С-300 (за кодифікацією НАТО — SA-10 Grumble, SA-12 Giant/Gladiator, SA-20 Gargoyle) — сімейство радянських зенітно-ракетних комплексів середнього радіуса дії. Серійне виробництво системи під індексом С-300ПТ було розпочато в 1975 році. 1978 року були завершені випробування системи, а в 1979 році перший полк С-300 став на бойове чергування.
Залежно від конкретного типу установки і ракет-перехоплювачів, найбільша дальність може сягати 150, 200, 300 кілометрів.
Важливою рисою всіх комплексів сімейства С-300 є здатність працювати в різних поєднаннях всередині однієї модифікації в межах одного комплексу, між модифікаціями (обмежено), а також через різні мобільні вищі командні пункти вибудовувати в батареї з будь-якого складу, кількості, модифікацій, місця розташування, зокрема з впровадженням інших комплексів ППО в єдину для всіх батарею.
Історія створення
У 1950-х роках було ухвалено рішення зробити систему протиповітряної оборони (ППО) Москви мобільною. Під кінець 1960-х років досвід використання ЗРК у бойових діях у В'єтнамі і на Близькому Сході виявив необхідність створення мобільного комплексу з малим часом переводу із похідного і чергового положення в бойове (і навпаки). Це було викликано необхідністю відходу з вогневої позиції після стрільби до підльоту ударної-авіаційної групи. Так, наприклад, нормативний час згортання комплексу С-125 — 1 година 20 хвилин, був зменшений до 20—25 хвилин. Таке скорочення нормативу досягалося удосконаленнями конструкції ЗРК, тренуваннями, злагодженістю бойових розрахунків, але прискорене згортання приводило до втрат кабельного майна, на згортання якого часу не залишалось.
В СРСР на озброєнні Військ ППО в ці роки були такі комплекси зенітних керованих ракет: стаціонарний багатоканальний С-25 (тільки під Москвою), рухомі одноканалові по цілі С-75 (середньої дальності), С-125 (маловисотний малої дальності) і комплекс великої дальності С-200.
Конструкторські роботи над новою зенітною ракетною системою під назвою С-300 почалися 1969 року.
Було передбачено створення комплексів для військ ППО (С-300П; «ПВО страны»), сухопутних військ (С-300В; «Войсковая»), та кораблів ВМС (С-300Ф; «Флотская»)
Головним розробником системи було назначено ЦКБ «Алмаз» в кооперації з КБ «Факел». Однак всі вимоги для ЗРК сухопутних військ не змогли бути виконані при використанні уніфікованої ракети для всіх комплексів. В результаті розробку сухопутного комплексу було передано НВО «Антей», а ЗКР до нього КБ заводу ім. Калініна. Головною організацією по морському комплексу призначили ВНДІ РЕ МСП (надалі перетворений на НВО «Альтаїр»).
Варіанти та модифікації Комплекс С-300 має велику кількість модифікацій, що різняться ракетами, радарами, можливістю захисту від засобів РЕБ, великою дальністю дії. Також вони мають змогу протидіяти балістичним ракетам малого та середнього радіуса дії та цілям, що летять на малих висотах.
С-300П Загальний обсяг виробництва систем С-300П станом на 2012 рік становив 3 000 пускових установок і 28 000 ракет.
Для оборони великих промислових і адміністративних об'єктів, військових баз і пунктів управління від ударів засобів повітряно-космічного нападу супротивника. Здатна вражати балістичні і аеродинамічні цілі. Стала першою багатоканальною зенітною ракетною системою, здатною супроводжувати кожним комплексом (ЗРК) до 6 цілей і наводити по них до 12 ракет. При створенні засобів управління (ЗУ), що складаються з пункту бойового управління і радіолокатора виявлення, виконали завдання автоматичної зав'язки трас до ста цілей та ефективного управління дивізіонами, розташованими на відстані 30-40 км від ЗУ.
Вперше була створена система з повною автоматизацією бойової роботи. Всі завдання — виявлення, супроводу, ціле-розподілу, цілевказання, відпрацювання, захоплення цілі, супроводу і наведення ракет, оцінки результатів стрільби — система здатна автоматично розв'язувати за допомогою цифрових обчислювальних засобів. Функції оператора полягають у контролі над роботою засобів і здійсненні пуску ракет. У складних обставинах можливе ручне втручання в хід бойової роботи. Жодна з попередніх систем цих якостей не мала. Вертикальний старт ракет забезпечував обстріл цілей, що летять з будь-якого напряму без розвороту пускової установки у напрямку стрільби. Сучасні модифікації (з 1997 року представлено публічно) одним комплектом можуть уражати до 36 аеродинамічних або балістичних цілей наводячи на них до 72 ракет, або (окремі модифікації) в різних поєднаннях, у тому числі без сторонньої допомоги.
С-300ПТ
С-300ПТ (за класифікацією НАТО — SA-10A Grumble A) — це початкова версія комплексу С-300. Індекс «П» означає «ПВО-країни» (), тобто протиповітряна оборона країни, а індекс «Т» означає «Транспортована» ().
Станом на 1987 рік було розгорнуто понад 80 таких систем, переважно навколо Москви. Один підрозділ С-300ПТ складається з оглядового радара 36Д6 (за класифікацією НАТО — Tin Shield), системи керування вогнем 30Н6 (FLAP LID) і пускових установок 5П85-1. Установки 5П85-1 є напівпричепами. До складу підрозділу зазвичай також входить радар виявлення низьковисотних цілей 76Н6 (CLAM SHELL).
С-300ПТ має радар із пасивною фазованою решіткою та здатністю одночасно уражати кілька цілей за допомогою однієї системи керування вогнем. Оскільки перша версія була напівмобільною, для приведення її в бойову готовність потрібно було трохи більше однієї години. Була загроза того, що гарячий пуск ракети пошкодить транспортно-пускову установку (ТПУ).
Спочатку планувалося використання системи наведення за методом TVM (track-via-missile — супровід через ракету). Проте система TVM мала проблеми з відстеженням цілей на висотах нижче 500 метрів, що дозволяло літакам радіоелектронної боротьби ефективно використовувати рельєф місцевості для уникнення виявлення. Для покращення відстеження низьковисотних цілей була додана система командного наведення, яка керувала ракетою на початковому етапі польоту. Це дозволило знизити мінімальну висоту ураження до 25 метрів.
Удосконалення С-300П призвело до створення кількох підваріантів як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринків. С-300ПТ-1 та С-300ПТ-1А є поетапними модернізаціями оригінальної системи С-300ПТ, з використанням нової ракети 5В55КД і методу холодного пуску. Час розгортання системи скоротився до 30 хвилин, а оптимізація траєкторії дозволила ракеті 5В55КД досягати дальності до 75 кілометрів.
С-300В
Призначена для безпосереднього прикриття військ, що перебувають поблизу від супротивника, насамперед від балістичних ракет і літаків, а також різних інших цілейhttp://rbase.new-factoria.ru/missile/wobb/c300v/c300v.shtml. ЗРС С-300В — перша мобільна універсальна система протиракетної і протилітакової оборони.
Важливою відмінністю С-300В від «паралельної» системи є: наявність двох типів зенітних керованих ракет, з яких один тип 9М83 використовується для ураження аеродинамічних цілей на дальності до 75 км, а другий 9М82 може уражати балістичні цілі класу «земля — земля» — оперативно-тактичні ракети типу «Р-11» («'Scud»' з кодифікації НАТО), «Ланс», «Першинг-1А», а також літальні апарати всіх типів зі швидкостями до 3000 м/с на дальності до 100 км. Всі елементи системи змонтовані на гусеничних шасі сімейства «Об'єкт 830». Кожен ЗРК (батарея) у складі ЗРС (дивізіону) може вести самостійну бойову роботу і при цьому кожна пускова установка забезпечена радаром підсвічування цілі і наведення ракет — це ще один рівень РЛС, якого немає в С-300 сімейства П.
ЗРС «C-300B4» є подальшою модернізацією ЗРС С-300В і С-300ВМ. Вона належить до пріоритетних зразків озброєння ППО і забезпечує ураження одночасно балістичних ракет і аеродинамічних цілей на відстані понад 300 кілометрів. ЗРС С-300В4 має підвищені бойові можливості, досягнуті завдяки застосуванню нових комплектувальних виробів, впровадженню сучасної елементної бази і обчислювальних засобів, що дозволило поліпшити технічні та експлуатаційні характеристики ЗРС, в тому числі умови роботи бойових розрахунків.
У 2012 році в Росії завершена модернізація всіх комплексів С-300В до рівня С-300В4, також у 2013 році поставлені 3 нових дивізіони С-300В4 і укладено контракт на постачання до 2015 року ще нових дивізіонівhttp://warsonline.info/pvo/minoboroni-rf-podpisal-trechletniy-kontrakt-na-postavku-zrs-s-300v4.html.
С-300Ф
«С-300Ф Форт» (Індекс ЦІАЛЬНІ ВМФ — «ЗМ-41») — ЗРК корабельного типу далекої дії, створена на базі ЗРС С-300П з новими ракетами 5В55РМ з дальністю, розширеної до 75 км, і максимальною швидкістю цілей до 1300 м/c, у той час як діапазон висот зменшено до 25 км, призначалася для сил ВМФ.
Прийнята на озброєння у 1983 році. Корабельна версія обладнана системою самонаведення з використанням напівактивного радара ракети. Перший дослідний зразок був встановлений в 1977 році і проходив випробування на протичовновому кораблі "Азов" проєкту 1134Б Беркут Б ( за класифікацією НАТО). До складу дослідного зразка ЗРС входили дві револьверних пускових установки на 48 ракет і система управління «Форт», які розмістили на місці знятого кормового ЗРК «Шторм». А також встановлювався на крейсери проєкту 1164 «Атлант» (Slava class за класифікацією НАТО, 8 пускових шахт) і 1144 «Орлан» ( за класифікацією НАТО, 12 пускових шахт), пускова установка є поворотною і вміщує 8 ракет. Пуск ракети проводиться з контейнера під пусковим люком. Маршовий двигун запускається після виходу ракети, що забезпечує вибухобезпечність льоху. Після сходу ракети барабан повертається, виводячи на лінію старту чергову ракету. Експортна версія цієї системи знана як «Риф».
«С-300ФМ Форт-М» оновлена версія системи, що встановлюється тільки на крейсери проєкту 1144 «Орлан» ( за класифікацією НАТО) і використовує ракети 48Н6, які були представлені у 1990 році. Максимальна швидкість цілей була збільшена до 1800 м/с. Вага боєголовки була збільшена до 150 кг. Радіус ураження був збільшений до 93 км (ракета 48Н6 має максимальну дальність ураження до 150 км, але система управління, що існувала у 1993 році, допускала дальність лише 93 км), а діапазон висоти до 25 км. Нові ракети використовують систему наведення через РЛС ракети і можуть перехоплювати балістичні ракети малого радіуса дії. Експортна версія називається «Риф-М». Цією системою озброєні китайські есмінці типу 051С.
Обидві корабельні системи можуть включати інфрачервону систему наведення для зменшення вразливості від перешкод.
На російському крейсері «Петро Великий», крім модернізованого кормового комплексу для використання ракет 48Н6, встановлено новий носовий комплекс С-300ФМ «Форт-М» з новим антенним постом. У процесі модернізації комплексу «Форт-М» на «Петрові Великому» ракети 48Н6 були замінені на сучасніші 48Н6Е2 з максимальною дальністю пуску 200 км і поліпшеними характеристиками ураження балістичних цілей (ракети уніфіковано з сухопутним комплексом С-300ПМУ2). Через конструктивні особливості нового варіанту боєкомплект ракет зменшили на 2 до 46. Таким чином, крейсер «Петро Великий» озброєний одним комплексом С-300Ф з 48 ракетами 48Н6 і одним комплексом С-300ФМ з 46 ракетами 48Н6Е2.
Робота С-300Ф забезпечується радіолокаційною станцією супроводу та підсвічування цілі 3Р41 «Волна».
Порівняння з іншими системами