Станіслав Щенсний Потоцький (; 20 лютого 1751, ТартаківОксана Лобко Газетна замітка 1751 року відкрила таємницю народження Станіслава Потоцького. — , Тульчин) — польський шляхтич, державний та військовий діяч Речі Посполитої, Російської імперії, магнат, меценат. Претендент на польську корону. Руський воєвода (1785—1791 роки), генерал-лейтенант війська польського коронного, маршалок Торговицької конфедерації (1792 р.), белзький, звенигородський, сокальський, гайсинський староста, — генерал російської армії (1797—1798 роки). Розмовляв і писав французькою, польською, російською.

Власник Тульчина, Станіслав Щенсний (в історіографії його ім'я також передається як Станіслав Фелікс Потоцький, Станіслав-Фелікс-Щенсний Потоцький, Фелікс Потоцький, Щенсний Потоцький тощо) був одним з найбагатших людей краю, мав 165 000 підлеглих (дослідження різних часів дають зміни в кількості залежного населення, зустрічається цифра, що йому належало 130 249 «ревізьких душ»).

Дитинство і юність у Кристинополі Станіслав Щенсний (друге ім'я Щенсний означає «щасливий», латиною — Фелікс), за одними даними, народився 20 лютого 1751 року в містечку Тартакові в давньому замку Потоцьких (нині — село Сокальського району Львівської області, Україна); за іншими, він народився в м. Кристинополі (нині — м. Шептицький Львівської області). В польській та російській історіографії зустрічаються дати народження 1752 або ж 1753 року.

За даними історика Оксани Лобко, яка вперше опублікувала датування народження 20 лютого 1751 року, за місце народження у тогочасних газетах вказується замок ТартаківЛобко О. Поміщицькі маєтки Правобережжя в умовах соціально-економічної трансформації 1831—1917 років (за матеріалами володінь графів Потоцьких): дис. … канд. іст. наук: 07.00.01; Національний університет «Києво-Могилянська академія». — К., 2008. — 275 арк. — С. 57.. Це датування підтверджує Антоній РейRey A. Potocki Hr. Srebna Pilawa — szczep hetmański, gałąź Tulczyńska (maszynopis wersja robocza Nr. VIII od 5.07.2004) — Warszawa. — S. 1. . У молодості підписувався як Станіслав Потоцький, пізніше почав додавати до підпису слово Щенсний (щасливий польською). Увійшов до історії як Станіслав Щенсний Потоцький, у російській історіографії — Станіслав Феліксович Потоцький.

Станіслав — син київського воєводи Франца Салезія Потоцького та його дружини Анни Ельжбети, єдиний спадкоємець маєтностей. Юність провів у батьківському маєтку — розкішному замку в Кристинополі Белзького воєводства — під наглядом матері (була відомою деспотизмом та дивацтвами)Rostworowski E. Potocki Stanisław Szczęsny (Feliks) h. Pilawa (1752—1805)… — S. 183. .

Батько у Кристинополі звів дорогий, пишний палац у французькому стилі; його за величезні володіння та вплив називали «Королем земель руських». Ф. С. Потоцький жив у час, коли місцева шляхта мала необмежені права, обирала за допомогою своєї влади у краю короля; завдяки своєму положенню та багатству користувався винятковою повагою та впливом у Белзькому, Волинському, Київському та Брацлавському воєводствах, утримував власну козацьку роту кількістю 500 осіб. Потрапити до палацу Потоцьких можна було тільки пройшовши двоє воріт; Ф. С. Потоцький, вимагаючи шани до себе, розпорядився всім, хто під'їжджав до палацу, зупинятися біля других воріт, а звідти йти пішки. Також козацька варта біля других воріт віддавала йому шану, як королеві. Батько був претендентом на польську корону, тому з дитинства Станіслава виховували як майбутнього кандидата.

Для навчання батько вибирав найкращих учителів. Після закінчення навчання перебував у Кристинополі, де був обмежений батьками в коштах та свободі пересування. Мав уроджену шляхетність душі, прагнув допомагати людям, але був обмежений у своїх витратах (батьки видавали йому 180 червоних злотих, за гроші мусив звітувати перед матір'ю; любила, виховувала старим звичаєм в строгості та повазі). Вольф намагався виховати у юного графа високу мораль, почуття відповідальності, милосердя, турботи. Батько і мати Щенсного були дуже суворі. Коли йому було 22 роки батько сформував для сина окремий двір і завидецького старосту, секретаря свого двору, пана Сіраковського призначив маршалком двору сина. С. Щ. Потоцький тоді отримав дозвіл у супроводі двору пересуватись у межах Белзького воєводства, знайомитись з іншими людьми, заводити знайомства. Через кілька тижнів Сіраковський уподобав собі графиню Коморовську і разом з С. Щ. Потоцьким бував у їх маєтку в селі Сушне. Потоцький вподобав собі Кристину (Ґертруду) Коморовську (народилась 1753 або 1755 року у маєтку в Нестаничах тепер Шептицького району, Львівської області), яка відзначалась вродою та розумом. Після третіх відвідин освідчився їй. Коморовські походили з графського роду гербу Корчак (походив з Ораня, Ліптова та Живця), але через переворот у країні втратили свої маєтки; батьки Гертруди володіли незначними маєтками у порівняні з Потоцькими. Після освідчення Потоцького батьки Кристини дали згоду на таємний шлюб.

Заручини відбулися 18 листопада 1770 року в селі Сушне, де проживали Коморовські. З Ґертрудою С. Щенсний таємно від своїх батьків обвінчався 26 грудня 1770 року у греко-католицькій церкві в НестаничахMaria Dernałowicz Antoni Malczewski. — Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1967. — S. 9. — 226 s. .

Через деякий час після шлюбу Коморовські були в Потоцьких; сподіваючись на розуміння, вирішили через посередника таємно повідомити Анну Ельжбету Потоцьку про шлюб. Новина розгнівила А. Е. Потоцьку, яка розповіла її чоловікові. Франц Салезій Потоцький вирішив покарати Сіраковського. Станіслава зранку відправили разом зі шваґром Алоїзом Фрідріхом Брюлем у подорож Європою. Кристину Коморовську наказав полковнику Домбровському і Вільчку забрати від батьків, відвезти до Сандомирського монастиря до отримання розлучення. Коморовські, попереджені про рішення Ф. С. Потоцького, спішно виїхали до Львова, але змушені були заночувати у Новому Селі за дві милі від міста, де дворові козаки знайшли їх. По дорозі задля безпеки Ґертруду накрили подушками, на місце привезли неживу і в Сільці пустити мертве тіло під лід у річку Буг. Домбровський утік, інших свідків нещасливого випадку Ф. С. Потоцький порозсилав у віддалені місцевості.

Батько Христини розпочав судову справу. Амалія Мнішек (мама другої дружини Жозефіни Амалії Мнішек), незабаром після цих подій пішла з життя 13 квітня 1772 року (була отруєна ?). Мати С. Ф. Потоцького, звинувачуючи себе у тому, що сталося, невдовзі після того в Сокалі пішла з життя. 1772 року відбувся перший поділ Польщі, володіння Ф. С. Потоцького відійшли до Габсбурґів. У Ф. С. Потоцького, як і в інших магнатів, було забрано озброєння та заборонено мати власне військо. Імператриця Марія-Терезія пішла назустріч адвокатові (родичу Коморовських), тому Потоцькому було винесено несправедливий найвищий вирок. Повідомлений приятелями, він 11 жовтня прийняв отруту. С. Щ. Потоцький нічого не знав про ці події, перебуваючи за кордоном. Після смерті обох батьків, 22-річний Станіслав Щенсний повернувся в край, де довідався про загибель Гертруди, в результаті чого — став єдиним власником усіх маєтків.

С. Щ. Потоцький дав Коморовським 400 тисяч злотих, містечко Вітов з землями, Плове і Обротов.

У передсмертному заповіті, під благословенням, Ф. С. Потоцький зобов'язував Станіслава одружитися з донькою єдиного свого приятеля — коронного маршалка Єжи Августа Мнішека — Жозефіною Амалією Мнішек.

Станіслав Щенсний Потоцький помер 26 березня 1805 року в Тульчині (нині — Вінницької області).

Життя в Тульчині Після першого поділу Речі Посполитої маєтності Потоцьких (міста Кристинополь, Тартаків, Варяж, Лящов; також Белзьке, Сокальське, Грубешівське, Стоянівське староства і т. і.) знаходились тепер в Австрії. Перебування після всіх подій було у Кристинополі неможливим, покинув рідні місця, перебрався до Тульчина. Поселився спочатку в дерев'яному дворі, взявся до будування нового палацу.

До переселення Станіслава в Тульчин спонукав випадок з жидом, який був взятий за провину під арешт. Місцеві євреї подали скаргу цісареві Йосифу II, який послав С. Щ. Потоцькому наказ випустити жида з такими словами: рівний над рівними не має влади. С. Щ. Потоцький не хотів більше залишатися в рідному маєтку, почав продавати свої маєтки в Галичині.

1 грудня 1774 року С. Щ. Потоцький оженився на Жозефіні Амалії Мнішек (другий шлюб), через рік переніс свою резиденцію до Тульчина. Подружнє життя з новою дружиною було невдалим (дружина почала зраджувати з перших років подружнього життя, за свідченням челяді, половину її дітей були народжені в Європі, де постійно перебувала без чоловіка). Всі маєтки у Галичині віддав Адаму Поніньському, який зобов'язався виплатити борги його батька, а взаміну чого отримав би на 50 років право користування державним Звенигородським староством.

Перед шлюбом у 1774 році Станіслав Потоцький оглянув Тульчинські землі. 1780 року разом з дружиною проживали в дерев'яній резиденції. В 1786 році розпочав побудову Домініканського костьолу в Тульчині. Разом з палацом заклав палацовий парк «Хороша», в якому містився театральний будинок. Потоцький спровадив до Тульчинських маєтків расову худобу та овець. Він перетворив невелику місцину в квітуче місто з фабриками сукна, полотна, сідел, повозів, оборонної зброї. Тульчин був столицею одного з найбільших магнатів з найбільшими земельними володіннями. Панство Потоцького складалося з Уманської волості, тульчинських, браїлівських, могилівських маєтків, з Гайсинського староства до якого були приєднані дашковські, кальницькі, ковальовські маєтки, Грушка та Звенигородське староство. Найбільшою була Уманьщина, піднесення якої сприяло розвитку в той час 9 міст: Умань, Соколівка, Буки, Торговиця, Голованець, Чащовата, Теплик, Богопіль та 264 сіл. Говорили тоді, що Потоцькому належала половина Брацлавського воєводства. Про Потоцького говорили, як про доброго пана та господаря. В Богополі та Могилеві-Подільському заклав карантинові будинки. В Уманщині Потоцький мав багато чиншової шляхти.

Потоцький жартував на тему свого покозачення, любив український фольклор, селянські весілля та вареники зі сметаною. Потоцький вів розкішне життя, годував та утримував своїм коштом великий двір та багато приятелів. При дворі Потоцького перебували знані літератори: Адам Мощинський, Антоні Злотницький, кс. Міхал Серековський, Бенедикт Гулевич, Дизма Томашевський.

У 1782 році в Тульчині було споруджено прекрасний палац, тут заклали великий парк. Мандруючи з молодою дружиною Європою, Щенсний привіз з Італії в Тульчин багато саджанців пірамідальної тополі, інших рослин.

У маєтностях висівали нові на той час для тих місць сорти пшениці, жита, вівса. Селян поступово переводили на так званий генеральний чинш, тобто замість усіх повинностей вони сплачували гроші. Коли ж селян, переведених на такий чинш, залучали до роботи на поміщика, їм платили грошима. Така форма розрахунку була вигідна селянам, сприяла розвитку їхньої господарської ініціативи. У розробленій для маєтків Потоцького інструкції ключовому економу вказувалося, що «економ повинен до підлеглого ставитись як до людини, але якщо він не може, що важко уявити, то, у всякому разі, повинен підлеглого вважати за найважливіше добро господаря, якому він служить».

Ключовий економ повинен слідкувати, щоб усі селяни через кожні 6 років саджали у своєму дворі певну кількість яблунь, груш, вишень і шовковиці. Зобов'язувалися також селяни на своєму подвір'ї, а також в ярах та інших непридатних для оранки землях висаджувати для своїх потреб швидкорослі дерева — верби і тополі.

В Україні Потоцькому належало близько півтора мільйона гектарів, на нього працювало 130 (240) тисяч підлеглих, річний прибуток маєтків становив 3 ​​мільйони золотих.

У його маєтності (Тульчин) як резидент останні роки життя провів Адам Поніньський ( 1816), часто граючи в карти.Sułek Z. Poniński Adam h. Łodzia (ur. 1758 lub 1759—1816) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1983. — T. XXVII/3, zeszyt 114. — S. 515.

Тульчинський палац