Ба́ски (самоназва — еускалдунак; , букв. «баскомовні») — народ, який мешкає у Південно-Західній Європі, основне населення історичної області Басконія (або Країна Басків).
Етноніми Слово vasco (баск) походить від латинського uasco (множина з закінченням -n — Vascon)Enciclopedia Auñamendi. VASCO . За однією з версій латинське «баск» зводиться до слова «ліс, гай» (). Таким чином, вислів баски (vascones) означає «люди, що живуть у лісі». Однак у теперішній час цю теорію вважають абсолютно невиправданою, оскільки латинське boscus / buscus відносять до Середньовіччя, і, ймовірно, походить від слова arbustus (від нім. busk або bosk, походження яких невідоме).
Згідно з іншою теорією слово баск, схоже на латинське «ліс», бере свій початок саме від слова «ліс», але баскського basoko, у якому закінчення –ko вказує на приналежність (присвійність). Але, взявши до уваги, що баскське basoko є сучасним, а значить у минулому мало інший вигляд, учені відкинули цю теорію, попри її популярність серед самих басків.
Лишається також фактом, що на знайдених на півночі Іспанії монетах, датованих I—II ст. до н. е., викарбувано (іберійським письмом) слово barscunes, походження якого етимологізується найвірогідніше з басками, оскільки саме так (барскунами) називали їх кельти та ібери.
На теперішній час вважають, що сучасне баск є похідним від латинських коренів слів vasca і aquitana, що, у свою чергу, вказують на самоназви баскського населення в пізні римські часи.
Якщо прийняти, що сучасне баски — це екзонім, що, ймовірно походить від латинського uasco, то неможливо не помітити, що самоназва басків euskaldun є доволі близькою фонетично (тим більше, враховуючи історичні чергування звуків у мові), са́ме тому можна стверджувати, що першість або самоназви, або екзоніма є на тепер нез'ясовною.
Територія проживання — Басконія і чисельність басків
Баски є корінними мешканцями історичної області Басконія (Країна Басків) у західних Піренеях. Успадковані від Середньовіччя i, що викликає подив, досі збережені, як у свідомості самих басків, так і сусідніх народівДля прикладу див. франкомовне визначення Країни Басків у Le petit Robert: Dictionnaire de la langue franç aise, P.Robert., P., 1977. - С. 150. , межі Країни Басків окреслюють сім історичних провінцій, відомих як Сасп'як бат (, досл. «Усімох єдині»: на південь від Піренеїв (на північному заході Іспанії) їх чотири — Біская, Ґіпускоа, ´Áраба (ісп. Áлава) і Наварра (це так звані «Баскомовні землі» / , столиця — Ґерніка), північніше Піренеїв (вже на крайньому південному заході Франції) ще три невеликі баскські краї, які традиційно об'єднуються під назвою Північна Країна Басків — Лапурді, Нижня Наварра, Субéроа (спільна столиця Байонна); відтак у наші дні Країна Басків (; її радше символічною столицею вважають Гондаррибію/Фуентеррабію) — це поняття, у широкому розумінні, передусім культурно-історичне, а не політичнеТищенко К. НАЙДОВША МОВНА Й КУЛЬТУРНА ТРАДИЦІЯ В ЄВРОПІ: БАСКИ .
Втім від 1978 року Біская, Ґіпускоа та Алава, тобто три з семи баскських історичних областей, творять сучасну іспанську автономію Країна Басків (, EAE, столиця Віторія Ґастейс), а 1980 року автономний статус надано також і Наваррі (столиця Памплона/Ірунья), французькі баскські краї розташовані переважно у сучасному департаменті Атлантичні Піренеї (французькі історичні регіони Байонна і Молеон).
Щодо чисельності басків є значні розбіжності в даних, переважно оціночних. Навіть в авторитетному довіднику «Народи світу» (М., 1988) є лише приблизні (і то дуже) кількісні дані, за якими наприкінці 1980-х років в Іспанії проживало від 600 000 до 1 800 000 осіб, які є басками, або походять від басків, а число таких осіб у Франції оцінювалось у межах 90 000 — 150 000 осібКожановский А. Н. Баски // Народы мира. Историко-этнографический справочник. - М. : Советская Энциклопедия, 1988. - С. 89. . За іншими даними чисельність баскомовних осіб у Франції на сер. 1980-х рр. могла складати 180 000 осіб.
Крім основної території проживання близько 150 000~250 000 басків проживають у Латинській Америці, в тому числі від 70 000 до 100 000 в Аргентині (оцінка, початку 2000-х рр.), також у Бразилії (40 000), Венсуелі (15 000), Уругваї (10 000), Мексиці, США (переважно у Каліфорнії), Чилі — всі по 5 000 осіб (дані на 1988 рікНароды мира. Историко-этнографический справочник. - М. : Советская Энциклопедия, 1988. - С. 565—569. ), Канаді тощо.
Таким чином, чисельність басків у світі становить бл. 1,5—2 млн осіб (оцінка, поч. 1990-х рр.).
Мова і релігія
Мова басків — баскська (Еускара / ) не зв'язана з іншими мовами світу (є ізольованою) і становить окрему мовну сім'ю. Достеменним є факт походження баскської мови від аквітанської, поширеної в Аквітанії до завоювання її римлянами, що проіснувала до раннього СередньовіччяAquitanian Language by Jesús Rodríguez Ramos . Див. основну статтю: Баскська мова Морфологічно баскська мова нагадує мову іберів (найдавнішого населення Іспанії), але не є її «нащадком», а «далеким родичем». Усі дискутивні питання і висновки про спорідненість баскської з віддаленими географічно неіндоєвропейськими мовами (наприклад, кавказькими) лишаються радше не підкріпленими солідною доказовою базою версіями.
На території мовлення баскської мови (понад 20 000 км², тобто за площею трохи менше за Київську область) виділяють доволі значне діалектне членування — гуіпуско, лабурден, нижньонаваррський (зі східним і західним піддіалектами), верхньонаваррський (з північним і південним піддіалектами), сулетен, ронкальський та біскайський. Усі діалекти, в свою чергу, поділяються на говори.
Писемність баскської мови — на основі латинки. Найдавніша пам'ятка писемності — книга Дечепарре «Початки мови басків» (1545).
Серед басків поширені державні мови країн, у яких вони проживають, — іспанська та французька.
За віросповіданням більшість басків є ревними католиками. В дохристиянські часи в басків розвинулась власна міфологія, одним із найважливіших символів якої був баскський хрест.
Етнічна історія
Проблематика етногенезу
Проблематика етногенезу басків нині є невирішеною. Беручи до уваги, що основними джерелами в дослідженні будь-якого народу, зокрема, його етнічної історії, є дані археології, відомості з письмових (зокрема іноземних) джерел, вивчення мови й мовних зв'язків етносу, дослідження матеріальної культури та фольклору народу, з'ясуймо глибину і ступінь важливості їх послідовно для басків.
Баскські землі від доісторичних часів до римського правління
Баски — доіндоєвропейский народ, найстаріше населення Піренейського півострова, проживають на своїх землях, імовірно ще з часів палеоліту.
Близько 35 тис. років тому землі, що зараз є Країною Басків, разом з навколишніми районами, такими як Аквітанія та Піренеї, були заселені Homo sapiens, які стадіально посунули раніше неандертальське населення. Прибувши з Центральної Європи, вони принесли з собою оріньякську культуру.
Пращури басків — племена васконів, вардулів, каристіїв тощо, щодо ступеню спорідненості яких з іберами — населенням Піренейського півострова у 1-му тис. до н. е. — серед дослідників немає єдності. В доісторичні часи вони, згідно з деякими припущеннями, як і аквитанці, заселяли північніші терени (аж до центральної Франції), але були посунуті на південь кельтамиhttp://www.cultinfo.ru/fulltext/1/001/007/009/9009.htm. Від давнього населення Країни Басків залізної доби лишились численні менгіри.
Римляни досягли північно-західних окраїн Піренейського півострова, включаючи баскський регіон, за часів Помпея у 1-му ст. до н. е., але римське управління не було консолідованим до часів імператора Авґуста. Але навіть інкорпорувавши до імперії землі басків, римляни мали незначний вплив на їхній розвиток. Римським форпостом стало місто Помпело (, сучасна Памплона, баскська назва — Ірунья / Iruñ(e)a), назване на честь імператора-полководця, в якому містився гарнізон римлян.
Країна Басків за Середньовіччя
У часи римського правління (аж до середини 1-го тисячоліття) баски були чи не єдиними мешканцями Піренеїв, кому вдалося опиратися романізації й зберегти власні культуру, мову і традиції. У 418 році Рим здав візіготам провінції Аквітанія (Aquitania) та Терраконенсіс (Tarraconensis), задля захисту кордонів своєї провінції Новемпопулана (Novempopulana) від постійних нападів басківCollins Roger The Basques in Aquitaine and Navarre: Problems of Frontier Government. War and Society in the Middle Ages: Essays in Honour of J. O. Prestwich. edd. J. Gillingham and J. C. Holt. Cambridge: Boydell Press, 1984. Reprinted in Law, Culture and Regionalism in Early Medieval Spain. Variorum, 1992. ISBN 0-86078-308-1, стор. 6 . Са́ме поміж 435 і 450 роками відомі найбільші сутички басків з об'єднаними воєнними загонами римлян і візиготів, найкраще задокументованими з яких є битви при Тулузі, Араселі та Туріасумі.
Вигнання франками візіготів із Аквітанії у 507 році поставило басків у становище між двома великими ворогуючими королівствами. У 581 році і франки, і візіготи, вторглися до Васконії, втім без особливих успіхів. І справді, войовничі і волелюбні баски з кінця VI століття постійно являли загрозу для Франкського королівства, час від часу повстаючи проти франків.Фредегар. Хроніка. .
Створене у 602 році Васконське герцогство спромоглося включити у свій склад землі Піренейського регіону, заселені власне васконами (басками), що в майбутньому стали основою формування королівства Наварра (Памплона). Дуже рано Васконія підпала під уплив Аквітанії — завдяки особистій унії в 660 році, але саме це зберігало її відносно самостійний статус до 678 року. Влада аквітанців і в подальшому була більшою мірою номінальною, але про значні повстання басків тогочасні письмові джерела не повідомляють, а спокій порушувався лише нападами візіготів.
У 715 році під орудою герцога Едо об'єднані землі герцогств Аквітанії та Васконії проголошують незалежність, однак невдовзі знову підпорядковуються Франкському королівству (746), що не в останню чергу, було викликано об'єднанням зусиль проти арабо-маврської навали на Піренейський півострів (з 711 року).
Заснована бл. 800 року басксько-мусульманська держава на чолі династії Бану Касі (Banu Qasi) зберігала відносний мир з Аль-Андалусом, а значить окремішність і самостійність басків.
Підвалиною наступної автономії басків стало входження їхніх земель до утвореного в 824 році Королівства Памплона (з 1004 року Королівство Наварра), яке особливої міці набуло у Х—ХІ ст. У його складі захищена самою природою, високогірна Країна Басків стала осереддям багатовікової Реконкісти — відвоювання корінними християнами своїх земель.
Вже за Середньовіччя південні баскські землі опинилися в сфері впливу Кастилії, північні — Франції. Перші значні спроби Іспанської корони інкорпорувати Алаву і Гіпускоа датуються 1200 роком, Біскаю — 1379 роком.
З посиленням централізації західноєвропейських королівств Країна Басків з кін. XV — на поч. XVI ст. увійшла до складу централізованого Іспанського королівства. Битва між армією Біскаї і об'єднаного війська Кастилії та Леону при Мунгії (1471 рік) є визначальною у цьому процесі. Північні баскські землі — Байонна і Молеон відійшли до Франції в XVI — на само́му поч. XVII століть.
Розвиток басків і Басконії у XVI—XIX ст.
Від часу входження до Іспанського королівства баски зберігали багато демократичних традицій докласового суспільства, що з одного боку, наче «законсервували» баскське суспільство і сприяли стійкості національної самосвідомості, зберігаючи мову і традиційну культуру, а з іншого — гальмували соціальне розшарування, цементуючи традиційний господарський уклад, а отже негативно позначались на розвиткові народу. Перетворенню кланової (родоплемінної) верхівки південних басків на клас феодалів завадили традиційно міцні позиції громадників, що зі свого боку, були підтримані іспанськими королями, отримавши від останніх т. зв. «колективне дворянство».