чемпіон Італії (2): 2000, 2006 Володар Кубка Італії (4): 2000, 2004, 2005, 2006 Володар Суперкубка Італії (3): 1998, 2000, 2005

Найкращий футболіст Сербії (1): 1999

Примітки

Посилання