Ба́йка (від баяти — «розповідати», — оповідь) — жанр епічного роду, стисла вигадана розповідь у прозі чи віршах, яка будується на алегорії, має інакомовний зміст, який втілюється в образах людей, тварин, риб, птахів, комах, рослин, речей і явищ навколишнього світу, а їхні вчинки ілюструють або ведуть до певного морального уроку, що у кінці може бути явно доданий як стислий вислів. Оповідь часто характеризують вигаданий наратив наївної та алегоричної композиції, в якому зображені розмовляючі тварини, люди чи інші персоніфіковані істоти, схожі на тварин. Інакомовлення в байці це, насамперед, реалізації алегорії за допомогою образів тварин, хоча алегорія в байці може реалізовуватися не лише завдяки анімалістичним образам, — будь-який предмет чи явище можуть виступати в ролі персонажів у творах цього жанру. У кінці або на початку байки висловлюється мораль. Іноді це неявно, читач повинен визначити це сам. Фабула (оповідь) байки стисла, драматична, дія розвивається швидко.Наталія Корольова, Богдана Коробова. Лексико-граматичні особливості інтерпретації байок Езопа у творчості українських письменників-перекладачів (на матеріалі перекладів Юрія Мушака) / Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. № 1(29) (2021). ISSN 2709-8494 (Online), ISSN 1728-2659 (Print) DOI: https://doi.org/10.17721/1728-2659.2021.29.3
За словами Олександра Потебні, «Байка — це відповідь на запитання, поставлені перед людиною самим життям».
Літературний жанр
Байка — літературний жанр; коротка, зазвичай віршована розповідь, в алегоричній формі, що сатирично зображує людські вчинки і відносини. Це один із найдавніших літературних жанрів.Потебня А.А., Из лекций по теории словесности. Басня, пословица, поговорка, 3 изд., Хар., 1930; Выготский Л., Психология искусства, М., 1965, с. 117—55. Байка є близькою до притчі та аполога. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки.Главацька Ю.Л. Модель художнього концепту КОМІЗМ у текстах англомовних байок // Нова Філологія: Зб. наук. праць. — Запоріжжя: Вид-во ЗНУ, 2009. — Вип. 34. — С.45 – 50. ДоступЛесин Василь Максимович. Літературознавчі терміни: довідник для учнів / В.М. Лесин. — К.: Рад. школа, 1985. — 251 c. (Стор.: 12, 23, 59, 110, 156, 169, 194) Хоча головна функція притчі як і в байки, — повчальна, дидактична, притча відрізняється від байки тим, що виключає тварин, рослини, неживі об'єкти та сили природи як акторів, які переймають мову чи інші здібності людства. Використання не завжди було таким чітким. На відміну від казки, байка коротша і зазвичай містить моралізуючий момент.Езопові байки: для молодшого шкільного віку / перекладач: В. Забаштанський, А. Чердакля; автор передмови А.О. Білецький; ілюстратор А. Василенко. — Київ: Веселка, 1990. — 253 с. — пер. з новогрец. — ISBN 5-301-00691-6 (Стор.: 5, 6) Казка більша за оповідання і менша за роман, коли байка є коротким віршованим або прозовим твором повчального характеру, що має алегоричний смисл. Байка має прозору ідею, розкриту в простому, зрозумілому сюжеті і, як правило, сформульовану самим автором на початку або в кінці байки («мораль», або повчання). Моралізаторська думка зазвичай міститься в окремому формулюванні, або вона включена в основний текст устами персонажа. Значення моралі залишається відкритим для обговорення, не обов'язково вимагає формулювання і зовсім не має бути однозначною. У байці, як правило, відсутні метафори. Характери у байці є нескладними і становлять, здебільшого, класичні маски з яскраво виявленими характерними рисами. Людина, яка пише байки, є байкарем.
В байці поєднуються риси казки про тварин і прислів'я. Байки про тварин — це байки, в яких тварини діють як люди і мають людські риси. Абстрактне поняття або судження передається через конкретний образ в інакомовній, алегоричній формі (це коли мовиться про одне, а на увазі мається зовсім інше) — перенесенням людських якостей, стосунків, та загальних уявлень про них на конкретні образи тварин, рослин, людей, предмети. Хитрість у байках показано в образі лисиці (завжди хитрує; розумна, хитра, яка дбає лише про свою вигоду, улеслива), підступність — в образі змії, заєць усього боїться, лев прагне влади, віслюк постійно пошивається в дурні. Гусак вважається дурним, лев хоробрим, змія підступною, миша маленькою, ворона репрезентує недорікуватість, ягня — наївність і беззахисність, щука — хижацтво, хмара — непостійність, мурахи — працьовитість тощо. Міфічні істоти уособлюють певні риси характеру людей. Деякі тварини з'являються особливо часто, наприклад, лев (гнів, гординя), вовк (втілення жадібності, жорстокості, а потім несправедливості і беззаконня, до яких призводять ці якості; зажерливість, тупість), сова (мудра і кмітлива людина), віслюк (часто постає алегорією глупства й упертості), свиня (алегорія невдячності й невігластва), і лисиця. Ці тварини зазвичай мають характеристики, однакові майже в усіх байках. У байці про тварин персоніфікований образ міфічного звіра підкреслюється характерним іменем. У тих персонажів, які були запозичені в байку з усної народної творчості, спостерігаються притаманні усталені риси характеру та поведінки. Байки мають повчальний зміст.
Класична байка організована з моралі, яку ми хочемо продемонструвати, і розповіді про єдину й унікальну дію, яка базується на дуже чітких іграх протистояння між двома персонажами, що стає рушієм історії та зав'язує сюжет. Часто два персонажі опиняються в дуже різних суб'єктивних позиціях. Хтось хвалиться своєю силою, своїми вміннями чи своєю важливістю: він займає високу посаду; інший виглядає слабким або позбавленим ресурсів: він займає нижчу позицію. Завдяки непередбаченій події розповіді, той, хто займав високу позицію, опиниться на нижчій, і навпаки. В сюжетах з двома персонажами, байка завжди знає конфлікт, тобто про антагонізм між акторами, який заснований на розбіжних інтересах. Байка немає розгалуженого сюжету, розлогих описів, великої кількості персонажів, і розкриває певну проблему, що стосується суспільного життя, людської поведінки, характеру або явища життя. Фіксоване значення байки передає мораль, яку легко вивести, особливо в стародавній байці. Цей висновок, який утілює повчальний (пізнавальний) зміст, утілює ідею байки, є аргументом, на якому вона побудована, і становить істотний елемент байки. Цей короткий зміст має глибоке узагальнення, та має на меті практичне застосування — вказати на недоліки чи висміяти вади або негативні явища, громадські зловживання, шкоду від порушень етичних принципів, розкрити моральні хвороби людського суспільства (жорстокість, прагнення до багатства будь-якою ціною, знущання сильних над слабкими, несправедливість, брехливість, надмірну довірливість, свавілля, та ін.), може попередити людину або підказати розумне рішення, відображати етичні і суспільні ідеали їх авторів. Висновок може бути доречним у різних життєвих ситуаціях, і навіть ставати крилатим висловом. Байка також застерігає від непродуманих вчинків і відсутності роздумів перед дією, як-от спуск у криницю, не врахувавши способу сходження («Лисиця і Коза»), застерігає від пастки автоматизмів і невідповідних рефлекторних реакцій. У деяких байках, зміст яких очевидний, мораль не формулюється явно, автор воліє залишити читачеві самому вивести її з історії. Декотрі з них є повчальними історіями-застереженнями, які вчать, як поводитися в безмежному світі, як вижити у ворожому світі традиційних суспільств, де влада можновладців використовується без противаги, і де завжди є ризик мати справу з кимось сильнішим або спритнішим за себе. Багато байок досі представляють себе як відповіді на проблему або як розшифровку загадки. «Моральна» цінність байок часто піддавалася критиці. Те саме стосується байок Панчатантри, коли у більшості випадків порок винагороджується, тоді як чеснота іноді карається, а обман виявляється найнадійнішим засобом успіху.
Жанр байки переважно має мандрівний сюжет. Запозичуючи сюжети з творів Езопа, письменники зберігали незмінними алегоричний зміст і мораль байки, але змінювали персонажів і деталі. У байкаря Федра Крук замість шматка м'яса має сир, і це залишилося незмінним у байках Жана де Лафонтена та І.Крилова. Українськими і російськими байкарями Крука було замінено на Ґаву (Ворону), яка уособлювала такі людські риси, як нерозумність та неуважність. Іноді байки мають авторський сюжет.
Байки можна знайти в літературі майже кожної країни., і серед цих байок є багато схожих на сюжети, запозичені в Езопа.
Витоки байки
Цей короткий твір повчального змісту, як жанр літератури, у якому діють персонажі, що уособлюють риси людських характерів, чесноти й вади, явища життя, використовує традиції народної словесності. Як жанр вона постала з найдавніших алегорій, міфів, апологів, анекдотів, притч, казок про тварин, які параболічно використовувалися для втілення певної етично-моральної або суспільної проблематики. Байка сягає своїм корінням у фольклор та літературу Давнього Сходу. Месопотамія, ймовірно, була колискою цього жанру завдяки відкриттю багатьох байок, що датуються двома тисячами років до нашої ери., The Ancient Fable: An Introduction, Bloomington, Indiana University Press, 2002, 128 p (стор.: 14) Таблички зі шкільних бібліотек шумерської епохи коротко розповідають історії про підлесливу лисицю, незграбного собаку («Собака коваля, не зумівши перекинути ковадло, перекинув горщик з водою») або зухвалого комара («А комар, який сів на спину слона, запитав того, чи може його вагу витримати, чи йому краще полетіти»). Багато з цих текстів демонструють велику спорідненість із прислів'ями та мають антитетичну конструкцію («Те, що ви знайшли, ви не говорите про це; але те, що ви втратили, ви говорите про це»). Однак вони не мають явної моралі.Karl Canvat et Christian Vandendorpe, La fable: Vade-mecum du professeur de français, Bruxelles-Paris, Didier Hatier, coll. «Séquences», 1993, 104 p. (стор.: 5-6)
Греко-римська античність Спочатку байка не існувала як самостійний жанр, а лише як ілюстративний уривок, вставлений у поетичному чи прозовому тексті. В такій функції байка зустрічається в найдавніших творах грецької літератури у VIII-VII столітях до н.е. у досвіді Гесіода, Архілоха, Стесіхора, трохи пізніше Сократа (Сократ віршував сюжети Езопа).
Езоп у Греції
За іменем Езопа всяке алегоричне іномовлення для приховування в тексті того, чого не можна сказати відверто (в першу чергу через політичні чи ідеологічні обставини), почали іменувати езопівською мовою. Інколи езопівською мовою називають підтекст художнього твору.
Байка набуває стабільної жанрової форми в Стародавній Греції. Як літературний жанр байка була створена завдяки Езопу, — найбільшому байкарю античності, який жив між 7-м і 6-м століттями до нашої ери і, як кажуть, походить із Фригії, поблизу Чорного моря. Проза байки, що приписувалась байкареві Езопові, а також поету Бабрію (II ст н.е.) мали великий вплив.
В античній літературі байка з'явилась, завдяки перекладам і переспівам давньогрецького байкаря Езопа, і набула поширення в багатьох європейських літературах. Ще від прозових «притч» Езопа має здавна сформовану структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Одними з багатьох популярних байок Езопа є розповіді про голодного вовка й хитру лисицю, хвалькуватого павича та довірливу ворону, Заєць і Черепаха, Лісоруб і Смерть, Вітер і сонце тощо.
Припускають, що Езоп був рабом і мав дуже непривабливу зовнішність, і йому вдалося звільнитися та побувати у царя Креза, царів Вавилону та Єгипту, а загинув він у давньогрецькому місті Дельфи від рук підступних жерців, які звинуватили його в крадіжці за те, що він висміював жителів цього місця, тому що вони, замість того, щоб обробляти землю, жили за рахунок приношень, зроблених богу. Лише через три століття після смерті Езопа, його байки були зібраними і записаними. Його твори у IV—III ст. до н.е. упорядкував Деметрій Фалерський, але збірка не збереглась. Відомі лише віршовані переробки творів Езопа, написані Федром, Бабрієм та Авіаном.