Unknown Pleasures — дебютний студійний альбом англійського рок-гурту Joy Division, випущений 15 червня 1979 року лейблом Factory Records. Альбом був записаний і зведений протягом трьох послідовних вихідних у стокпортській студії Strawberry Studios у квітні 1979 року, а продюсер Мартін Геннет додав до звучання гурту низку нетрадиційних методів запису. Обкладинку альбому розробив художник Пітер Севілл, використовуючи графік сигналів радіопульсара. Це єдиний альбом Joy Division, випущений за життя вокаліста Єна Кертіса.
Factory Records не випустив жодного синглу з Unknown Pleasures, і альбом не потрапив до чартів, незважаючи на відносний успіх наступного синглу гурту "Transmission". З тих пір він отримав стійке визнання критиків як впливовий постпанк альбом, і був названий одним з найкращих альбомів усіх часів такими виданнями, як NME, AllMusic, Select, Rolling Stone та Spin.
Передумови Гурт Joy Division утворився в Солфорді у 1976 році під час першої хвилі панк-року. Бернард Самнер і Пітер Гук окремо відвідали концерт Sex Pistols у манчестерському Free Trade Hall 4 червня 1976 року і обоє були захоплені простотою, швидкістю та агресією цього гурту. Сформувавши гурт зі своїм другом Террі Мейсоном на барабанах, Самнером на гітарі та Гуком на бас-гітарі, вони оголосили про пошук вокаліста. Єн Кертіс, якого Самнер і Гук вже знали, подав заявку і без прослуховування був прийнятий до гурту.Savage, Jon. «Joy Division: Someone Take These Dreams Away». Mojo. July 1994. Після низки змін барабанщика, Стівен Морріс приєднався до гурту, який на той час називався Warsaw, у серпні 1977 року. Щоб уникнути плутанини з лондонським панк-гуртом Warsaw Pakt, наприкінці 1977 року вони перейменувалися на Joy Division.
Після підписання контракту на запис з лейблом RCA Records на початку 1978 року Joy Division записали кілька демозаписів, але були незадоволені тим, як їхня музика була зведена, і попросили звільнити їх від контракту. Першим релізом гурту став самостійно спродюсований мініальбом An Ideal for Living, який вийшов у червні 1978 року. Дебют на телебаченні відбувся у вересні 1978 року в місцевій програмі новин Тоні Вілсона Granada Reports. За словами Гука, гурт отримав пропозицію від лондонського лейблу Genetic Records у розмірі 70 000 фунтів стерлінгів,«30 Years of Joy 1979—2009». NME. London: IPC, 20 June 2009. 24–27 проте менеджер гурту Роб Греттон запропонував Вілсону випустити альбом на його лейблі Factory Records. Вілсон пояснив, що Греттон підрахував, що, враховуючи розподіл прибутку Factory 50/50, гурт міг би заробити на інді-лейблі стільки ж грошей, скільки міг би, підписавши контракт на мейджор. Вілсон додав, що однією з головних причин звернення Греттона до Factory було те, що «йому не доведеться щотижня їздити на поїзді до Лондона і „спілкуватися з самородками“. Ніхто не міг використовувати слово „кокні“ з таким презирством, як Роб». Греттон підрахував, що продюсування альбому обійдеться у 8 000 фунтів стерлінгів, проте Вілсон у 2006 році заявив, що авансовий платіж склав 18 000 фунтів.
Запис Unknown Pleasures був записаний у Strawberry Studios у Стокпорті протягом трьох вихідних з 1 по 17 квітня 1979 року, продюсером виступив Мартін Геннет. Геннет, який вважав, що панк-рок був звуково консервативним через відмову використовувати студійні технології для створення звукового простору, використав на альбомі низку незвичних технік виробництва та звукових ефектів, включаючи кілька цифрових затримок AMS 15-80s, Marshall Time Modulator, цифровий дилей, а також звук розбитої пляшки, поїдання чипсів, гітари задом наперед і звук ліфта Strawberry Studios з динаміком Leslie, що «дзижчав всередині».Savage, Jon (2007). In Unknown Pleasures [CD booklet]. London Records 90 (2564 69778 9). Він також використовував звук підвального туалету. Геннет записав вокал Кертіса для «Insight» по телефонній лінії, щоб досягти «необхідної відстані». Пізніше Геннет сказав: «[Joy Division] були подарунком для продюсера, тому що вони не мали жодного уявлення. Вони не сперечалися». Згадуючи про сесії запису, Гук згадував: «Самнер почав використовувати синтезатор Powertran Transcendent 2000, особливо на „I Remember Nothing“, де він конкурував зі звуком Роба Греттона, який розбиває пляшки разом зі Стівом і його реплікою пістолета Walther». Під час запису Морріс інвестував у барабани Syndrum, тому що йому здалося, що він бачив їх на обкладинці альбому Can 1971 року Tago Mago.
AllMusic писав, що продюсування Геннета на Unknown Pleasures було «такою ж візитною карткою, як і сама музика», описуючи його як таке, що «підкреслює простір у найбільш відвертий спосіб з часів світанку дабу». Описуючи техніку продюсування Геннета, Гук сказав: «[Він] не думав прямо, він думав убік. Він збивав вас з пантелику і змушував робити те, чого ви не очікували.»«In a lonely place ». BBC Manchester, 13 April 2006. Гук продовжував: «Дерек Бремвуд зі Strawberry Studios сказав, що ви можете взяти групу, яка блискуче працювала протягом 20 років, посадити її в студію з Мартіном, і протягом п'яти хвилин вони будуть намагатися перерізати один одному горлянки». Однак Гук продовжує стверджувати, що Геннет був настільки хорошим, наскільки хорошим був матеріал, з яким йому довелося працювати: «Ми дали йому чудові пісні, а він, як шеф-кухар, додав трохи солі, перцю і зелені, і подав страву на стіл. Але йому потрібні були наші інгредієнти». Думки учасників гурту розійшлися щодо «просторого, атмосферного звучання» альбому, яке не відповідало їхньому більш агресивному живому звучанню. Самнер сказав: «Музика була гучною і важкою, і ми відчували, що Мартін приглушив її, особливо з гітарами. Продакшн наклав на альбом цей темний, похмурий настрій: ми намалювали цю картину у чорно-білому кольорі, а Мартін розфарбував її для нас. Ми були обурені цим…» Гук сказав: «Я не міг приховати свого розчарування тоді, це звучало як Pink Floyd».
Морріс не погодився, сказавши: «Я був задоволений Unknown Pleasures. Моя теорія на той час полягала в тому, що ці дві речі — слухати платівку і йти на концерт — зовсім різні. Ти не хочеш слухати платівку, коли йдеш на концерт: ти хочеш чогось енергійного». Кертіс також був задоволений продюсуванням альбому і був вражений роботою Геннета.Curtis (2007), 77 2006 року Гук визнав: «Альбом, безумовно, звучав не так, як я хотів…. Але тепер я бачу, що Мартін добре попрацював над ним … Тут немає двох думок, Мартін Геннет створив звучання Joy Division». Хук також зазначив, що на платівці він вперше зміг почути тексти Кертіса і гітарні партії Самнера, оскільки під час концертів група грала занадто голосно.Wilkinson, Roy. «Ode to Joy». Mojo Classic: Morrissey and the Story of Manchester. 2006.
Художнє оформлення та пакування Пітер Севілл, який раніше створював плакати для манчестерського клубу Factory у 1978 році, розробив дизайн обкладинки альбому.Wozencroft, Jon (Summer 2007). «Out of the Blue ». Tate Etc. (10). Самнер чи Морріс обрали зображення для обкладинки, яке базується на зображенні радіохвиль від пульсара CP 1919 з Кембриджської астрономічної енциклопедії.Hook, 193 Севілл змінив зображення з чорно-білого на біло-чорне, всупереч тому, що гурт віддав перевагу оригінальному варіанту. «Я боявся, що це може виглядати трохи дешево. Я був переконаний, що в чорному кольорі воно виглядає сексуальніше», оскільки символізує сигнал з космосу. Він надрукував його на текстурованому картоні для оригінальної версії альбому.
Це не аналіз Фур'є, як іноді стверджують, а зображення інтенсивності послідовних радіоімпульсів, як зазначено в Кембриджській енциклопедії. Простіше кажучи, зображення — це графік радіовипромінювання пульсара, «нейтронної зірки, що обертається». Спочатку названий CP 1919, пульсар був відкритий у листопаді 1967 року студенткою Джоселін Белл Бернелл та її науковим керівником Ентоні Г'юїшем у Кембриджському університеті. Коли зірка обертається, вона випромінює електромагнітне випромінювання у вигляді променя, подібного до маяка, який можна вловити за допомогою радіотелескопів. Кожна лінія на зображенні — це окремий імпульс. Вони не є абсолютно однаковими щоразу, оскільки велика відстань, яку долає промінь, вносить інтерференцію.
Зображення було створено радіоастрономом Гарольдом Крафтом в обсерваторії Аресібо для його докторської дисертації 1970 року як спосіб візуалізації менших імпульсів всередині більших, що могло б допомогти пояснити, що спричиняло ці імпульси. Він роками не знав, що це зображення асоціюється з обкладинкою альбому, поки друг не розповів йому; після цього він купив копію, бо відчував, що повинен мати її як творець зображення.
Сьюзі Голдрінг, рецензуючи альбом для BBC Online, зазначила: «Двоколірна обкладинка першого альбому Joy Division, яку створив Пітер Севілл, говорить багато про що. Її білі на чорному лінії відображають імпульс потужності, сплеск басів і нестримну тривогу. Якщо обкладинка вас не приваблює, це зробить музика».Goldring, Susie (10 September 2007). «Joy Division, Unknown Pleasures ». BBC.co.uk.
Культовий статус Обкладинка стала міцно асоціюватися з фанатами гурту на готичних вечірках наприкінці 80-х, після того, як уцілілі учасники Joy Division створили гурт New Order. У XXI столітті це почало ставати культовим зображенням і за межами фан-сектору Joy Division. Раф Сімонс співпрацював з Севіллем над лінією одягу 2003 року, яка використовувала цей сюжет; три роки потому Supreme наслідували його приклад.. Обкладинка альбому Вінса Степлса 2015 року Summertime '06 заснована на зображенні Unknown Pleasures.
У 2012 році корпорація Disney використала зображення обкладинки для футболки з Мікі Маусом, що було сприйнято як жарт. Севілл пояснює адаптивність зображення тим, що воно «круте, у всіх значеннях, від крутого до холодного».
Внутрішній рукав пакування На внутрішньому рукаві — чорно-біла фотографія дверей з рукою біля ручки. Минуло кілька років, перш ніж Севілл виявив, що це фотографія Рука в дверному отворі, відома картина Ральфа Ґібсона.
Реліз Unknown Pleasures спочатку був надрукований накладом 10 000 копій, з яких 5 000 копій було продано протягом перших двох тижнів після виходу,Joy Division's Unknown Pleasures p. 87 а ще 10 000 копій було продано протягом наступних шести місяців. Спочатку продажі Unknown Pleasures були повільними, аж до виходу неальбомного синглу «Transmission», і непродані копії займали офіс Factory Records у квартирі співзасновника лейблу Алана Еразма.
Після виходу «Transmission», було розпродано весь початковий тираж Unknown Pleasures, що стало поштовхом до виробництва подальших тиражів. Unknown Pleasures приніс приблизно 50 000 фунтів стерлінгів прибутку, який мав бути розділений між лейблом Factory Records і гуртом; проте Тоні Вілсон витратив більшу частину цього прибутку на проєкти Factory. На момент завершення схваленого критиками промо-туру на розігріві у Buzzcocks у листопаді 1979 року, тираж Unknown Pleasures наблизився до 15 000 копій.Unknown Pleasures не потрапив до UK Albums Chart. Однак після самогубства Кертіса у травні 1980 року та виходу їхнього другого альбому, Closer, у липні, він був перевиданий і досяг 71 місця наприкінці серпня.Roberts, David (ed.) (2006). British Hit Singles & Albums. 19th edition. London: HiT Entertainment. 291. . У UK Indie Chart він посів 2 позицію в першому чарті, опублікованому в січні 1980 року, і очолював його після перевидання, загалом пробувши в чарті 136 тижнів.Lazell, Barry (compiled by) (1997). Indie Hits 1980—1989. London: Cherry Red Books. 124. . Перевидання до 40-річчя альбому зайняло 5 місце в UK Albums Chart, коли він вийшов у 2019 році, зробивши Unknown Pleasures найрейтинговішим альбомом Joy Division.