Персіваль

Персіваль (, , ), також відомий як Парцифаль — герой куртуазного епосу, творить одну з гілок сказання про короля Артура та його лицарів, входить до циклу романів Круглого столу.

Опис класичного сюжету Уже в першій з тих, що дійшли до нас, обробці — незакінченій «Оповіді про Грааль» Кретьєна де Труа — роман представляє складне багаточленне фабульне ціле, в якому поєднуються дві сюжетні лінії:

перша — історія «простака» Парцифаля, вихованого в лісовому усамітненні, юнака, обдарованого лицарськими чеснотами, але позбавленого лицарського титулу, що переживає ряд напівкомічних пригод і важко засвоює правила справжнього лицаря;

друга — історія пошуків Святого Ґрааля — загадкової реліквії, що зберігається в таємничому замку, з володаря якого, Короля-рибалки, Парцифалю судилося зняти закляття, що тяжіє над ним.

Переклади Найважливішими з обробок сюжету є: Французький віршований роман «Персеваль, або Повість про Грааль», яку розпочав, але не закінчив Кретьєн де Труа (помер бл. 1180) і продовжений поетами XIII століття Вош'є де Дененом, Манессьє і Жербетом де Монтрейлем. Німецька переробка сюжету — «Парціфаль» Вольфрама фон Ешенбаха (бл. 1210). Пізніші прозові французькі романи XIII — XIV століття — «Perceval le Gallois» або «Perlesvaus». Середньоанглийська метрична обробка XV століття — «Sir Percyvelle of Galles». Одна з валлійських повістей, що входить до складу Мабіногіона XIII століття — «Peredur ар Efrawc».

Значне число рукописів, що дійшли до нас і належать до тієї ж епохи перекладів на інші європейські мови (голландську, ісландську), свідчить про величезну популярність сюжету.

Аналіз

Сюжетна лінія пошуків Святого Ґрааля, в якій поєднуються елементи кельтських дохристиянських міфів з мотивами християнської містики, отримує особливий розвиток у подальшій історії роману; вже у Вольфрама вона використовується для прославлення організації лицарських орденів (у першу чергу храмівників), надалі ж ця частина сюжету отримує самостійний розвиток, зливаючись з апокрифічною історією Йосипа Ариматейського і розростаючись у величезний цикл романів про святий Ґрааль (найважливіші обробки: вже згаданий вище прозовий роман «Perceval le Gallois» XIII століття, прозаїчний «Perceval» з колекції A. Firmin-Didot, прозова ж «Queste de St. Graal», «Le grand St. Graal» і пізніші їх переробки різними європейськими мовами), в якому Парцифаль грає вже другорядну роль або зовсім поступається місцем лицареві-аскету — невинному Ґалахадові, синові грішного, але найбільшого з лицарів — Ланцелота. У XIX столітті історію Парцифаля драматизував у своїй однойменній музичній драмі Ріхард Вагнер.

Література про Парцифаля величезна, збігаючись у значній своїй частині з літературою усього циклу романів Круглого столу. Складна структура сюжету Парцифаля при пануючих медієвістичних методах дослідження — філологічному та порівняльно-історичному — не могла не викликати запеклих суперечок, основними пунктами яких є: питання про джерела окремих елементів сюжету, особливо питання про первинне значення Ґрааля, питання про первісну форму сюжету (зокрема про співвідношення французьких і німецьких версій) і питання про місце зародження сюжету.

Вплив У 1982 році Міжнародний Астрономічний Союз присвоїв кратеру на супутнику Сатурна Мімасі найменування Парцифаль.

Галерея

Бібліографія З величезної літератури питання наводяться тільки найважливіші праці: Birch-Hirschfeld A., Die Sage vom Gral, Lpz., 1877 Heinzel R.., Ueber die franz. Gralromane, Wien, 1891 Nutt A., Studies on the Legend of the Grail, L., 1888 Nutt A., The Legends of the Holy Grail, L., 1902 Weston J. L., The Legend of Sir Perceval, 2 vv., L., 1906—1909 Hertz W., Parzival von Wolfram von Eschenbach, Stuttgart, 1914 (коментарі) Wechssler E., Die Sage vom heiligen Gral, Halle, 1902 Baist, Parzival u. der Gral, Freiburg, 1909 Staerk W., Ueber den Ursprung der Grallegende, Tübingen, 1903 Junk V., Gralsage u. Graldichtung des Mittelalters, Wien, 1912 Weston J. L., The Quest of the Holy Grail, v. I, L., 1913 Golther W., Parzival und der Gral in der Dichtung des Mittelalters und der Neuzeit, Stuttgart, 1925.

Посилання Вольфрам фон Ешенбах, Парсіфаль (епос).