Десь у якомусь-то царстві, в якомусь государстві був жив собі старий чоловік та жінка. І зроду в них не було дітей.
Поїхав чоловік на базар, от як би й у нас у Корсуні, поторгував він, що йому було треба, купив собі рибу солону та й поїхав з базару додому, їде собі та й захотів він пить дуже. Аж стоїть на горі криниця. Припав він до неї, а чорт відти хвать за бороду і не пускає.
Пусти,каже чоловік.
Ні, не пущу,одвічає біс.
Чом же ти не пустиш?
Подаруй,каже чорт,мені те, що в тебе дома є найдорожче, тоді пущу. Чоловік і каже:
Що ж у мене є найдорожче? Є в мене дома конівізьми їх.
Ні,каже чорт і держить за бороду.
Є в мене воли дома,каже чоловік.Візьми їх собі.
Ні,каже чорт.
Переказав чоловік усе, що в нього було найкращого, а чорт все каже «ні» і за бороду держить.
Бачить чоловік, що чорт нічого не бере, та й каже:
Є в мене жінка стара, то візьми її, та тільки пусти.
Ні,відповіда чорт.
Думав-думав чоловік: якщо вже й жінку не бере, котру я зоставив на останок, а вона ж у мене найдорожча за все, то що ж йому треба? Нічого робить:
Бери,каже,те, що сам знаєш.
Розписався, що оддасть непремінно, тоді чорт і пустив його.
Сів собі чоловік та й поїхав.
А поки його не було дома, народилось у жінки двійко дітей, і ростуть вони не по днях і не по часах, а по минутах. Уже такі бігунці гарні. Тільки угледіла чоловіка жінка, зраділа йому дуже і вибігла насупроти його з дітьми. Чоловік як побачив дітей, та й мало не зомлів. От він і розказує Їй свою пригоду.
Жінко моя люба. їхав я з ярмарку і захотів дуже пить. От нахилився я до криниці, а чорт з неї хап мене за бороду та й не пускає. Я і просився і молився, а він не пускає. Дай мені, каже, що в тебе є дома найдорожчого, тоді пущу. Я йому і воли давав, і коні, а він не бере. Є в мене жінка люба, кажу, бери її, та тільки пусти. А він не бере. Я й не подумав, що в нас є дітки. Де ж ми тепер їх заховаємо, щоб не віддати йому?
А що ж,каже жінка,треба якось заховати. Викопаймо ми яму під хатою, під причілком, та й сховаємо.
Викопали вони яму під причілком, поставили води і їсти всього і їх туди повпускали. Зверху взяли накрили і замазали, а самі виїхали з дому.
От прилітає до хати змій. А чорт той у змія перетворився. Прилетів, шатнувся по хатінема нікого. Він тоді насамперед до кочерги:
Кочерга, кочерга, де господар дітей подівав?
Кочерга йому й одговорює:
В мене господар добрий чоловік був: мною вогонь загребе, то я собі й стою.
Не допитавшись у кочерги, він до помела:
Помело, помело, де господар дітей подів? А помело сказало:
В мене господар добрий чоловік був: вимете мною піч, то я собі й стою.
І помела не допитався. Він тоді до сокири:
Сокиро, сокиро, де господар дітей подів? Сокира говорить:
В мене господар добрий чоловік був: мною дров наруба, положить мене, то я собі й спочиваю. Він до долота:
Долото, долото, де господар діти подівав? А долото каже:
У мене господар добрий чоловік був: мною дірку продовба та положить мене, то я собі й лежу.
А змій йому говорить:
Чи ж то добрий чоловік був твій господар? Дивись, як він тобі голову побив. А ти кажеш, що він добрий чоловік був.
І то правда,каже долото.Візьми ж мене та винеси на кінець хати на причілок та кинь через себе, то де я впаду та загрузну, то там і копай.
От змій так і зробив, і там, де загрузло долото, почав копать і викопав. А діти вже великі виросли, парубком і дівчиною стали. Забрав їх змій і несе. От притомився він, сів відпочивати. Лежав-лежав і заснув. Дівчина ськає йому в голові, а хлопець сидить горює. Аж біжить кінь. Добігає й каже:
Здрастуй, хлопче-молодче! Чи по волі, чи по неволі мандруєш? А хлопець одказує:
Ей, конику-братику, не по волі, а по неволі.
Сідай на мене,каже кінь,я вас винесу.
Взяли вони й сіли, а змій спить. Кінь як пустився вскач, біжить та й біжить. А змій як пробудився, побачив, що Їх нема, та в погоню. От вони сидять на тому коню, а брат і каже:
Ей, конику-братику, пече мене в плече. Пропадеш ти, пропадемо і ми.
А змій летить, з рота в нього пашить. Уже на коневі й хвіст зайнявся. Бачить кінь, що невидержка, узяв хвицьнув, сам побіг, а вони, бідні, зостались. Як прилетить до них змій:
А,каже,кого ви слухаєте? Ось я вас з'їм!
Стали просити брат з сестрою, щоб не їв їх. Змій і каже:
Ну, цей раз вам прощаю, та тільки не слухайте нікого!
Забрав їх змій та й поніс. Ніс-ніс і притомився та й сів спочивати. Заснув змій. Дівчина в голові його ськає, а хлопець сидить, горює. Аж летить чмелик. Приліта та й каже:
Здрастуй, хлопче-молодче!
Здрастуй, чмелику!
А що, брате, чи по волі, чи по неволі мандруєш?
Ей, чмелику-братику, сюди б я не зайшов по волі, а вже видно, що по неволі. Чмелик каже:
Сідай, я вас винесу.
Як же ти нас, чмелику, винесеш, коли кінь ніс, та не виніс.
Та вже,каже чмелик,чи винесу, чи не винесу,одначе вам пропадать.
От взяли вони сіли на того чмелика, він їх і поніс. Змій як пробудиться, як уздрів, що їх нема, та в погоню. Сидять вони на тому чмелику, а брат і каже:
Ой, чмелику-братику, пече мене в плече. Пропадемо ми, пропадеш і ти.
Чмелик перевернув крильця, скинув їх, вони попадали, а він полетів. От прилітає змій, упав та й рот роззявив.
Ага, попались!каже.Тепер я вас із'їм. Казав же я вам, щоб нікого, опріч мене, не слухали.
Стали вони просити змія, щоб він їх не їв, та й упросили. От він забрав їх і несе знову. Сів одпочити, дівчина ськає йому в голові, а хлопець сидить, горює. Аж іде волик, такий поганенький, та й каже:
Здрастуй, хлопче-молодче! Чи по волі, чи по неволі мандруєш?
Ей, волику-братику, сюди б я по волі не зайшов, мабуть, що по неволі.
Сідайте,каже той волик,я вас винесу. А вони кажуть:
Е вже! Коли кінь та чміль не винесли, то де вже б ти виніс?
Нічого,каже волик.Сідайте, то й винесу.
От вони сіли, волик і несе їх. І так несе, що хвилька, то й милька, а як спотикнеться, то й дві. Змій як побачив, що нема їх, дуже розсердився та як кинувся аж поверх дерева та так летить, так летить! От хлопець оглянеться та й каже:
Ой, волику-братику, пече мене в плече. Пропадеш ти, пропадемо і ми. А волик і каже:
Заглянь мені, хлопче, в ліве ухо та вийми гребінку і махай нею назад себе.
Вийняв той гребінку, махнув назад себеі став ліс такий густий, як гребінка. А волик своє робить: біжить і біжить, що хвилька, то милька, а спотикнеться, то й дві. Змій як побачив ліс, став його гризти зубами. Прогризся крізь той ліс і знов став доганяти. Хлопець бачить, що змій доганяє, і каже:
Ой, волику-братику, пече мене в плече. Пропадеш ти, пропадемо й ми. А волик каже:
Заглянь мені у праве вухо, вийми хусточку та й махай наперед мене.
Він витяг хусточку, махнуві поперед його стало море. А на тому морі золотий міст. От збігли вони на міст і перебралися на ту сторону. Махнув назад хусточкою хлопець, і не стало моста. Змій добіг до моря та й став, нема йому по чому бігти.
От волик і каже:
Повезу я вас до хатки, і тут у цій хатці будете ви жить недалеко від моря, а мене візьміть та заріжте.
Плачуть брат з сестрою:
Як же ми тебе будемо різати, коли ти нас од смерті врятував?
Нічого,каже.Заріжте і возьміть одно плечко повісьте на печі, друге на полу в кутку, третє на покуті, а четвертеколо порога, на всіх чотирьох кутках.
Зарізали вони того волика, взяли і повішали плічка, як їм сказано, по всіх чотирьох кутках, а самі полягали спати. Пробудився брат уночі, дивиться, а коло порога стоїть кінь у такім славнім уборі, що тільки сісти та їхати. Глянув на покуття, а там у кутку меч-самосіч, а на полу у кутку собака Протиус, а на печі собака Недвига. Будить брат сестру, а сам сідає на того коня, опоясується мечем та з тими собаками і їде на полювання. Що вловить, то тим і живляться.
Ну, живуть вони над морем, а сестра ходить туди ложечки та одежину мити. Змій і говорить до неї:
Як то ви перебралися? А вона й розказує:
Єсть у мого брата така хусточка, що як нею махнуть, то зробиться міст. А він каже:
Знаєш що: попроси ти в нього ту хусточку начебто прати, та візьми махни нею, то я до тебе переправлюсь і буду з тобою жити, а брата твого отруїмо.
От вона прийшла додому і просить брата:
Дай, братику, мені ту хусточку. Вона брудна, я піду та виперу тобі.
Він повірив їй та й дав. Сестра взяла, прийшла до моря, махнуластав міст. Змій і переправився на цей бік. От радяться вони, як би згубити брата з світу. А змій і каже:
Ти візьми занедужай та й скажи: снилось мені, братику, і виділось, що якби ти поїхав на полювання та дістав мені вовчого молока, то я б і видужала. От він як поїде, а вовки й розірвуть його собак. Тоді ми і його візьмем, бо в собаках уся сила.
От приїжджає брат з полювання додому, змій сховався, а вона йому й каже:
Снилось мені, братику, що якби ти поїхав та дістав мені вовчого молока, то я б напилася та й, може б, одужала, бо я така слаба, така слаба!
То й дістану,каже брат. Сів на свого коня і поїхав. Приїжджає у чагарець, аж тут вовчиця схопилась. Протиус догнав, Недвига придержав. Брат здоїв молока і пустив її. Вовчиця оглянулась і каже:
Спасибі тобі, хлопче-молодче, що ти мене пускаєш. Я думала, що ти мене з світу згубиш. Дарую тобі за це вовченя.
І наказує тому вовчаті:
Служи ти цьому чоловікові так, як батькові.
От він і йде. То було в нього двоє собак, а тепер і третє вовченя біжить за ним.
Вгледіла сестра з змієм, що за братом біжить троє собак, а змій і каже:
Ото лихо, ще й третього сторожа собі добув. Візьми ж ти ще гірше занедужай і попроси молока медвежого, то там його розірвуть.
От змій перекинувся голкою, вона взяла застромила її в стіну. Зліз брат з коня, а собаки та вовк до хати та так пнуться на стіну до тієї голки. А сестра й каже:
Навіщо ти тих собак держиш, вони мені спокою не дають!
Він крикнувсобаки й посідали. А сестра каже:
Снилось мені, братику, що коли б ти дістав мені ще ведмежого молока, то я б напилась та й одужала.
То й дістану,каже він. Переночував, сів на коня та й поїхав. Приїжджає знов в чагарець: тут зараз і сховалась медведиця. Протиус догнав, Недвига придержав. Здоїв її брат та й пускає. Медведнця й каже:
Спасибі тобі, хлопче-молодче, за те, що ти пустив мене. Дарую тобі медведча.А до медведчати каже:
Слухай його як свого батька. Іде брат додому, і вгледіли сестра з змієм, що вже четверо за ним. Змій і каже:
Попроси в нього лисичого молока, то він як поїде, то звірі його й з'їдять.
А сам перекинувся голкою, вона й застромила в стіну ще вище, щоб собаки не дістали. Брат зліз з коня, собаки знов кинулись до хати та так і пнуться на стіну. Сестра розплакалась:
Нащо ти так багато собак держиш! Брат крикнув, вони посідали. А сестра знов своє:
Снилось мені, братику, що якби ти дістав мені ще лисичого молока, то я б одужала.
То й дістану,каже брат.
От лягає він спати. Недвига примостився в його головах, Протиус у ногах, а Вовчок і Медведик по боках. Переночував брат, вранці сів на коня, забрав своїх звірів і поїхав. Приїжджає до чагарця: вибігла лисиця. Протиус догнав. Недвига придержав. Брат видоїв її і пускає. А лисиця й каже:
Спасибі тобі, хлопче-молодче, що ти мене пускаєш. Я думала, що ти мене розірвеш своїми собаками. За те дарую тобі лисиченя.А лисиченяті каже:
Слухай його, як рідного батька. їде брат додому. Угледів змій, що він добув собі ще п'ятого сторожа, а сам і не пропав, та аж зубами скрегоче.
Візьми,каже він,занедужай ще гірше і скажи: снилось мені, братику, що десь в іншому царстві є такий кабан, що носом оре, вухами сіє, а хвостом волочить. І є там такий млин на дванадцять каменів, що само й мелеться, само й насипається, само одгортається, само і в мішки набивається. То якби ти дістав з-під тих дванадцяти каменів борошна, то я б спекла собі коржа з того борошна і одужала б.
Брат розсердився і каже:
Не сестра ти мені, а ворог! А вона:
Чи ж можу я тобі бути ворогом, коли нас тільки двоє на чужині?
Повірив брат, знову сів на коня, забрав свою сторожу і поїхав. Приїжджає туди, до кабана і до того млина, що казала. Прив'язав коня і йде в млин. А там дванадцять каменів і дванадцять дверей. І такі ті двері, що самі одчиняються і самі зачиняються.