— японські рольові відеоігри, розроблені «Game Freak» та випущені «Nintendo» для портативної консолі «Game Boy». Перші в серії «Pokémon». Уперше були випущені 27 лютого року в Японії як і , включно зі спеціальним виданням , яке вийшло 15 жовтня року. Упродовж наступних трьох років були ліцензовані як «Red» і «Blue» для випуску в Північній Америці, Європі та Австралії. року було випущено спеціальне видання «Pokémon Yellow», що ґрунтується на аніме. року світ побачили римейки «Pokemon Red» і «Blue» для консолі «Game Boy Advance» — «Pokemon FireRed» і «Pokemon LeafGreen». На 20-ту річницю франшизи, 27 лютого року, для відеоігор вийшли спеціальні версії для портативної консолі «Nintendo 3DS».
Гравець керує молодим покетренером, який починає свою подорож регіоном Канто. На вибір герою дають одного з трьох стартових покемонів: Бульбазавра, Чармандера чи Сквіртла. Юнак повинен перемогти вісім лідерів тренерських залів, Елітну четвірку та чемпіона Ліги, ставши лідером регіону Канто. Додатковою метою є зловити всіх 151 покемона для завершення Покедекса. Однак це зробити можна лише через передавання покемонів між іграми за допомогою спеціального кабелю.
Відеоігри отримали позитивні відгуки від критиків, отримавши 89 % на сайті «GameRankings». 2009 року потрапили до «Книги рекордів Гіннеса» в розділі «Найпродаваніша RPG на Game Boy» та «Найпродаваніша RPG усіх часів». Вони вважаються одними з найкращих відеоігор усіх часів і включені до Зали слави відеоігор. Їхні загальні продажі у світі перевищують 30 мільйонів копій.
Ігровий процес
У відеоіграх Pokémon Red і Blue використовується вид зверху від третьої особи. Ігровий процес проходить на трьох ігрових екранах: , яким подорожує гравець; меню, де гравець організовує інвентар, команду покемонів і налаштовує гру, й екран, де відбуваються поєдинки покемонів.
Гравець керує покетренером і подорожує вигаданим регіоном Канто, спілкуючись і б'ючись з іншими тренерами. Мета відеоігор — стати видатним тренером покемонів у регіоні, перемігши чотирьох найкращих тренерів регіону — «Елітну четвірку» (), і чемпіона Ліги. Іншою метою є ловля всіх 151 покемона для заповнення інформації про них у Покедексі, електронній енциклопедії про покемонів. У відеоіграх, «Red» та «Blue», гравці можуть використовувати спеціальний кабель Game Link Cable для зв'язку між консолями, щоб обмінюватися покемонами та влаштовувати бої з іншими гравцями. Обидві гри можна проходити незалежно, але вони відрізняються покемонами. Тому для заповнення Покедекса гравцеві потрібно обмінюватися з гравцями іншої версії. Якщо грати в «Red» чи «Blue» на «Game Boy Advance» або «Game Boy Advance SP», то для спільної гри потрібно використовували спеціальний кабель Nintendo Universal Game Link Cable, інакше зв'язку між ними не буде. Крім того, англійські версії не сумісні з японськими.
Гравець використовує своїх покемонів для битв з іншими покемонами чи покетренерами. Під час бою з'являється екран, де гравець може: наказати своєму покемону використовувати одну з чотирьох атак у бою, використовувати на покемоні предмет, змінити покемона на іншого або втекти з бою (якщо гравець у бою з іншим тренером, то втеча неможлива). У покемонів є очки здоров'я і, витративши їх, покемон не може битися доти, поки його не вилікують. Після перемоги покемони гравця отримують очки досвіду. Досягнувши певну кількість цих очок, покемон отримує новий рівень. Від рівня залежить сила покемона, а при досягненні певного рівня покемон може вивчати нові атаки або еволюціонувати (), перетворившись на досконалішу форму.
Ловля покемонів є важливою частиною ігрового процесу. На героя можуть нападати дикі покемони, що зазвичай живуть у високій траві. Щоби спіймати їх потрібно кинути в них покебол () — кишеньковий пристрій у формі кулі для перенесення покемонів будь-яких розмірів. Якщо вони впродовж короткого часу не вирвуться з покебола, то стають покемонами гравця. Успіх ловлі залежить від того, наскільки сильний дикий покемон, скільки в нього залишилося очок здоров'я та від типу покебола. Кінцева мета відеоігор — заповнити Покедекс даними про всіх покемонів. Якщо гравець ловить нового покемона, то інформація про нього потрапляє в Покедекс. Еволюційні (розвинені) форми покемонів вважаються окремим видом, деяких із них можна отримати тільки шляхом еволюції. Усього в Покедексі 151 різновид покемонів.
«Red» і «Blue» сумісні з іншою відеогрою першого покоління, «Pokémon Yellow». Крім того, є можливість обміну з іграми другого покоління: «Pokémon Gold і Silver» і «Crystal». В обміні «Red» і «Blue» з «Gold», «Silver» і «Crystal» є обмеження: не можна обмінюватися, якщо в гравця є покемони, які з'явилися лише в другому поколінні, або покемони з атаками, що з'явилися в другому поколінні. Також, використовуючи Transfer Pack для «Nintendo 64», можна передати покемонів і речі з «Pokémon Red» і «Blue» до відеоігор «Pokémon Stadium» чи «Pokémon Stadium 2». «Red» і «Blue» несумісні з іграми, що вийшли пізніше другого покоління для «Game Boy Advance» чи «GameCube».
Сетинг
Усі події відбуваються у вигаданому регіоні Канто, що ґрунтується на реальній провінції Японії. Гравець може вільно подорожувати дорогами-маршрутами, які з'єднують десять міст. Проте деякі місця у відеоіграх стають доступними лише за виконання певних умов. Вигаданий всесвіт гри нагадує реальний світ і створений в антуражі альтернативної сучасності, але замість тварин у ньому схожі істоти покемони, які володіють надприродними здібностями. Люди, що називаються тренерами покемонів, ловлять їх і навчають для участі в поєдинках. Бої покемонів певною мірою нагадують спортивні змагання. Тренери не беруть участі у боях особисто, а лише командують покемонами для боротьби із суперником. Бої продовжуються, поки один із покемонів не знепритомніє або один із тренерів не вирішить здатися. До смерті сутички не відбуваються ніколи. Як правило, сильні й досвідчені тренери покемонів користуються повагою. Усього в регіоні 151 вид покемонів, які живуть у різних біомах. Наприклад, Хорсію можна спіймати або на риболовлі, або у водоймищі, а Зубата — лише в печерах.
Сюжет Головний герой відеоігор (гравець може дати йому ім'я на свій розсуд) — хлопчик, що живе в місті Паллет () у регіоні Канто. Коли він намагається вийти з міста, професор Оук (), знаменитий дослідник покемонів, зупиняє його й каже, що в траві на нього можуть напасти дикі покемони. Науковець відводить його до власної лабораторії, де вони зустрічаються з онуком професора (йому також можна підібрати ім'я), суперником головного героя з дитинства. Він також хоче стати покетренером. Професор Оук пропонує хлопчикам одного з трьох покемонів на вибір: Бульбазавра (), Чармандера () або Сквіртла (). Потім онук викликає свого суперника на поєдинок покемонів. Подібні дуелі будуть відбуватися на певних етапах упродовж усієї гри.
У різних містах гравець буде знаходити місцеві стадіони (). Усього в Канта є вісім стадіонів, де потрібно перемогти лідера стадіону () та отримати його значок. Зібравши їх усіх, головному герою відкриється доступ до Ліги покемонів (), де збираються найсильніші тренери покемонів Канто. Для вступу до Ліги хлопчик повинен перемогти «Елітну четвірку» () та чемпіона. Основна сюжетна лінія також включає боротьбу з могутньою злочинною організацією — Командою «R» ().
Розробка
Виникнення ідеї
Ідея серії «Покемон» бере початок із колекціонування комах, яким у дитинстві захоплювався геймдизайнер Сатосі Тадзірі. Він жив у західному передмісті Токіо. Кількість комах із часом зменшувалася через швидку урбанізації. Він помітив, що діти стали частіше грати вдома, ніж на вулиці. І тоді йому спала думка про відеогру, де потрібно збирати істот й обмінюватися ними з іншими гравцями, щоб зібрати повну колекцію. Пізніше народилася ідея битв. Попри це, покемони ніколи не помирали в бою. Для Тадзірі це дуже важлива річ, бо він не хотів «безглуздого насильства».
Коли вийшла портативна консоль «Game Boy», Тадзірі подумав, що це ідеальна платформа для його майбутньої відеогри. Він також зазначив, що на нього також вплинула відеогра «The Final Fantasy Legend», яка наштовхнула його на думку, що для портативних консолей можна розробляти не тільки екшн-відеоігри. Ідея обміну покемонами за допомогою з'єднувального кабелю була новою для ігрової індустрії, тому що зазвичай кабелі застосовували лише для спільної гри.
Головного героя названо на честь Тадзірі — Сатосі, а його суперника — Сігеру, на честь Міямото. Суґіморі Кен, друг Тадзірі, очолював команду менше десяти осіб, які створювали дизайн покемонів. Сугіморі розробляв дизайн покемонів, малюючи кожного з декількох різних ракурсів, щоби дизайнерам було легше зберігати всі деталі під час перетворення малюнків у піксельну графіку.
Музику написав Масуда Дзюн'їті на комп'ютері «Commodore Amiga», який лише показує відтворення зразків ІКМ. За допомогою власної програми конвертував на «Game Boy». Він використовував всі чотири звукових канали, щоби було чути і фонову музику, і «голоси» покемонів на початку бою. Також композитор зазначив, що фонова мелодія «Monster» створювалась на основі сцен із битвами з використанням білого шуму, схожого на музику маршу з імітацією ударів малого барабана.
Спочатку проєкт називався «Capsule Monsters» ( ). Через проблеми з реєстрацією торгової марки проєкт перейменували спочатку в «CapuMon», потім у «KapuMon», поки вибір не випав на «Pocket Monsters» ( ). Тадзірі думав, що «Nintendo» не захоче прийняти його відеогру, оскільки спочатку керівництву компанії його ідея не сподобалась. «Game Freak» потерпала від фінансової кризи, а Тадзірі жив на кошти батька і навіть був змушений не платити своїм працівникам. Сігеру Міямото, друг і наставник Тадзірі, несподівано допоміг йому з фінансуванням, довіривши компанії власні проєкти як «Yoshi's Egg». Почувши про ідею обміну віртуальними монстрами, Міямото запропонував Тадзірі випустити відеогру у двох версіях. Він припустив, що це розвине ідею обміну покемонами.
Випуск Відеоігри вийшли 27 лютого року в Японії під назвою «Pocket Monsters Red» і «Pocket Monsters Green». Вони дуже швидко продавалися, а однією з причин цього було рішення «Nintendo» випустити їх у двох версіях, таким чином спонукаючи купувати обидві версії. 15 жовтня 1996 року вийшла доповнена версія відеогри, «Pocket Monsters Blue», яку можна було отримати лише електронною поштою. Вона була доповнена новими діалогами й художнім оформленням. Тадзірі потай від «Nintendo» додав у відеогру секретного, 151-го покемона, — М'ю. Він вважав, що це «створить багато чуток і загадок про гру» й «підтримає інтерес». Спочатку істота була створена як жарт, і не повинна була бути доступна для користувачів. Пізніше «Nintendo» використовував М'ю для різних рекламних акцій і кампаній. Але 2003 року знайшли спосіб зловити його за допомогою бага, що дозволяє зловити будь-якого покемона, включно з М'ю.
Американська локалізація Під час перекладу відеогри англійською мовою команда, очолювана Накамурою Хіро, перейменовувала деяких покемонів для західних гравців на прохання «Nintendo». Крім цього, було зареєстровано імена всіх 151 покемона як торгові марки, щоби гарантувати унікальність кожного імені в межах франшизи. Під час перекладу стало очевидним, що просто замінити текст неможливо. Відеогру потрібно було перепрограмовувати з нуля через складний і вразливий код — побічний ефект дуже тривалої розробки відеогри. Було вирішено основою для американської версії взяти новішу версію «Pocket Monsters Blue». На основі простішого коду була змодельована програмна й дизайнерська частини, але збереглося розташування покемонів відповідно до японських «Red» і «Green».