Кіліманджа́ро — гірський масив, потенційно активний стратовулкан на північному сході Танзанії, найвища точка Африки над рівнем моря (5895 мХарактеристики материков Астролаб.ру). З 1902 по 1918 роки мав назву Вершина Кайзера Вільгельма (). Кіліманджаро підноситься над плоскогір'ям Масаї, яке розташоване на висоті 900 метрів над рівнем моря. Про походження назви є декілька версій (див. нижче). У 2003 році вчені прийшли до висновку, що розплавлена лава знаходиться всього в 400 метрах під кратером головної вершини Кібо. Хоча й не прогнозується іншої активності, крім викидів газу, що відбуваються зараз, існують побоювання, що вулкан може обрушитися, що призведе до великого виверження на зразок гори Сент-Геленс. Кілька обвалів і зсувів ґрунту вже відбувалися на Кібо в минулому. У результаті одного з них утворився так званий «західний пролом».

У Кіліманджаро не було документованих вивержень, але місцеві легенди говорять про вулканічну активність 150–200 років тому.

Найвищою точкою гори та Африки є пік Ухуру вулкана Кібо, 5895 м, що відноситься до «Семи вершин». Пік був вперше підкорений Гансом Маєром в 1889 році. Два інших піки — це теж згаслі вулкани: Мавензі (5149 м, третій по висоті пік Африки після Ухуру і гори Кенія) і Шира (3962 м).

Історія Перша згадка про ці засніжені гори відноситься до II століття н. е. Вони позначені на географічній карті Птолемея. Пізніше, у XIII і XIV століттях, про неї повідомляли китайські мореплавці, які торгували зі східним узбережжям Африки. Але датою відкриття Кіліманджаро вважається 11 травня 1848 року, а автором відкриття — німецький пастор Йоганнес Ребманн (Johannes Rebmann, 1820–1876). У 1861 році підкорена висота 2500 м, в 1862 році досягнута відмітка 4200 м, в 1883, 1884 і 1887 — позначка 5270 м, і всі ці сходження було здійснено графом Телкі. 5 жовтня 1889 року німецький альпініст Ганс Маєр (Hans Meyer, 1858–1929) і його австрійський провідник Людвіг Пуртшелер (Ludwig Purtscheller, 1849–1900) вперше досягли вершини. В 1996 році в Марангу ще був живий їхній товариш по сходженню з народу чага — Мзеє Лауво, якому повинно було бути понад 120 років. Мавензі була підкорена лише в 1912 році Охлером і Клутьє.

У книзі «Життя, подорожі і робота в східній Африці» можна знайти опис того, як її автор Чарльз Нью спробував підкорити Кіліманджаро в 1861 році в тропічних шортах і легкій сорочці, при цьому його 13 портерів були абсолютно голими. Не дивно, що вони не змогли зійти на вершину, хоча і досягли кордону снігу, що теж є хорошим результатом.

Походження назви Назва походить з мови суахілі і, ймовірно, означає «гора, яка виблискує».

Точно не відомо, як саме утворилася назва Кіліманджаро, на цей рахунок існує кілька теорій. Багато з цих теорій припускають, що слово розбивається на Kilima (на суахілі «пагорб, маленька гора») і Njaro«Kilima-Njaro» (альтернативна назва в 1907), The Nuttall Encyclopædia, 1907, FromOldBooks.com, 2006, сторінка: FOB-Njaro ., у якого версії варіюються від стародавнього слова суахілі білий або блискучий«SRTM TANZANIA IMAGES» (опис Кіліманджаро або Kilima-Njaro), NASA, 28 серпня 2005, сторінка: NASA-Tanzania . до слова мови Кічагга jaro, що означає караван. Недолік цих теорій полягає в тому, що вони не можуть пояснити, чому використовується зменшувальне слово kilima замість належного для гори mlima. Інший підхід має на увазі, що назва походить зі слова мови Кічагга kilemanjaare або kilemajyaro, що означає «той, хто перемагає птицю/леопарда/караван». Однак ця теорія не пояснює факт, що сама назва Кіліманджаро не використовувалася в мові Кічагга до недавнього часу.

Географія

Розташування

Кіліманджаро височить у північно-східній Танзанії на 5 891,8 метрів згідно з вимірюваннями, проведеними в 2008 році за допомогою системи GPS і ґравітації, замінивши попереднє значення в 5 895 метрів отримане в 1952 році командою британців. Висота, яка була предметом вимірювань з 1889 року, з результатами, що різнилися більш ніж на сто метрів, є найбільшою в Африці і, отже, Кіліманджаро є однією з Семи Вершин. Він розташований недалеко від кордону з Кенією, який проходить по північних і східних схилах гори. Вона височіє посеред рівнинної савани, яка оточує гору у формі краплі на 4800–5200 метрів, що робить цю гору найвищою ізольованою горою у світі. Кіліманджаро займає площу в 388 500 гектарів. Гора є вулканічним комплексом овальної форми, простягається на 70 км з північного заходу на південний схід і на 50 кілометрів з північного сходу на південний захід і знаходиться за 340 км на південь від екватору. Гора Меру розташована за 75 км на південний захід, а гора Кенія, другий за висотою пік в Африці, за 300 кілометрів на північ. Найближче місто, Моші, знаходиться в Танзанії на південь від гори, і є головною відправною точкою для сходження на неї. Міжнародний аеропорт Кіліманджаро, розташований в п'ятдесяти кілометрах на південний захід від вершини, обслуговує з 1971 року весь регіон зі всіма його парками. Додома, столиця Танзанії, і Дар-ес-Салам, знаходяться відповідно за 380 км на південний захід і 450 км на південний схід, тоді як Найробі знаходиться всього за 200 км на північ-північ-захід. Узбережжя Індійського океану — за 270 км від гори. Адміністративно Кіліманджаро знаходиться в регіоні Кіліманджаро, що частково охоплює райони Гай (), Моші Рурал () і Ромбо (), де знаходиться найвища точка, і більша частина гори. Вулкан цілком включений в Національний парк Кіліманджаро.

Топографія

Кіліманджаро є стратовулканом загалом конічної форми. Він складається з трьох основних вершин, які також є згаслими вулканами: Шира на заході з 3962 м над рівнем моря, Кібо з 5891,8 метрами висоти в центрі і Мавензі з 5149 метрами висоти на сході. Кібо вінчається у верхній частині еліптичною кальдерою 2,4 км в ширину і 3,6 км в довжину, що оточує кратер з назвою Кратер Ройш () і діаметром 900 метрів, в центрі якого стоїть конус попелу 200 метрів в діаметрі, який називають Аш Піт (). Основний пік, розташований на південній околиці кратера, називається Угуру (). Іншими відомими точкам Кібо є Внутрішній Конус () на висоті 5835 метрів, Точка Ганса Маєра (), Точка Ґілмана (), Леопардова точка () та ущелина Йогана (), названа на честь провідника, який супроводжував перше сходження на гору. На південному заході вершини близько 100 000 років тому великий зсув створив Західний Пролом (), що височіє на долиною Барранко (). Мавензі іноді вважається третьою за висотою вершиною в Африці після гори Кенії. Вона сильно пошкоджена ерозією і тепер має вигляд дамби, який відділяється від піків Ганса Маєра, Пуртшеллера (), Південного () та Нордекла (). Від їх основи його відділяють у східному напрямку відділяють багато розщелин, зокрема Велика та Мала Барранко (). Сідло () — плато площею 3600 га між Мавензі і Кібо. Шира, від якої відділяється Точка Джонселла (), складається з половини розколотого кратера, від якого залишилися тільки південний та західний краї. На північний схід від нього, на 6200 гектарах, гора має форму плато. Близько 250 менших конусів знаходяться по обидві сторони від цих трьох піків на осі північний захід/південний схід.

Гідрологія Льодова шапка Кіліманджаро обмежується вершиною Кібо. У 2003 році вона покривала територію загальною площею 2 км². Вона складається з льодовика Фюртванглера () у верхній частині, льодовиків Дрігальський (), Великий Пенк (), Малий Пенк (), Пенгальський (), Льортшер Нотч () та Креднер () на північному льодовому полі (), льодовиків Барранко ()(або Малий та Великий Розломи ()), Стріла () та Уліг () на заході, льодовиків Балетто (), Діамант (), Хайм (), Керстен (), Декен (), Ребман () і Ратцель () на південному льодовому полі () і, нарешті, східного льодового поля (). Географічна мінливість опадів і сонячного світла пояснює різницю в розмірах між різними льодовими полями.

Цю шапку було колись добре видно, але зараз вона знаходиться в процесі швидкого танення. Вона охоплювала площу 12,1 км² у 1912 році, 6,7 км² у 1953 році, 4,2 км² в 1976 році і 3,3 км² в 1996 році. Протягом двадцятого століття, вона втратила 82 % своєї площі. Вона втратила в середньому 17 метрів товщини між 1962 і 2000 роками. Вона стає все більш розрідженою і повинна повністю зникнути до 2020 року, за оцінками експертів і NASA палеокліматолога Лонні Томпсона (), професор університету Огайо, або до 2040 року згідно з розрахунками наукової групи з австрійського університету Інсбрук, або до 2050 за висновками Каліфорнійської академії наук. Лід на деяких схилах може триматися ще кілька додаткових років через відмінності в місцевих кліматичних умовах.

Шапка гори Кіліманджаро скорочується приблизно з 1850 року через природне зменшення кількості опадів на близько 150 мм, але ця тенденція значно прискорилися в XX столітті. Подібне до нинішнього швидке і майже повне танення льодовика на Кіліманджаро востаннє відбувалося 4000 років тому під час довгої 300-літньої посухи. Таким чином, середньодобова температура збільшилася на 3 °C протягом останніх тридцяти років на Ліамунґу (), на 1230 метрах на південному схилі. Тим не менш, температура постійно залишається нижчою 0 °C на висоті, де знаходяться льодовики. Георг Казер () з Університету Інсбрука і Філіп Моте () з Університету Вашингтона показали, що різке скорочення льодовика відбувається в основному за рахунок зниження кількості опадів. Це може бути пов'язано з місцевими змінами, викликаними знелісненням, що приводить до підвищення густини рослинного покриву і зниження вологості атмосфери. Між зменшенням крижаного покриву і темпами втрати лісів прослідковується закономірність, особливо на початку двадцятого століття і в процесі стабілізації. Тим не менше, про що свідчить характерна гостра форма льоду, лід сублімується сонячним випромінюванням, після кількох вологих десятиліть в дев'ятнадцятому столітті. Це, ймовірно, прискорюється невеликим зменшення альбедо в ХХ столітті, особливо в 1920–1930 роках. Інше явище, яке викликає скорочення льодовиків — поглинання тепла темними вулканічними породами і його розподіл в основі льодовиків. Вони тануть, стають нестійкими і руйнуються, збільшуючи площу поверхні впливу сонячного випромінювання.

Потоки від танення льоду живлять дві значні річки у цьому районі, але 90 % опадів затримуються лісом. Зникнення льодовиків не повинне безпосередньо впливати на місцевий гідрологічний режим, на відміну від знезлісення і тиск людини в результаті чотириразового збільшення водозаборів на зрошення за останні сорок років. Ліси Кіліманджаро отримують 1600000000 кубічних метрів води на рік, 5 % з якої у вигляді опадів. Дві третини повертаються в атмосферу в результаті випаровування. Ліс відіграє потрійну роль як резервуар: він утримує воду в ґрунті, в біомасі та в повітрі. З 1976 року кількість опадів знижується в середньому на двадцять мільйонів кубічних метрів на рік, що за три роки становить обсяг поточної шапки, і 25 % менше за останні тридцять років, еквівалентно річному споживанню питної води мільйоном Чагга.

Геологія

Тектоніка

Під час юрського і крейдяного періодів в області, що відповідає нинішньому Кіліманджаро, відбувається ерозія. Саме тому плато складається з докембрійських гнейсу і грануліту. Місцевість поступово сплощується: на півночі і сході формуються рівнини, на північному заході і південному сході з'являються останці, кристалічні наноси видаляються на південь від Палеоцену.

Велика рифтова долина, яка проходить через Східну Африку з півночі на південь, утворюється в міоцені з початком відділення сомалійської плити від африканської. В області, що відповідає східній гілці цього розколу, розломи з'являються в пліоцені і починають накопичуватися алювіальні наноси, що покривають велику частину останців. Розломи сприяють відкриттю грабенів і підйому магми. Кіліманджаро, як і гора Меру, виник на грабені, який пройшов у напрямку з захід-північ-захід на схід-південь-схід формуючи гребінь Амбозелі ().

Горотворення