Магнус I Добрий (квітень/червень 1024 — ) — король Норвегії (1035—1047) та Данії (1042—1047). Також відомий як Магнус Чесний та Магнус Олафссон.

Біографія Він був побічним сином короля Олафа II Норвезького (Святого). Коли у 1028 році Олафа було позбавлено влади Канутом Великим, то мати Магнуса відвезла його з іншими дітьми до Києва. Магнус ріс разом з Єлизаветою Ярославною у дворі у Ярослава Мудрого у КиєвіВойтович Л. Гольмґард… С. 43.тривалий час вважали, що до Новгорода на Волхові.

У «Сазі про Магнуса Доброго» скальди повідомили, що 1034 року норвезькі гевдінги Ейнар Тамбарскельфір та Кальв Арнарсон прибули по нього до Ладоги, звідки вислали гінців до Ярослава Мудрого у Києві. Після отримання листів безпеки вони прибули до князя та мали у нього аудієнцію.

У 1035 році Магнус повернувся до Норвегії, де його було короновано, а у 1042 він став королем Данії.

Гарольд Сіґурдссон, зведений брат Олаф II Гарольдссона, у супроводі загартованих у боях воїнів, із великими багатствами та золотом повернувся у Норвегію. Спершу він уклав союз із Свейном, а потім рушив далі, і в 1046 році зустрівся з Магнусом, вимагаючи спадщину після свого брата.

Магнус погодився поділити королівство з дядьком. «Угода в Окері» (норв. Forliket på Åker) — це важлива подія в історії Норвегії, що відбулася поблизу Гамару. Ця угода стала ключовим моментом у процесі централізації королівської влади в Норвегії. Саме тут Гарольда визнали співправителем. Ця угода згадується як у Heimskringla, так і в «Історії Норвегії» Теодоріка Монаха, а також у Fagerskinna та Morkinskinna. Ця версія ґрунтується на описах географічних особливостей місцевості у сагах, які створюють враження, що господарство розташовувалося біля моря, а не біля озера Мйоса. Однією з умов було розірвання союзу зі Свейном. Таким чином, Норвегія фактично стала королівством із двома співправителями. Скальд Больверк Арнорссон розповідає, що в обмін на спільну владу Гарольд поділив свої багатства з Магнусом. Проте суперечності між дядьком і небожем не зникли повністю, хоча відкритого конфлікту більше не сталося.

Наступного року Магнус упав з коня і зазнав таких тяжких травм, що незабаром помер. Про ці події згадується у середньовічних скандинавських сагах, зокрема у «Сазі про Гарольда Сміливого»

У 1047 Магнус чи то помер, чи то загинув за загадкових обставин.

Примітки

Література Войтович Л. Гольмгард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 37-55. ISSN 0130-5247 Джонс Г. "Викинги. Потомки Одина и Тора. / Пер. с англ. З. Ю. Метлицкой. — М.: Центрполиграф, 2004. 445 с. Рыжов К. В. «Все монархи мира. Западная Европа». — М.: "Издательство «Вече», 2001. 560 с. Гуревич А. Я. «Викинги». — М.-СПб.: Университетская книга, 1999.

Посилання