Полішинель (Пульчінелла) (, від ) — персонаж народного (майданного) театру, як звичайного, так і лялькового.
Пульчінелла — персонаж італійської комедії дель арте, південний варіант Арлекіна, прямий попередник французького Полішинеля та англійського лялькового персонажа ПанчаВеличко Ю. Про типологічні ознаки комедії дель арте / Юрій Величко // Український театр. — 2003. — № 5/6. — С. 5—6 : іл.. Він завжди був неаполітанцем, але його функції в п′єсах різнилися. Іноді він був слугою, іноді — шинкарем або купцем. Цей персонаж —суміш дурості й проникливості, підлості й любові, дотепності й тупості. У нього був велетенський гачкуватий ніс, горб, а вбирався він у гостроверхий ковпакБрокетт, Оскар Ґ.. Історія театру / Оскар Ґ. Брокетт, Франклін Ґ Гілді. — 10-те вид. — Львів : Літопис, 2014. — С. 199..
Маска персонажа, така як вона є сьогодні, офіційно була створена у місті Неаполь актором і драматургом Сільвіо Фйорілло (Slivio Fiorillo) у другій половині XVI століття, а сучасний костюм у XIX столітті італійським, також актором і драматургом, Антоніо Петіто (Antonio Petito). Пізніше образ забіякуватого й глузливого горбаня став одним з провідних персонажів театру ляльок.
Вираз «секрет Полішинеля» означає факт, який подається як секрет, або мав би ним бути, чи про який з певних причин не говорять, але який, однак, усім відомий.
В сучасному мистецтві Сергій Рахманінов написав музичну п'єсу «Полішинель» (1892), яка входить до циклу «П'єси-фантазії», Op. 3. Фріц Крейслер є автором п'єси «Серенада Полішинеля» для скрипки та фортепіано.
До образу Полішинеля звертались такі виконавці, як Едіт Піаф (À quoi ça sert l'amour, 1962), Франс Галль (Bébé Requin, 1967), Therion (Les Fleurs du mal, 2012) (кавер на Франса Галль). Перу Ігоря Стравінського належить одноактний балет зі співом «Пульчінелла» (1920), у центрі якого — образ Пульчінелли (Італійський варіант імені Полішинеля).
Див. також Секрет Полішинеля Комедія дель арте Панч Фарс
Примітки
Джерела
Асафьев Б. «Пульчинелла» [балет с пением И. Стравинского]ї // Асафьев Б. Книга о Стравинском. — Ленинград, 1977 — С. 186—194. — (рос.). Дживелегов А. К. Итальянская народная комедия. — Москва : Издательство Академии наук СССР, 1954. — С. 136—141 : ил. — (рос.). Друскин М. Мировая классика [в т. ч. балет «Пульчинелла»] // Друскин М. Игорь Стравинский: личность, творчество, взгляды. — Ленинград, 1982. — С. 95—105. — (рос.).