Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені O. O. Морозова (скорочено ХКБМ) — радянське та українське конструкторське бюро, що спеціалізується на розробці броньованої техніки. Назване на честь видатного конструктора Олександра Морозова, який очолював бюро з 1940 до 1976 року.

Засноване 1927 року як танкова конструкторська група Харківського паровозного заводу (ХПЗ), з 1941 до 1951 перебувало в евакуації в Нижньому Тагілі, а 1966 року стало окремим підприємством з чинною досі назвою. Після відокремлення КБ продовжило тісну співпрацю з двигунобудівним бюро ХКБД і заводом імені В. О. Малишева (ХЗТМ), який виготовляв практично всю техніку, розроблену на ХКБМ.

Бюро створило широковідомі танки БТ, Т-34 й Т-54 та революційний Т-64, який заклав основу для всього подальшого танкобудування СРСР, України та Росії. Після розпаду СРСР бюро продовжило розробку техніки в незалежній Україні, створивши БМ «Булат», Т-84 «Оплот» і «Оплот-М», а також почало займатись і колісною технікою, розробивши власні бронетранспортери БТР-3 та БТР-4. Розроблені ХКБМ Т-64 досі складають основу танкового парку Збройних сил України.

Бюро започаткувало танкобудування в Україні, створивши власну науково-конструкторську школу. Воно було одним із кількох основних танкових конструкторських центрів СРСР, а до російського вторгнення 2022 року забезпечувало Україні статус однієї з небагатьох держав, що можуть розробляти та виготовляти власні танки.

Назви та підпорядкування З 1927 до 1941 року конструкторське бюро перебувало в складі Харківського паровозного заводу № 183 (ХПЗ). 1927—1930: танкова конструкторська група ХПЗ. 1930—1936: КБ Т2К. 1936—1939: кілька бюро: КБ-190, КБ-35, з 1937 ще також КБ-24. 1939—1941: відділ 520 або КБ-520. З 1941 до 1951 КБ перебувало в складі Уральського танкового заводу № 183 (пізніше — Уралвагонзавод) в Нижньому Тагілі, який отримав свій номер від колишнього ХПЗ, евакуйованого 1941 року. 1941—1951: відділ 520 або КБ-520. Після повернення КБ до Харкова цей номер залишився за КБ Уралвагонзавода (УКБТМ). З 1951 до кінця 1965 року КБ перебувало в складі відродженого в Харкові заводу № 75 (пізніше — Харківський завод транспортного машинобудування (ХЗТМ) або Завод імені В. О. Малишева) 1951—1965: відділ 60 або КБ-60М. З початку 1966 виокремлене в окреме підприємство. 1966—1979: Харківське конструкторське бюро з машинобудування, скорочено ХКБМ. з 1979: Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. О. Морозова. Сучасні назви: До 27 січня 2013: Казенне підприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені O. O. Морозова», скорочено КП «ХКБМ». З 27 січня 2013: Державне підприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені O. O. Морозова», скорочено ДП «ХКБМ». Англомовна назва: Kharkiv Morozov Machine Building Design Bureau, скорочено KMDB.

В СРСР

Перші розробки

У Російській імперії не існувало власної танкової промисловості, крім кількох дослідних зразків, тому на початку свого існування СРСР теж не мав такого виробництва. Перший радянський танк «Російський Рено» на базі французького FT-17 виготовив завод «Червоне Сормово» 1920 року. У першій половині 1920-х років Харківський паровозобудівний завод (ХПЗ) лише займався ремонтом захоплених у білогвардійців британських танків Mark V, Mark A та французьких FT. Утім, танків було мало, а більшість із них виявилися несправними або не озброєними.

Розуміючи потребу у військовій техніці, 1924 року Головне управління військової промисловості створило в Москві танкове бюро — Головне конструкторське бюро Гарматно-арсенального тресту (ГКБ ГАТ; ). Його завданням стало проєктування бойових гусеничних машин, але власної виробничої бази КБ не мало. Низці заводів, зокрема ХПЗ, доручили розробку танків. Виробництво трактора , організоване ХПЗ 1923 року, сприяло розвитку металургії та зварювальних технологій на підприємстві, підвищенню кваліфікації робітників та інженерів.

Історія танкового КБ починається в грудні 1927 року, коли з конструкторів тракторного виробництва створили спеціальний колектив — танкову конструкторську групу, яку очолив молодий інженер Іван Алексенко.

Першою розробкою конструкторської групи в складі 18 осіб був «маневровий» танк Т-12, створений у співпраці з ГКБ ГАТ. Компонування танка було взято від американських та . Замовлення надійшло восени 1928 року, державні випробування танк пройшов у лютому 1930 року, за їх результатом вирішили створити нову машину, легшу та з потужнішим двигуном. Цей новий танк, названий Т-24, став першою самостійною розробкою конструкторського бюро. Значну роль у проєктуванні танка брали професор і конструктор авіамоторів Олександр Микулін. У жовтні 1928 до колективу приєднався технік із креслення Олександр Морозов.

Упродовж 1930—1931 років зібрали 25 одиниць, але танк визнали ненадійним і зупинили розгортання його виробництва. Крім погано налаштованого процесу на заводі, причиною недостатньо високих якостей танка була його розробка нашвидкуруч. Для створення танка були необхідні кропітка праця, науковий підхід, теоретичні знання та практичний досвід експлуатації бронемашин, яких на той момент не було. Також заводи заповнювали малокваліфікованими кадрами, що накладалось на погане економічне планування та проблеми з постачанням складників з інших заводів.

1931 року на ХПЗ ввели в дію спеціальний корпус Т2 для виготовлення танків і самостійне конструкторське бюро Т2К (скорочено КБ Т2К), очільником якого став Алексенко. Однак, у грудні того року всі роботи з Т-24 зупинили на користь танків БТ, а конструкторську групу розформували. Алексенко, не згодний із цим рішенням, звільнився та перейшов до .

Танки БТ

1930 року ХПЗ отримав відповідальне завдання на створення та постачання швидкісних танків () на основі закуплених Управлінням з механізації та моторизації РСЧА (УММ) в американського винахідника Джона Волтера Крісті колісно-гусеничних танків , разом з якими отримали технічну документацію та дозвіл на виробництво. У світовому танкобудуванні 1930-ті роки були періодом пошуку рішень для танків, тоді виникла й тенденція до створення швидкісних колісно-гусеничних танків.

Проєктом керував приряджений з УММ військовий інженер Микола Тоскін. До кінця 1931 року завод виготовив три дослідні машини БТ-2 на його основі. Конструктори підприємства також спроєктували двигун для цього танка. Створення танка вийшло за визначені рамки та перетворилось на процес створення нової машини з іншим компонуванням. Тоскіна відкликали на основне місце роботи, а керівником танкового КБ Т2К із грудня 1931 став Опанас Фірсов, який був талановитим інженером і компетентним керівником. Він здобув освіту в Швейцарії за імперських часів, з 1930 працював на і невдовзі був засуджений за «шкідництво» на 5 років, однак у серпні 1931 покарання замінили на відрядження до ХПЗ.

Роботи з покращення БТ-2 під керівництвом Фірсова призвели до створення цілої серії танків БТ, включно з БТ-5, БТ-7, та дослідними зразками на їх основі, танками з ракетним і хімічним озброєнням тощо. Всього створили понад 50 типів машин різного призначення.

У другій половині 1936 року ХПЗ перейменували на завод № 183, а танкове конструкторське бюро отримало індекс КБ-190. Влітку 1936 року Фірсова зняли з посади керівника нібито через проблеми з трансмісією та понизили до звичайного конструктора, на цій посаді він продовжив активне покращення машини. Справжньою причиною виходу системи з ладу були недостатня кваліфікація механіків-водіїв і захоплення «танковими стрибками». На заміну Фірсову в грудні 1936 особисто Григорій Орджонікідзе призначив Михайла Кошкіна, який займався створенням танка з протиснарядним захистом в та проявив там гарні здібності.

Ядро КБ складалось з авторитетних конструкторів: (корпус), і В. Г. Матюхін (ходова та трансмісія), і М. А. Набутовський (башта). Двигунобудівники під керівництвом Костянтина Челпана займались дизельним танковим двигуном. Крім БТ, завод виготовляв невелику кількість важких танків Т-35, спроєктованих ОКМО. Для цього на заводі організували КБ-35 під керівництвом Йосипа Бера.

Упродовж 1936—1938 років ХПЗ, як і багато інших заводів, зазнавав тяжких репресій через сталінський курс на боротьбу проти «ворогів народу». Радянські спецслужби знищили значну кількість висококваліфікованих фахівців заводу та танкового КБ. Наприкінці 1936 року заарештували заступника начальника відділу Т-2 К. І. Цереквіцького, на початку 1937 до НКВС потрапили начальник механічного цеху В. Е. Клодт та начальник танкового цеху Л. І. Зайчик. 14 березня 1937 заарештували Опанаса Фірсова та Костянтина Челпана з абсурдними звинуваченнями: першого звинуватили в «приналежності до контрреволюційної шкідницької організації на заводі № 183», другого — в «зриві урядового завдання з виробництва дизель-моторів і навмисної організації дефектів дизелів». Більшість з заарештованих розстріляли, в тому числі Фірсова та Челпана, та посмертно реабілітували в 1950-ті роки.

Під керівництвом Кошкіна продовжувався розвиток серії БТ. Перед арештом Фірсов встиг увести його в справи розробки. Замість використання традиційних на той час авіаційних бензинових двигунів, на БТ-7 встановили дизельний двигун В-2. Машина отримала позначення БТ-7М і стала одним із перших серійних танків з дизельним двигуном. БТ-7 отримав простішу та надійнішу трансмісію за пропозицією конструкторської групи на чолі з Морозовим, що підвищило авторитет молодого конструктора. Надалі боротьба за конструкцію стала одним із головних принципів роботи КБ. Також було розроблено «артилерійський танк» БТ-7А з 76-мм гарматою, який випускався на заводі в невеликій кількості.

Танки серії БТ стали початком розвитку української (харківської) школи танкобудування, зокрема, завдяки здібностям Опанаса Фірсова. Його учнем, у тому числі був і сам Олександр Морозов. До 1980-х років Фірсова не згадували в радянських джерелах, як і творця танкового дизеля Челпана — допоки 6 листопада 1988 року в газеті «Правда» не вийшла стаття Лариси Васильєвої, дочки Миколи Кучеренка, під назвою «Без них не можна», де розкрито обставини створення Т-34 та пригадано осіб, які були відсутні в радянській історіографії. Кучеренко залишив такі спогади про Фірсова: «З нього все починалось. Без нього нічого б не було».

Створення Т-34

Негативний досвід застосування Т-26 і БТ-5 під час Громадянської війни в Іспанії (1936—1939) показав, що танки потребували протиснарядного бронювання за високих вогневих і маневрових якостей. У жовтні 1937 року завод отримав завдання на створення нового колісно-гусеничного танка. Кошкін створив окреме КБ-24 для цього, куди особисто добирав конструкторів з КБ-190 і КБ-35 на добровольчих засадах і долучився сам. Чисельність нового КБ склала 21 особу. КБ-190 під керівництвом Миколи Кучеренка продовжило роботу над БТ-7. Менше як за рік КБ-24 створило танк А-20 відповідно до вимог замовника, Автобронетанкового управління РСЧА (АБТУ).

Танк відрізнявся новою формою корпусу з бронелистами, розташованими під кутом, яка стала стандартною в танкобудуванні. Подібні роботи проводили раніше ентузіасти Харківського танкоремонтного заводу № 38, які створили на основі БТ-5 танк під керівництвом . ХПЗ отримав від АБТУ технічне завдання з доведення БТ-7 до рівня БТ-ІС (БТ-СВ), але з низки причин ці роботи не було здійснено. За спогадами танкобудівників, такі рішення разом із дизельним двигуном В-2 і довгоствольною 76-мм гарматою Опанас Фірсов опрацьовував у ескізах ще 1935 року.

Поряд з А-20 також створювався «ініціативний танк» А-32 (Т-32), який мав звичайний гусеничний хід, завдяки якому вдалось посилити бронезахист і встановити 76-мм гармату. Кошкін вважав однаково важливими рухливість, вогневу потужність і бронювання, а також вважав за необхідне зробити танк якомога простішим і дешевшим. Його підтримував і Морозов, який запропонував встановити 76-мм гармату. Цей проєкт не відповідав тогочасним уявленням про поділ танків на легкі, середні та важкі, поєднуючи переваги всіх трьох типів.