Отці́ Це́ркви або, як називають у Православ'ї, Святі Отці () — стародавня шаноблива назва християнських богословів і церковних діячів, який з IV ст. використовується до групи видатних церковних діячів і письменників минулого (найчастіше це період II–VIII століть), як мирян так і священників, які зробили вагомий внесок у створення і розробку правил, устрою, віровчення і церковних обрядів, канону Святого Писання (відокремлення богонатхненних книг від апокрифічних) та ін. Вважається, що Святих Отців відрізняє православне вчення, святість життя, визнання Церкви і древність. Вчення Святих Отців, так само як розділ богослів'я, що вивчає їхнє вчення називається патристикою або патрологією.
В Католицтві і Православ'ї до Отців Церкви відносять одних і тих же сподвижників, але при цьому існує різниця у їх почитанні. Зазвичай, на Заході епоху святих отців закінчують на Ісидорі Севільському, а на Сході — на Івану Дамаскинові.
Головні Святі Отці в Православ'ї — три святителі: Василій Великий (Кесарійський), Григорій Богослов (Назіанзин) та Іван Золотоустий. Шануються також Григорій Ніський, Афанасій Олександрійський, Діонісій Ареопагіт та ін.
Головні Отці в Римо-католицькій Церкві — Августин, Амвросій Медіоланський, Єронім Стридонський та Григорій I.
Пізніших богословів на Заході називають «Учителями Церкви», а їхнє вчення — схоластикою. У Православ'ї це поняття не використовується, тому до Святих Отців інколи зараховують діячів Середньовіччя, наприклад патріарха Фотія, Симеона Нового Богослова, Григорія Паламу і Нового часу — Паїсія Величковського, Феофана Затворника, Силуана Афонського та ін.
Див. також Патристика Учителі Церкви Книголікування Велика церква
Посилання Отці Церкви // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
Отці Церкви — Ікони та роки життя Святих Отців (відео, спів грецькою)