Битва під Сентготтгардом — битва, що відбулась 1 серпня 1664 року між військами Габсбурзької монархії, інших земель Священної Римської імперії, Франції й низки дрібніших держав Європи, з одного боку, й Османської імперії, з другого боку. Битва завершилась повною перемогою християнської армії й стала ключовим моментом Австрійсько-турецької війни 1663—1664 років. За тиждень після битви було підписано Вашварський мир. Битва відбулась на полі на лівому березі річки Раби між селищами Сентготтгард і Могерсдорф (нині тут проходить австрійсько-угорський кордон). В австрійських джерелах відома як Битва під Могерсдорфом.

Передумови

Австрійсько-турецька війна 1663—1664 років почалась із вторгнення турецької армії до Трансільванії. Трансільванський князь Янош Кеминь утік до Відня у пошуках австрійської підтримки. Імператор Леопольд I, не бажаючи, щоб Трансільванію було анексовано Османською імперією, вступив у війну.

У 1663 році османська армія з 100 тисяч чоловік під командуванням великого візира Фазіла Ахмеда Кепрюлю вторглась до Габсбурзької Угорщини й у вересні взяла Нове Замки.

Для відсічі Габсбурги мали лише військо з 12 тисяч чоловік під командуванням Раймунда Монтекукколі та 15 тисяч угорсько-хорватських військ Міклоша Зрінського.

У січні 1663 року імператор Леопольд I, розуміючи, що власних військ для перемоги недостатньо, скликав Імперський рейхстаг, закликаючи німецьких та європейських монархів на допомогу «проти невірних», й мав успіх.

Відчайдушне становище змусило імператора прийняти допомогу навіть від от заклятих ворогів — протестантських німецьких князів і Франції. Людовік XIV надіслав корпус із 6 тисяч чоловік на чолі з Жаном де Коліньї-Саліньї. До складу французького корпусу входив і знаменитий полководець Людовік II де Бурбон-Конде.

Армія збиралась повільно, але турки надали супротивнику час, зайняті боротьбою у Славонії та Південній Угорщині з угорсько-хорватською армією Міклоша Зрінського. Лише влітку 1664 року османська армія вирушила на Відень. Монтекукколі з армією закріпився на берегах річки Раби неподалік від Сентготтгардського абатства цистеріанців.

Битва Сили християнської армії складались із:

Габсбурзька монархія: 5 000 піхоти й 5 900 кавалерії Священна Римська імперія: 6 200 піхоти й 1 200 кавалерії Франція: 3 500 піхоти й 1 750 кавалерії Рейнська ліга: 600 піхотинців, 300 кавалерії

Інші сили складались з хорватської кавалерії, частин угорської артилерії, частин Савойського герцогства та інших.

Данні про чисельність турецької армії суперечливі. Відповідно до одних джерел вони становили 50 000-60 000, за іншими даними чисельність тільки регулярних османських сил — яничарів та сипахів становила близько 60 тисяч, додатково у турків було 60 000 — 90 000 нерегулярних солдат.

Монтекукколі перехопив турецьку армію під час спроби форсувати Рабу, але розрізненість командирів не дозволила ефективно управляти різнорідним християнським військом.

1 серпня 1664 року значна частина турецької армії все ж змогла форсувати річку поряд з абатством й відкинула австрійців. Врешті-решт Монтекукколі зумів упевнити Коліньї, який командував французами, і маркграфа Бадена Леопольда-Вільгельма, начальника імперських сил, об'єднати армію під його верховним керівництвом й атакувати турків, які перегрупувались після форсування річки.

Атака була несподіваною для турків, вони збентежено кинулись назад до річки, значна їх кількість потонула під час втечі. Хоча Фазіл Ахмед Кепрюлю мав у розпорядженні боєздатні частини, які ще не переправлялись через Рабу, панічна втеча авангарду призвела до того, що він вирішив відступити.

Втрати турків були значними, близько 16-22 тисяч. Особливо посилювало тягар втрат те, що знищено було найкращі, найбоєздатніші частини. Втрати союзників склали від 2 до 6 тисяч та в основному припали на імперський контингент.

Принц Конде записав у своєму щоденнику:

Наслідки та значення

Хоча багато хто в Європі, особливо хорватське й угорське дворянство, очікували, що Габсбурги перейдуть після перемоги в Сентготтхардській битві у контрнаступ та звільнять захоплені турками історичні угорські й хорватські землі, імператор вирішив завершити кампанію й підписати з турками мир. Мирна угода, відома як Вашварський мир, була підписана через тиждень й залишала туркам навіть частину звільнених в ході війни територій.

Хоч звільнення Угорщини входило до числа стратегічних цілей Габсбургів, упродовж всього свого правління Леопольд більше переймався через стратегічну протидію Людовіку XIV, ніж через війну з турками.

У цей період на іспанський трон вступив розумово й фізично хворий Карл II, по його смерті мало статись неминуче й болісне зіткнення з Францією (воно й сталося, але пізніше, й увійшло до історії як Війна за іспанську спадщину). Хоча Карл II прожив довше, ніж очікувалось, непримиримі суперечності між Францією та рештою Європи привели до цілої низки військових конфліктів у 70-90 роках, причому Австрія брала участь у всіх антифранцузьких коаліціях.

На такому політичному тлі імператор не мав бажання глибоко застрягати у конфлікті з турками. Окрім того Леопольд боявся, що французи, не надто бажані тимчасові союзники, у разі продовження війни на угорській території будуть підмовляти угорську й хорватську знать повстати проти австрійського правління.

Невдоволення ганебним миром вилилось у внутрішню дестабілізацію імперії. Змова магнатів, яку в Угорщині очолив Ференц I Ракоци, а в Хорватії Петро Зрінський і Фран Крсто Франкопан (див. Змова Зринських — Франкопана), була розкрита й придушена, однак завдала істотного збитку внутрішньому миру та єдності Габсбурзької держави.

Значення сентготтхардської перемоги, тем не менше, було значним. Вона на 20 років зупинила турецькі напади на Габсбурзьку монархію й дозволила австрійцям підготуватись до вирішальної війни з османами, після перемоги в якій Австрія стала наймогутнішою державою Центральної Європи.

В літературі

Битва під Сентготтхардом надихнула Райнера Марію Рільке на створення поеми «Пісня про любов і смерть корнета Кристофа Рільке».

Примітки

Література Stanford J. Shaw (1976), History of the Ottoman empire and Modern Turkey: Vol. 1: Empire of Gazis, Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-29163-1. Jeremy Black & Rhoads Murphey, Ottoman Warfare, 1500—1700, Routledge, 1999. Peter H. Wilson, German Armies: War and German Politics, 1648—1806, Routledge, 1998. John P. Spielman, Leopold I of Austria (1977) ISBN 0-8135-0836-3 Charles W. Ingrao, The Habsburg Monarchy 1618—1815 (1994) ISBN 0-521-78505-7 Османская империя и страны Центральной, Восточной и Юго-Восточной Европы в XVII веке. Часть 2. Сборник. М., 2002.