Порногра́фія ( (порні) — «повія» і (графі) — писання) — натуралістичне зображення сексуальної практики в живописі, літературі, кіно, фотографії тощо, або словесний опис статевого акту з метою сексуального збудження; твори, які містять таке зображенняВеликий тлумачний словник сучасної української мови. Київ, 2005.
Порнографічні зображення еволюціонували від наскельних малюнків близько 40 тис. р. тому через скульптуру, малярство, літературу, фотографію, звукозапис, анімацію та кіно до віртуальної реальності. Порнографія відмінна від еротики, однак їх часто вживають як синоніми.
Протягом історії еротичних зображень різні люди робили спроби придушити їх законами про непристойність, цензурувати або зробити незаконними. З середини ХХ ст. західне ставлення до сексу пом'якшало, юридичні визначення непристойності були обмежені. У 1969 році «Блакитне кіно» став першим фільмом із неімітованим сексом, який отримав широкий прокат у США. Після цього настала «Золота доба порно» (1969—1984). Поява домашнього відео та Всесвітньої павутини наприкінці ХХ ст. призвела до розвитку глобальноїпорноіндустрії. З ХХІ ст. більший доступ до Інтернету та доступні смартфони зробили порнографію масовою.
Порносайти входять до 50 найбільш відвідуваних вебсайтів у світі. Через те, що порноіндустрія була першим прихильником інновацій і постачальником фінансового капіталу, вона була одним з факторів сприяння впровадженню та популяризації медіатехнологій. Точний економічний розмір порноіндустрії на початку ХХІ ст. невідомий. У 2015 році вартість світового порноринку становила 97 мільярдів доларів США, а дохід США оцінювався в 10-12 мільярдів. За оцінками, дохід США сягнув щонайменше 3,3 доларів США мільярдів у 2020 році. Порнографія в Японії мала обіг понад 20 доларів мільярдів у 2018 році. Порноіндустрія США наймає багатьох виконавців разом із продюсерським і допоміжним персоналом, має власні видання: XBIZ і AVN; торгова асоціація, Коаліція вільного слова; профспілка, комітет захисту прав порноакторів; і нагороди XBIZ Awards і AVN Awards. AVN Award проходить в США з 1984 і включає 100 номінацій.
Західна культура дедалі більше стає порніфікованою. Порнографія є основним фактором впливу на сприйняття людьми сексу в епоху цифрових технологій. З середини 2010-х стала проблемою фейкова порнографія та порнопомста. Porn Studies, заснований у 2014 році, є першим міжнародним рецензованим академічним журналом, присвяченим критичному вивченню «продуктів і послуг», які вважаються порнографічними.
Етимологія та визначення Слово порнографія є конгломератом двох давньогрецьких слів: () «розпусники», і () «написання, запис або опис». У грецькій термін «порнографія» означає зображення сексуальної активності.
Дата першого використання терміну невідома. Найдавнішим засвідченим і найбільш спорідненим словом є (), тобто «хтось пише про розпусниць» у ІІІ столітті н. е. у роботі Афінея «Дейпнософісти». Найдавніше опубліковане згадування слова «порнографія» як «нова порнографія» датується 1638 роком і приписується Натаніелю Баттеру в історії газетної індустрії Фліту. Сучасне слово «порнографія» увійшло в англійську мову як більш звичне слово в 1842 році через французьке «», від грецького «». З міжнародних мов слово потрапило в інші мови та стало інтернаціональним.
Термін «порно» — скорочення від «порнографія». Споріднений термін () «повія» грецькою спочатку означав «куплена», подібно до «продавати», від протоіндоєвропейського кореня per- «передати» — натякаючи на акт продажу.
Слово «порнографія» спочатку використовувалося класичними вченими як «книжковий і, отже, необразливий термін для написання про повій», але його значення швидко розширилося, щоб охопити всі форми «неприйнятного або непристойного матеріалу в мистецтві та літературі». У 1864 році словник Вебстера опублікував «розпусну картину» як значення «порнографії», а Оксфордський словник англійської мови: «непристойний живопис» (1842), «опис непристойних речей, непристойна публікація» (1977 або раніше).
Що вважати порнографією, дискутується. Визначення терміну різноманітні. Академічні дослідники визначають порнографію як матеріал сексуального характеру, такий як зображення, відео, текст або аудіо, в першу чергу призначений для сприяння сексуальному збудженню споживача та який створюється та комерціалізується за згодою всіх залучених осіб. Збудження вважається основною метою, якій має відповідати матеріал, щоб вважатися порнографічним.
Порнографія протягом історії Найдавніші артефакти, які вважаються порнографічними, включаючи Венеру з Холе-Фельс, були виявлені в печері поблизу Штутгарта в Німеччині 2008 року. Радіовуглецеве датування припускає, що їм принаймні 35 000 років і вони належать до періоду Оріньяк.
З давніх часів до Середньовіччя Зображення сексуального характеру існували з доісторичних часів, як це видно на фігурках Венери та наскельних малюнках. Люди різних цивілізацій створювали зображення відвертого сексу; це артефакти, музика, поезія та фрески, які часто переплітаються з релігійними та надприродними темами.
Величезна кількість артефактів, які були виявлені в стародавній Месопотамії, містили явні зображення гетеросексуального сексу. Гліптичне мистецтво шумерського раннього династичного періоду часто показує сцени сексу в місіонерській позі. На вотивних табличках Месопотамії початку ІІ тисячоліття до н. е. зазвичай показано чоловіка, який проникає ззаду, а жінка, нахиляючись, п'є пиво через соломинку. Середньоассирійські свинцеві вотивні фігурки часто представляли чоловіка, який стоячи проникає в жінку, яка лежить на вівтарі.
Вчені традиційно інтерпретували всі ці зображення як сцени ієрогамії (давнього священного шлюбу між богом і богинею), але вони, швидше за все, пов'язані з культом Інанни, месопотамської богині сексу та культової проституції. У храмі Інанни в Ашшурі було знайдено багато відвертих зображень сексуального характеру, включаючи моделі чоловічих і жіночих геніталій.
В Індії індуїзм прийняв ставлення до сексу як до мистецтва та духовного ідеалу. Деякі стародавні індуїстські храми включали різні аспекти сексуальності у своє мистецтво. Храми в Кхаджурахо і Конарку особливо відомі скульптурами, які детально відображали людську сексуальну активність. Ці зображення розглядалися з духовної точки зору, оскільки вважається, що сексуальне збудження вказує на втілення божественного.Кама (сексуальне бажання) досліджувалося в індійських літературних творах, таких як Камасутра, де розглядалися як практичні, так і психологічні аспекти залицяння та статевого акту. Санскритський текст Камасутри був скомпільований мудрецем Ватсьяяною в остаточну форму в другій половині ІІІ ст. н. е. Цей текст, який включав прозу, поезію та ілюстрації щодо еротичного кохання та сексуальної поведінки, є одним із найвідоміших еротичних творів. «Кокашастра» — середньовічний індійський твір, який досліджував каму. Зображення статевого акту не були частиною загального репертуару формального мистецтва Стародавнього Єгипту, але рудиментарні ескізи гетеросексуального акту були знайдені на фрагментах кераміки та графіті. Останні дві третини Туринського еротичного папірусу (Папірус 55001), сувою єгипетського папірусу, знайденого в Дейр-ель-Медіні, складається з серії з 12 віньєток, на яких зображені чоловіки та жінки в різних сексуальних позах. Ймовірно, сувій був створений у Рамессидський період (1292—1075 рр. до н. е.), і його висока художня якість свідчить, що він створювався для заможної аудиторії. Інших подібних сувоїв поки не виявлено.
Коли європейські мандрівники відвідали Індію в ХІХ столітті, вони були налякані релігійним зображенням сексуальності в індуїстських храмах і вважали їх порнографічними. Тобто оцінка матеріалу як порнографії дуже персоналізована.
Археолог Ніколаос Стамполідіс зазначив, що суспільство Стародавньої Греції мало поблажливе ставлення до сексу в галузі мистецтва та літератури. «Ода Афродіті» грецької поетеси Сапфо (600 р. до н. е.) вважається найдавнішим прикладом лесбійської поезії. Червонофігурний вазопис, винайдений в Греції (530 р. до н. е.), часто зображував секс. Комік V століття до нашої ери Арістофан розробив 106 способів опису чоловічих геніталій і 91 для жіночих геніталій. «Лісістрата» (411 р. до н. е.) — комедійна п'єса про сексуальну війну, яку грали в Стародавній Греції.
Коли в XVIII столітті в стародавньому римському місті Помпеї були проведені масштабні археологічні розкопки, велика частина еротичного мистецтва в Помпеях і Геркуланумі виявилася, що шокувало владу, яка намагалася приховати їх від широкого загалу. У 1821 році рухомі об'єкти було замкнено в Таємному музеї в Неаполі, а те, що не вдалося вивезти, було або накрито, або закрито від загального огляду.
Інші приклади раннього мистецтва та літератури сексуального характеру: «Ars Amatoria» («Мистецтво кохання»), трактат II ст. н. е. про мистецтво спокушання та чуттєвості римського поета Овідія; артефакти народу Моче в Перу (100—800 рр. н. е.); «Декамерон», збірка оповідань, деякі з яких мають сексуальний характер, італійського письменника XIV століття Джованні Боккаччо; арабський секс-посібник XV століття «Запашний сад».
Порнографія Нового часу й Просвітництва Високорозвинена культура візуальної еротики процвітала в Японії на початку Нового часу. Принаймні з XVII ст. еротичні твори мистецтва стали частиною основної культури. Зображення статевого акту часто з'являлися на картинах, які мали на меті забезпечити сексуальну освіту медичних працівників, куртизанок і подружніх пар. Макура-e (малюнки на подушках) створювалися для розваги, а також для керівництва сімейним парам. Японська форма мистецтва ІХ століття «сюнґа», яка зображувала статеві акти на гравюрах і картинах, стала настільки популярною до XVIII ст., що японський уряд почав видавати офіційні укази проти неї. Попри це, японська еротика процвітала завдяки роботам таких художників, як Судзукі Харунобу, які здобули всесвітню популярність. Японські закони про цензуру, прийняті в 1870 році, ускладнювали виробництво еротичних творів. Закони залишалися в силі до кінця війни на Тихому океані в 1945 році. Попри це, порнографія процвітала через продаж «еротичних, гротескних, нісенітницьких» (ero-guro-nansensu) періодичних видань, особливо в епоху Тайшо (1912—1926). З 1960-х в Японії стали популярними рожеві фільми, які зображували сексуальні теми. У 1981 було випущено перше японське порновідео (AV). Японська порноіндустрія досягла свого піку на початку 2000-х, коли щорічно виготовлялося близько 30 000 АВ. З середини 2010-х збільшення доступності безкоштовного порно в Інтернеті призвело до зниження виробництва AV. В останні десятиліття стали популярними інші форми порнографії, такі як хентай, який належить до порнографічної манги та аніме, та еротичні відеоігри.
У Європі твір італійського Відродження XVI століття — «Шляхи», також знаний як «Шістнадцять насолод», став відомим гравюрами, які чітко зображували сексуальні пози. Публікацію цієї книги вважали початком друкованої порнографії в Римі. Друге видання було опубліковано 1527 року під назвою «Пози Аретино», в якому еротичні зображення поєднувалися з текстом — вперше в західній культурі. Ватикан закликав до повного знищення всіх примірників книги та ув'язнення її автора Маркантоніо Раймонді. З розвитком друкарства в Європі почалося видання письмових і візуальних матеріалів, які за своєю суттю були порнографічними. «Гептамерон», написаний французькою мовоюМаргаритою де Наваррською та опублікований посмертно 1558 року, є одним із найперших прикладів непристойних текстів епохи.