Лука́ Степанович Павли́шин (псевдо: «Вовк», «Климчук», «Наборовський», «Ігор», «Регент») (* 1907, с. Тяпче, нині Долинський район, Івано-Франківська область — † 1987, м. Львів) — заступник керівника Північної похідної групи ОУН (1941-1942), обласний командир загонів УНС Дрогобиччини (1942).

Біографічні відомості Навчався у Львівській учительській семінарії в 1923-1928 роках, та екстерном — в Українському вільному університеті у Празі. Член ОУН із 1938 р. В 1938-1939 рр. працював учителем і був районовим та повітовим провідником ОУН в Радехові Тернопільського воєводства (псевдо «Вовк»). В 1939 мобілізований поручником до польської армії, потрапив у німецький полон, втік і повернувся в Радехів. Обраним на вічі головою тимчасового повітового управління. У жовтні 1939 перейшов у німецьку зону окупації, працював директором школи у Лащеві в Генерал-губернаторстві, з березня 1940 р. — районовий провідник на Холмщині, з травня — повітовий, а з червня — обласний військовий референт, в 1941 – крайовий референт ОУН. Після початку німецько-радянської війни став заступником керівника Північної похідної групи ОУН у 1941-1942 Климишина Миколи («Недобитий»), з якою дійшов до Києва. Був окружним провідником у Василькові під Києвом. В 1942-1943 військовий референт краю «Захід», обласний командир загонів самооборони Дрогобиччини, командир групи УПА «Схід» (полковник «Ігор»), яка разом з УПА «Північ» здійснила прорив із оточення військ НКВС під Гурбами.

Перейшовши у підпілля (псевдо «Регент»), у 1945—50 рр. працював у Львові директором школи і завідувачем райвно під керівництвом відомого Є. Березняка - завідувача міським відділом народної освіти. У Проводі ОУН відповідав за зв'язки із закордоном.

Арешт і слідство Заарештований у березні 1950 році після загибелі Р. Шухевича, коли було розконспіровано багато явочних квартир та підпільників ОУН. Вже 11 березня було проведено перший допит. Слідство проходило у тюрмі на Лонцького у Львові, в кабінеті №44. Вели його офіцери обласного управління МГБ: полковник Майструк, начальник цього управління, підполковник Черняк, начальник оперативного відділу, полковник Рафаель, начальник слідчого відділу, капітан Солоп та старший лейтенант Фьодоров, слідчий по справі і два його помічники Тюлькін і Маляр.

Методи «слідства» сам Павлишин описав в трьох заявах на ім'я Генерального прокурора СРСР в 1954 році після смерті Сталіна в надії, що в країні щось змінилося:

Дуже характерна ситуація сталася із добуттям інформації про контакти Луки Павлишина з Василем Куком-«Лемішем»:

«Ефективна робота» слідчих дала свої результати — Лука Павлишин визнав усе, що від нього вимагали, підписував протоколи не читаючи, дав «свідчення» на кільканадцять осіб, які в результаті були засуджені.

Тюрми і табори У 1953 Лука Павлишин сидів у Красноярській тюрмі. Скарги в 1954 до прокуратури спочатку дали позитивний результат - його визнали необґрунтовано засудженим, але згодом це рішення скасували. В 1957-1958 він закінчив хімічні курси та працював на шахті у Воркуті. Після звільнення з 1961 р. працював «на хімії» у Новому Роздолі Львівської області.

В квітні 1961 виступив з покаянною заявою «Я приєднуюсь до слів В.Кука» у газеті «Вісті з України» № 31, піддавши критиці ОУНівську діяльність. В 1964 також написав антибандерівський нарис «Запроданці», надрукований в книзі «Ті, що канули в пітьму» (Львів, 1964). З його слів, сказаних В. Щеглюку в 1982 р., писав правду про ОУН-УПА - для історії, але редактори від КДБ доливали своєї антиоунівської, антибандерівської водички і самі це публікували. Правдиві ж його спогади при житті (Л. Павлишин помер у 1987 р.) не були опубліковані, хоча подавав їх у видавництво «Каменяр» у 1983-84 рр. разом із літзаписувачем В. Щеглюком. Ці спогади були видані окремою книгою «На грані двох світів», завдяки старанням В. Щеглюка, аж у 2010 р.

Спогади Спогади Луки Павлишина, який від студентських літ товаришував зі С. Бандерою, Р. Шухевичем, О. Гасиним, В. Горбовим, знався з Д. Грицаєм, М. Лебедем, В. Куком, містять історію українського національно визвольного руху у 1914—1950 рр. (у них згадано понад 350 прізвищ та псевдонімів).

Частково (за період з 1938 по 1961 рр.) ці спогади були використані В. Щеглюком при написанні та виданні ним у 1992 р. першого в Україні документального роману про ОУН-УПА «…Як роса на сонці», що розійшовся по світу 20-тисячним тиражем. Про свої стосунки з Л. Павлишиним і КДБ В. Щеглюк написав у есе-дослідженні «Таємниця полковника „Ігоря“».

Публікації «На грані двох світів». — Львів: «Сполом», 2010

Примітки

Посилання Василь Щеглюк. Таємниця полковника «Ігоря» В архіві ізраїльського меморіального комплексу «Яд Вашем» немає досьє на Романа Шухевича КВАЗІЕНЦИКЛОПЕДІЯ ОУН-УПА Про книгу «На грані двох світів»

Джерела Д. Шумук. Пережите і передумане. Київ, В-во ім. О.Теліги, 1998.