Ішли два москалі понад ріку. Дивляться, а там баба пере полотно. От вони змовилися вкрасти те полотно. Один ніби пішов геть, а другий узяв долото, прив'язав на шнурок та й кинув у ріку. Стоїть, чекає. Баба дивиться на ту роботу, а далі питає:
Москалю, а ти що робиш?
А що, бабушка, рибу ловлю.
Та на долото?
О, на долото чудесно ловиться. Ти ще хіба не бачила?
Ні, не бачила.
Ось зачекай, зараз буде клювати. Поклала баба праник, стала коло москаля, дивиться, але нічого не видно.
Е,мовить москаль,здесь не клюйот, а от тут буде клювать.
І він закинув долото в інше місце, трохи далі від полотна. Стоїть, чекає, а баба також.
Е, ні, здесь не клюйот, а от тут буде клювать! І він знов відійшов кілька кроків, і знов закинув долото. Знов ждуть обоє, і знов надармо.
Е, мати 'го, і здесь не клюйот, а вже от там певно буде клювать. І він відійшов спорий кусень від полотна і закинув долото.
От іще дурний москаль!подумала баба.Захотів на долото рибу спіймати. Ну, ну, побачу, яку то він рибу зловить.
Стала коло москаля, дивиться, а другий москаль тим часом зайшов, узяв полотно та й драла. Бачить москаль, що його товариш уже справився, плюнув та й каже:
Е, чорт с нім! Сєводня совсем не клюйот. Бувай здорова, бабушка!
Та й пішов. Баба до полотнаеге, шукай вітра в полі!