Ю́рій Віта́лійович Луце́нко ( 14 грудня 1964, Рівне, Українська РСР) — український політик і державний діяч та військовослужбовець, Генеральний прокурор України (2016—2019). Колишній член РНБО (2005—2006, 2007—2010, 2016—2019). Двічі міністр внутрішніх справ України (2005—2006, 2007—2010). Ведучий програми «Прямим текстом» на 5 каналі. Один із соратників Юлії Тимошенко, що зазнали репресій та кримінальних переслідувань під час президентства Януковича.

Народний депутат України IV, VI та VIII скликань. Лідер партії «Народна самооборона» (з 1999 по березень 2012 року). З 2013 року голова ініціативи «Третя Українська Республіка». Радник 5-го Президента України Петра Порошенка.

Життєпис Народився 14 грудня 1964 року.

Батько — Луценко Віталій Іванович (1937—1999), перший секретар Рівненського обкому КПРС, потім народний депутат України від Комуністичної партії України, секретар ЦК КПУ, заступник голови асоціації «Рівнеагробуд». Мати — Жук Віра Михайлівна (1936—2000), ветеринарний лікар.

Навчався в , яку закінчив із золотою медаллю.

Вересень 1982-го — серпень 1984 року, жовтень 1986-го — серпень 1989 року — студент Львівського політехнічного інституту. Закінчив Львівський політехнічний інститут (Факультет електронної техніки), за фахом — інженер електронної техніки. Листопад 1984-го — жовтень 1986 року — служба в Радянській армії. Серпень 1989-го — червень 1991 року — інженер-технолог, майстер дільниці Рівненського заводу імені 60-річчя Жовтня. Червень 1991-го — липень 1994 року — начальник техбюро цеху, головний конструктор заводу «Газотрон» (місто Рівне). Липень 1994-го — жовтень 1995 року — заступник голови з роботи виконавчих органів з питань економічної реформи, промисловості, транспорту та зв'язку Рівненської обласної ради. Жовтень 1995-го — листопад 1996 року — голова Комітету економіки Рівненської обласної державної адміністрації. 1996—2006 роки — перебував у лавах Соціалістичної партії України. Секретар Політради партії у 1996—1998 роках. Голова Спілки молодих соціалістів (з грудня 2003 року). Листопад 1996-го — вересень 1997 року — начальник управління регіональної науково-технологічної політики. Вересень 1997-го — вересень 1998 року — заступник Міністра України у справах науки і технологій. Березень 1998 року — кандидат у народні депутати України (виборчій округ № 152, Рівненська область, 2-ге місце з 20 претендентів). Також кандидат у народні депутати України від виборчого блоку СПУ-СелПУ, № 58 в списку. Вересень 1998-го — квітень 1999 року — помічник Прем'єр-міністра України Валерія Пустовойтенка. Квітень 1999-го — квітень 2002 року — помічник-консультант народного депутата України Олександра Мороза. З грудня 2000 року — співголова акції «Україна без Кучми». Представляв Громадянський комітет захисту Конституції на переговорах з представниками влади в лютому 2001 року. Народний депутат України IV скликання з травня 2002-го до березня 2005 року від СПУ, № 3 в списку. Член фракції СПУ (з травня 2002 року). Член Комітету з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв'язку (з червня 2002 року). Склав депутатські повноваження 3 березня 2005 року. Листопад 2004-го — січень 2005 року — член Комітету національного порятунку. Під час Помаранчевої революції один із «польових командирів» Майдану.

Головний редактор тижневика «Грані плюс» (до лютого 2005 року).

Член Ради національної безпеки і оборони України (лютий 2005-го — грудень 2006 року).

Член Антикризового центру (з червня 2005 року).

4 лютого 2005-го — 1 грудня 2006 року — міністр внутрішніх справ України в урядах Юлії Тимошенко та Юрія Єханурова. Після призначення у лютому 2005 року міністром внутрішніх справ України призупинив своє членство в СПУ. У липні 2006 року остаточно порвав з СПУ на знак протесту проти входження соціалістів у коаліцію з комуністами та Партією регіонів. Проте, за рекомендацією Президента Ющенка, залишився керівником МВС і в складі уряду Януковича, сформованого цією коаліцію. Квітень 2006 року — обраний депутатом Київської міської ради. Вересень — жовтень 2006 року — у газеті «2000» з'явилася серія публікацій про корумпованість керівництва МВС України і зокрема Юрія Луценка. У Верховній Раді більше половини депутатів проголосували за створення спеціальної слідчої комісії, яку очолив Володимир Сівкович. 2 листопада Верховна Рада відсторонила, Луценка і позбавила його повноважень міністра внутрішніх справ. Але Луценко заявив, що продовжуватиме виконання своїх обов'язків, що «це звільнення політичне» і що «…немає правових підстав для мого звільнення». 1 грудня 2006 року парламент таки звільнив його з посади міністра. Луценко заявивши, що «не буде фактором розколу українських демократичних сил», ініціював створення громадського об'єднання «Народна самооборона». Грудень 2006-го — березень 2007 року — радник Президента України. 20 березня 2007 року слідчі Генпрокуратури, не надавши ордеру на обшук, провели обшук у квартирі Луценка. Того ж дня генпрокурор Олександр Медведько заявив журналістам, що санкцію на обшук квартири ексміністра внутрішніх справ Юрія Луценка видав Печерський районний судДеловая столица. 15 квітня 2007 року на міжпартійному з'їзді партій «Вперед, Україно!» та Християнсько-демократичного союзу було створено передвиборчий блок політичних партій «Народна самооборона Юрія Луценка» та затверджено передвиборчий список кандидатів, у якому за 1-м номером ішов Юрій Луценко. Наприкінці серпня 2007 року у видавництві «Фоліо» (Харків) вийшла книжка Андрія Кокотюхи «Юрій Луценко. Польовий командир» — своєрідна політична і людська біографія фігуранта.

Народний депутат України VI скликання з листопада до грудня 2007 від Блоку «Наша Україна», № 1 в списку. Член фракції Блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Склав депутатські повноваження 19 грудня 2007 року.

19 грудня 2007 року — міністр внутрішніх справ України в уряді Юлії Тимошенко. Під час перебування на посаді був неодноразово критикований опозицією, питання про його відставку порушували в парламенті. Через конфлікт Президента Віктора Ющенка з членами депутатської групи «Народна самооборона» Юрій Луценко взяв бік Юлії Тимошенко і чув жорстку критику з боку Президента. 27 серпня 2014 року очолив президентську партію «Солідарність», яка на партійному з'їзді була перейменована у «Блок Петра Порошенка». Очолив партійний список на дострокових виборах до Верховної Ради України. 26 жовтня 2014 року обраний народним депутатом Верховної Ради України VIII скликання. 27 листопада 2014 року — Голова парламентської фракції партії «Блок Петра Порошенка». Координатор парламентської коаліції «За Європейську Україну». 3 липня 2015 року стало відомо, що Луценко написав заяву про відставку з посади голови «Блоку Петра Порошенка» у Верховній Раді. Це відбулося після низки скандалів між членами коаліції та голосування за популістський закон «Про реструктуризацію валютних кредитів». 13 липня стало остаточно відомо, що Луценко все ж таки залишиться на посаді голови БПП.

Політичне переслідування

28 січня 2010 року Верховна Рада України (з 3-ї спроби, у проміжку між двома турами президентських виборів) звільнила Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ («за» проголосував 231 нардеп із 226 необхідних). Того ж дня уряд призначив Луценка першим заступником міністра внутрішніх справ і виконувачем обов'язків міністра. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва дію розпорядження Кабінету Міністрів України було зупинено до завершення судового провадження.

26 грудня 2010 року — співробітники спецпідрозділу Служби безпеки України «Альфа» затримали Юрія Луценка, коли він вийшов вигуляти собаку породи філа бразилейро. Прогулювався з ним алеєю вздовж свого будинку на вул. Старонаводницькій, що на Печерську. Юрія Віталійовича доставили до слідчого ізолятора СБУ в Аскольдовому провулку в Києві.

27 лютого 2012 року засуджений до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна, з позбавленням права обіймати посади, які пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків на строк до трьох років; крім того, Юрія Луценка позбавлено 1-го рангу державного службовцяЮрія Луценка «посадили» на чотири роки Юрія Луценка посадили на 4 роки . Судді київського Печерського райсуду визнали його винним у перевищенні службових повноважень, нецільовому використанні державних грошей, виділенні квартири своєму водієві та зарахуванні йому цивільного стажу як міліцейського. Присудили сплатити державі 643 тис. грн збитків. Для цього конфіскували майно ексурядовця. Описали машину та київську квартиру.

У травні 2012 року президент Європарламенту Мартін Шульц і прем'єр-міністр України Микола Азаров домовилися про створення спеціальної Моніторингової місії Європарламенту під керівництвом Пета Кокса і Александра Квасневського зі спостереження за розглядом справ екс-прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко і колишнього міністра МВС Юрія Луценка. Місія діяла з червня 2012 року. У квітні 2013 року Європарламент продовжив роботу місії до вересня 2013-го, а в жовтні 2013-го — до середини листопада 2013 року.

3 липня 2012 року — Європейський суд з прав людини визнав незаконним арешт Луценка, а також визнав його політично вмотивованим.

2 жовтня 2012 року в газеті «Коммерсантъ Украина» було опубліковано інтерв'ю голови моніторингового комітету ПАРЄ Андреса Еркеля, у якому він висловив припущення, що Юрій Луценко є політичним в'язнемАндрес Эркель: те, кто сравнивает Украину с Белоруссией, просто не знают, что там происходит. «Коммерсантъ Украина». 02.10.2012. .

7 квітня 2013 року на підставі Указу Президента «Про помилування» № 197/2013 звільнений від подальшого відбування основного покарання.

20 березня 2014 року Печерський суд міста Києва скасував усі судові рішення щодо Юрія Луценка, визнавши його політичним в'язнем . Це рішення було прийняте судом у зв'язку зі вступом у дію Закону України № 839-VII «Про реабілітацію осіб на виконання рішень Європейського суду з прав людини», що був прийнятий Верховною Радою України 28 лютого 2014 року.

Перебування в Менській колонії У Менській виправній колонії № 91 Юрій читав, писав, дивився телевізор та навчався професійно клеїти конверти. Також йому рекомендували пройти медобстеження поза межами колоніїЖурналістам показали камеру Луценка (ВІДЕО). Дзеркало тижня. 03.10.2012. Стаття «Луценко заявляє, що у колонії його свідомо доводять до інвалідності» на сайті Українська правда.

Громадська діяльність

Побиття У ніч з 10 по 11 січня 2014 року Юрія Луценка жорстоко побили бійці спецпідрозділу «Беркут», коли він намагався притримати бійців і змусити бійців не бити учасників протесту.

Третя українська республіка У 2013 році Юрій Луценко ініціював створення громадського руху «Третя українська республіка». Він заявив, що до кінця 2013 року проєкт коштуватиме близько 100 тис. доларів, на який скинулась організаційна група, і заперечив причетність до його фінансування будь-яких політичних спонсорівЛуценко розповів, звідки в нього гроші на рух. Українська правда. 12.07.2013..

1 липня 2014 року «Третя українська республіка» стала політичною партією.

Генеральний прокурор

Призначення Ще до голосування Верховна Рада України підтримала зміни до законодавства, які дозволяють обіймати посаду генпрокурора людині без юридичної освіти і унормовують реформу Генпрокуратури. Прийнятими змінами в Законі «Про прокуратуру» встановлюється, що на посаду генерального прокурора може бути призначений громадянин України, який, серед іншого, має вищу освіту і стаж роботи у галузі права або досвід роботи в законодавчому та/або правоохоронному органі не менше 5 років, тоді як раніше у відповідній статті говорилося про те, що ця особа повинна мати вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше 10 років.