Чарльз Брентон Гаґґінс[https://ev.vue.gov.ua/wp-content/uploads/2022/02/TRH_Medytsyna_3.pdf ВЕЛИКА УКРАЇНСЬКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ. ТЕМАТИЧНИЙ РЕЄСТР ГАСЕЛ з напряму «Медицина» / Укладачі: П. І. Червяк, Л. В. Зав'ялова; заг. ред. А. М. Киридон. Київ: Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2020. 208 с.], часом Чарлз Брентон Гаггінсhttps://naurok.com.ua/usniy-zhurnal-nobelivski-laureati-v-galuzi-medicini-437334.html (; 22 вересня 1901, Галіфакс — 12 січня 1997, Чикаго) — американський фізіолог, онколог, викладач канадського походження, лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицині в 1966 році «за відкриття, що стосуються гормонального лікування раку передміхурової залози». Розділив премію з Френсісом Пейтоном Роусом, нагородженим «за відкриття онкогенних вірусів».
Дитинство та освіта Чарльз Брентон Гаґґінс народився 22 вересня 1901 року в Галіфаксі, Нова Шотландія, в сім'ї Чарльза Е. Гаґґінса та Бессі Марії Спенсер. У 19 років він закінчив Університет Акадії зі ступенем бакалавра, доповнивши навчання в Університеті Акадії літніми курсами з фізичної та органічної хімії в Колумбійському університеті. Гаґґінс продовжив навчання в Гарвардській медичній школі та отримав ступінь доктора медицини в 1924 році. Він проходив інтернатуру та ординатуру з загальної хірургії у Фредеріка А. Коллера в Мічиганському університеті. Перебуваючи в Мічигані, Гаґґінс познайомився з операційною медсестрою Марґарет Веллман; вони одружилися в 1927 році.
Академічна кар'єра У 1927 році Гаґґінса прийняв на роботу до нової медичної школи Чиказького університету декан хірургічного факультету Даллас Фемістер. Серед вісьмої перших співробітників школи, Гаґґінса призначили до урологічного відділення, і йому довелося швидко опанувати цю спеціальність. У 1931 році Фемістер запропонував Гаґґінсу оплачувану дослідницьке стажування в Європі; Гаґґінс провів кілька місяців у лондонському Інституті Лістера, працюючи в лабораторії Роберта Робінсона, що дозволило йому суттєво поглибити знання біохімії. У 1933 році йому надане звання доцента, а в 1936 році — професора.
У 1951 році бізнесмен і давній фінансовий спонсор досліджень Гаґґінса Бен Мей пожертвував кошти на створення Лабораторії дослідження раку імені Бена Мея при Чиказькому університеті. Зрештою, Гаґґінс став директором Лабораторії Мея, пропрацювавши на цій посаді до 1969 року. У 1962 році йому було надано посаду оплачуваного професора, а саме «заслуженого професора імені Вільяма Б. Оґдена».
Серед відомих учнів професора Гаґґінса були Говард Ґай Вільямс-Ашман, Шуцунґ Ляо, Пол Талалай та А. Гарі Редді.
Дослідження У кабінеті професора Гаґґінса на табличці було написано його гасло: «Відкриття — це наша справа» (). Це гасло символізувало його етику досліджень та медичних відкриттів.
Ранні дослідження Гаґґінса були зосереджені на фізіології кісток. Однак зрештою він вирішив, що ця робота з кістками навряд чи призведе до медичного прогресу і відклав її на користь вивчення чоловічого урогенітального тракту. Протягом 1930-х років Гаґґінс публікував роботи, що характеризували складові сперми та орган (сім'яні пухирці простати), з якого вони виходять. У 1939 році Гаґґінс описав метод виділення рідини з простати у собак, який послужив основою для значної частини його подальшої роботи. Він показав, що для функціонування передміхурової залози потрібні андрогени (чоловічі статеві гормони) і що дію андрогенів можна нейтралізувати за допомогою естрогенів. У ході цієї роботи він виявив, що у старших собак спостерігається збільшення простати і що збільшення простати можна загальмувати, вводячи естроген.
У 1940 та 1941 роках Гаґґінс разом зі студентами – Кларенсом В. Годжесом та Вільямом Воллесом Скоттом – опублікував серію з трьох статей, у яких детально виклав своє найвідоміше відкриття: протидія активності андрогенів за допомогою орхіектомії (хірургічного видалення яєчок) або лікування естрогенами зменшує пухлини у багатьох чоловіків з метастатичним раком простати. Ці чоловіки відчули значне полегшення болю протягом кількох днів після лікування; четверо з 21 пацієнта, які пройшли лікування, прожили понад 12 років після початкового лікування.
Робота Гаґґінса з раком простати часто вимагала вимірювання кількості ферментів у крові, що виробляються простатою. З цією метою Гаґґінс розробив колориметричні методи для кількісного визначення концентрації різних фосфатаз, глюкуронідаз та естераз. Ці аналізи спиралися на хромогенні субстрати – речовини, що змінюють колір у відповідь на певний фермент, (термін, який ввів Гаґґінс), і концепцію, піонером якої він став.
У 1950-х роках Гаґґінс продовжив показувати аналогічний зв'язок між статевими гормонами та раком молочної залози – ріст пухлини стимулювався естрогенами та сповільнювався андрогенами. У той час дослідження раку молочної залози були ускладнені відсутністю моделі на тваринах. Гаґґінс описав першу надійну модель: 7,12-диметилбенз(а)антрацен, який вводили перорально щурам, у 100% з яких швидко розвивалися пухлини молочної залози; модель зараз називається пухлиною Гаґґінса. Приблизно в цей час Гаґґінс згорнув свою хірургічну практику, зосередившись на наукових дослідженнях на повний робочий день.
Гаґґінс опублікував понад 200 рецензованих статей, що описують його дослідження. Примітки
Посилання Біографія Чарлза Гаґґінса на сайті Нобелівського комітету . Нобелівська лекція Чарлза Гаґґінса . Некролог Чарлза Гаґґінса на сайті Медичного центру Чиказького університету . Відеоінтерв'ю з Чарлзом Гаґґінсом у Фонді урологічних досліджень. Відео з Чарлзом Гаґґінсом в лабораторії дослідження раку Бен-Мей.