Ту-22М — надзвуковий дальній стратегічний бомбардувальник-ракетоносій зі змінною геометрією крила.
Розроблений КБ Туполєва в 1960-х роках. Виготовлявся у двох основних модифікаціях:
Ту-22М2 — знятий з озброєння в 1990-х роках; Ту-22М3 — виготовлявся з 1978 по 1993 рік та, станом на 2025 рік, експлуатується ПКС Росії.
Історія серії До середини 1960-х років тенденції в області бойового застосування дальньої авіації позначили низьку ефективність однорежимних надзвукових важких бомбардувальників. Необхідно було створювати багаторежимні літаки, здатні виконувати бойові завдання в широкому спектрі висот і швидкостей. Ця мета могла бути досягнута насамперед використанням крила змінюваної в польоті стріловидності.
Робота над проєктом такого дальнього ударного літака почалася в ОКБ Туполєва в 1965 році. Спочатку робота велася без фінансування з державного бюджету на ініціативних засадах і позиціонувалася виключно як глибока модернізація літака Ту-22К. Проєкт спочатку отримав назву «145», або офіційно — машина «АМ», «ЮМ», і остаточна назва «45». На цьому етапі проєктування йшли розробки конструкції, вже випробуваної на літаках Ту-22 з розміщенням двигунів над фюзеляжем по обидва боки кіля. Переробки стосувалися практично тільки крила майбутнього літака. Однак до 1967 року з ряду технічних причин конструкція Ту-22М була повністю переглянута і прототип нового бомбардувальника втратив схожість з літаком-попередником. За основу проєкту «145» остаточно був узятий проєкт «106Б». З'являється варіант Ту-22М із середньорозташованим крилом, повітрозабірниками по бортах фюзеляжу і розміщенням двигунів у хвостовій його частини, за типом важкого перехоплювача Ту-128.
28 листопада 1967 року вийшла Постанова Уряду СРСР про створення модифікації Ту-22К — Ту-22КМ з двигунами НК-144-22 і крилом змінної стріловидності. Цей варіант конструкції з деякими доробками став основою майбутньої серії Ту-22М. Ця назва підкреслювала спадкоємність з першим надзвуковим важким бомбардувальником Ту-22.
Багато в чому позначення Ту-22М є результатом політики. Туполєв на конкурсі пропонував варіант модернізації Ту-22 для економії коштів на розробку з метою отримання замовлення.
Були опрацьовані два основні варіанти літака. Перший варіант передбачав двигуни НК-144-22 (виріб «ФМ»), навігаційно-пілотажне і прицільне обладнання від Ту-22К. У другому варіанті передбачалися двигуни НК-144-11 (виріб «ФМА»), нове і перспективне обладнання літака. Також передбачалося два варіанти в побудові системи оборони — традиційне гарматне з елементами РЕП або розвиненіший комплекс РЕП за рахунок відмови від кормової баштової установки.
Ту-22М0
28 листопада 1967 року Рада Міністрів СРСР випустила Постанову № 1098-378, згідно з якою перед ОКБ Туполева ставилося завдання про проєктування модифікації Ту-22К — Ту-22КМ з крилом змінної стріловидності і двома ДТРДФ НК-144 (НК-144-2). Цим було покладено початок офіційної стадії розробок серії Ту-22М.
Восени 1967 року за результатами макетної комісії та матеріалами ескізного проєкту було ухвалено рішення розпочати будівництво серії літаків Ту-22М0 («45-00») на Казанському авіаційному заводі ім. Горбунова (КАЗ ім. Горбунова, до середини 1960-х завод № 22 МАП). Головним конструктором літака був призначений Д. С. Марков.
За результатами роботи макетної комісії восени 1967 року було вирішено будувати дослідну серію літаків «45-00» за програмою першого етапу — з устаткуванням від Ту-22К і двигунами «ФМ».
Перший літак Ту-22М0 був побудований до середини 1969 року і 30 серпня 1969 року він здійснив свій перший політ (командир корабля льотчик-випробувач В. П. Борисов). Паралельно з випробуваннями в Казані йшло виробництво серійних літаків Ту-22М0. До кінця 1972 року було побудовано 9 Ту-22М0, п'ять з яких застосовувалися для перепідготовки екіпажів бомбардувальників у Центрі бойової підготовки та застосування Дальньої авіації в Рязані. На заході літаки цієї серії довгий час знали під службовим найменуванням Ту-26.
У ході льотних випробувань з'ясувалося, що основні льотні характеристики нового літака виявилися навіть гіршими, ніж у Ту-22К, і потрібно провести великий обсяг робіт з його модернізації. Командування ВПС вимагало удосконалити льотно-технічні характеристики літака і його бортове обладнання. У грудні 1969 року на другому етапі доведення Ту-22М ухвалюється рішення щодо модернізації Ту-22М0 в Ту-22М1.
Ту-22М1
З 1970 року в ОКБ Туполева велося проєктування літака Ту-22М1 («45-01») з урахуванням досвіду розробок і випробувань Ту-22М0.
У ході модернізації вдалося значно (на 3 тонни) знизити масу планера і поліпшити аеродинаміку. Суттєвих змін зазнали конструкція повітрязабірників, механізація і геометрія крил, система оборонного озброєння (була встановлена дистанційно керована гарматна установка 9А-502 з двома гарматами ГШ-23Л і боєзапасом в 1200 снарядів) і схема забарвлення: літак фарбувався в сірий, нижня частину фюзеляжу і площин — у білий «протиатомний» колір. Вперше на літак такого класу була встановлена багатофункціональна автоматична бортова система управління АБСУ-145, з необоротним гідропідсилювачем і електродистанційним каналом по крену. Виконано комплекс робіт з наступальної зброї, зокрема проведена модифікація ракети Х-22 в Х-22М (виріб Д2М), переважно за системою наведення.
Влітку 1971 року на Казанському авіаційному заводі було завершено збирання першого Ту-22М1 з двигунами НК-144-22. 28 липня 1971 року почалися його льотні випробування. Ще до закінчення випробувань, було вирішено почати серійне виробництво літака.
До кінця 1972 року на КАЗ побудували 9 літаків типу Ту-22М1. Частина з них використовували для випробувань при доведенні літака і його систем, частина була передана в 33-й центр бойової підготовки морської авіації.
У стройові частини ВПС СРСР Ту-22М1 не надходив. У великій серії вирішено було будувати Ту-22М2 — подальший розвиток Ту-22М1 з двигунами (потужністю 20 000 кгс кожен), на якому вдалося позбутися від багатьох недоліків попередніх варіантів Ту-22М.
Ту-22М2 Ту-22М2, як і подальші розробки ОКБ за темою «45», чисто зовні залишили від Ту-22 тільки передню стійку шасі і частково вантажовідсік з напівутопленною ракетою Х-22Н. Все інше, так чи інакше, зазнало змін.
Ту-22М2 («45-02») планувалося будувати з поліпшеними двигунами НК-23 (22 000 кгс, 0,85 кг/кгс годин) з можливістю їх заміни більш потужними і економічними двигунами , проте всі серійні машини отримали НК-144-22 серії 2, з тягою на форсажі близько 20000 кгс (НК-144 мав форсажну тягу 17 500 кгс). Масу літака передбачалося знизити приблизно на 1400—1500 кг. Бортове обладнання ТУ-22М2 було структуровано у кілька взаємопов'язаних бортових систем: Навігаційний комплекс НК-45 з цифровою системою керування «Орбіта-10ТС-45»; Автоматична бортова система керування АБСУ-145М; Панорамно-прицільна радіолокаційна станція ПНА; Оптико-телевізійний бомбардувальний приціл ОПБ-15Т; Стрілецький радіолокаційний приціл ПРС-4КМ; телевізійний стрілецький приціл ТП-1км Система РЕБ — станції «Бузок».
Велася активна робота з поліпшення аеродинамічних якостей літака (особливо в польотах на малих висотах з метою подолання ППО супротивника). Система катапультування екіпажу була модифікована і забезпечувала покидання літака вгору (на колишніх моделях покидання відбувалося вниз, що накладало обмеження на мінімальну висоту при катапультуванні). У цілому льотно-технічні характеристики літака залишилися на рівні Ту-22М1.
Перший побудований на Казанському авіаційному заводі Ту-22М2 здійснив політ 7 травня 1973 року (випробування і доведення тривали аж до 1975 року).
Вночі 14 травня 1976 року на серійному Ту-22М2 під командуванням В. Борисова був виконаний випробувальний політ на максимальну дальність з однією повітряною дозаправкою. Дальність польоту літака склала близько 7000 км. Політ був зафіксований американськими розвідувальними супутниками, і вже на наступний день карта польоту була надана американською делегацією на переговорах у Женеві щодо скорочення стратегічних наступальних озброєннях ОСО-2. Незважаючи на всі старання делегації СРСР під керівництвом Міністра закордонних справ Андрія Громико, американці наполягли на включенні Ту-22М2 у список стратегічних сил СРСР, хоча, по суті, цей літак не міг працювати по території США. Після довгих і важких переговорів була досягнута домовленість про демонтаж з усіх машин штанг дозаправки і обмеження в темпі виробництва Казанським авіазаводом до 20 машин на рік.
Американці вели активну розвідку і добре знали про ефективність можливого бойового застосування Ту-22М2. Основна зброя літака — протикорабельна гіперзвукова крилата ракета Х-22Н з полегшеною фугасно-кумулятивною бойовою частиною становила значну загрозу для кораблів.
Для керівництва СРСР було влаштовано показ літака, для чого на полігоні збудували макети похідної колони танкового полку. Один Ту-22М накрив площинним бомбовим ударом всю колону і заодно виніс скло на спостережному пункті, де перебувала делегація. Леонід Брежнєв, перебуваючи під величезним враженням від побаченого, нагородив командира екіпажу орденом Червоного прапора.
У серпні 1976 року Ту-22М2 приймається на озброєння Авіації ВМФ і Дальньої авіації (рідкісний випадок, коли нова машина спочатку надходила в морську авіацію). Серійне виробництво Ту-22М2 тривало аж до 1984 року, 17 липня 1985 року п'ятий і останній Ту-22М2 58-ї серії здійснив переліт доставки до 588-го МРАП Тихоокеанського флоту. За цей час було побудовано 211 Ту-22М2.
Одна машина з перших серій Ту-22М2 переобладнана в Ту-22МП — постановник перешкод і носій ракети Х-22МП з напівактивною системою наведення на випромінювання РЛС супротивника — ПГП-К. У носовій частині літака додатково встановлювалася РЛС «Курс-Н». Літак серійно не будувався.
Роботи щодо подальшого розвитку проєкту з поліпшення аеродинамічних показників літака і поява нових, більш досконалих двигунів призвели в подальшому до створення найдосконалішої серійної модифікації Ту-22М — літака Ту-22М3 («45-03»).
Незважаючи на всі виявлені недоліки, Ту-22М2 активно експлуатували. Абсолютно нормальним вважалося підняти по тривозі 9 з 10 літаків в ескадрильї. Однак у гарнізонах постійно перебували представники промисловості (виїзні бригади) і виконувалися численні доопрацювання.
До середини 90-х років ще далеко не старі Ту-22М2 вже не літали і почали активно утилізуватися. На частині машин були виявлені тріщини в конструкції крила, але причини такого оперативного знищення великого парку літаків були, швидше, політичні.
Ту-22М3
У січні 1974 року ВПК при Раді Міністрів СРСР ухвалив рішення щодо подальшої модифікації Ту-22М2 під двигуни НК-25. Передбачалося провести заміну двигунів, внести ряд істотних поліпшень у конструкцію і аеродинаміку літака і провести модернізацію більшої частини бортового обладнання та систем, зокрема, передбачалася установка нової РЛС прицільного комплексу. 26 червня 1974 року вийшла Постанова Ради Міністрів СРСР № 534—187, що визначало розвиток Ту-22М з двигунами НК-25, з покращеною аеродинамікою планера, зі зниженою масою порожнього літака і з поліпшеними тактичними та експлуатаційними характеристиками.
У новій модифікації літака, що отримала назву Ту-22М3 («45-03»), були встановлені більш потужні і економічні двигуни НК-25 з електронною системою управління ЕСУД-25. Змінена конструкція каналів повітрозабірників — вхідний пристрій з вертикальною панеллю клина було перероблено на горизонтальний, за ідеологією МіГ-25, що дещо розвантажило крило (повітрозабірники стали «несучими»).
Повністю змінена система електропостачання літака. Встановлено нові безщіточні генератори з електронним управлінням і приводу постійних обертів, демонтовані шість електромашинних перетворювачів. Замість свинцевих акумуляторних батарей 12САМ-55 встановили дві лужні нікель-кадмієві батареї 20НКБН-25У3. Ці заходи істотно підвищили якість електроживлення і помітно зменшили кількість відмов систем літака.
Інші варіанти
Ту-22МЗМ