Земля́ — третя від Сонця планета Сонячної системи, єдина планета, на якій відоме життя, домівка людства. Земля належить до планет земної групи і є найбільшою з цих планет у Сонячній системі. Земля, як і більшість інших тіл Сонячної системи, утворилася приблизно 4,5 мільярди років тому з газо-пилової хмари.
Земля розташована на відстані від Сонця та обертається навколо нього, здійснюючи один оберт за рік (~365,25 дня). Планета обертається навколо власної осі за одну сидеричну добу (~23 години 56 хвилин), а нахил її осі обертання обумовлює зміни пір року. Сонячна система разом із Землею розташована в галактиці Чумацький шлях, в рукаві Оріона, на відстані 28 000 світлових років від галактичного центру.
Земля наближено являє собою еліпсоїд з середнім радіусом близько 6400 км, при цьому різниця між полярним та екваторіальним радіусом складає ~22 км. Середня густина Землі найбільша серед усіх планет Сонячної системи. Її тіло диференційоване та складається з кількох шарів: внутрішнього ядра, зовнішнього ядра, мантії та кори. Кора Землі утворена літосферними плитами, що повільно рухаються, утворюючи гірські хребти, вулкани та спричиняючи землетруси. Ядро виробляє магнітне поле, що відхиляє руйнівний для живих істот сонячний вітер. Близько 71 % поверхні Землі становлять океани, а решту 29 % поверхні Землі — суходіл, поділений на 6 великих континентів та безліч островів та півостровів.
Земля має один постійний природний супутник, Місяць, що обертається на відстані та має розмір ~1700 км, близько чверті радіуса Землі. Місяць завжди повернений до Землі однією стороною через припливне захоплення. Вплив Місяця проявляється зокрема через припливи й відпливи, а на проміжках часу в мільйони років він стабілізує положення осі обертання Землі в просторі та поступово сповільнює її обертання навколо осі, збільшуючи тривалість земної доби.
Атмосфера Землі складається здебільшого з азоту та кисню, а також невеликої частки інших газів. Парникові гази в атмосфері, як-от діоксид вуглецю, затримують частину енергії Сонця поблизу поверхні. Водяна пара в незначних кількостях присутня в атмосфері та утворює хмари, котрі покривають значну частину планети. Клімат Землі неоднорідний, тропічні регіони отримують більше сонячної енергії, ніж полярні. Клімат регіону залежить також від висоти над рівнем моря та близькості до океанів. Тепло перерозподіляється завдяки циркуляції атмосфери та морським течіям.
Землю в контексті людства часто називають світом, вона є предметом дослідження значної кількості наук про Землю. Земля як небесне тіло підлягає вивченню астрономією, будову і склад Землі досліджує геологія, стан атмосфери — метеорологія, сукупність проявів життя на планеті — біологія. Екологія розкриває процеси біосфери, взаємодії між людиною, живими організмами та довкіллям. Географія дає опис особливостей рельєфу поверхні планети, а також людських поселень та суспільних утворень.
Назва та символ Українське слово «Земля», як і його відповідники в інших слов'янських мовах, походить від праслов'янського *zemja, спорідненого з , та , всі з яких також мають значення «земля». Земля — єдина планета Сонячної системи, чия українська назва не походить із давньогрецької чи римської міфології.
Сучасне англійське слово Earth розвинулося від давньоанглійського іменника eorðe, eorþe, що разом з , та іншими германськими відповідниками, походить від та, ймовірно, . У своєму найдавнішому засвідченні слово eorðe вже використовувалося для перекладу багатьох значень та (gē): Земля, її ґрунт, суходіл, людський світ і поверхня світу разом з морем. Як і у разі з римською Террою/Теллусом і грецькою Геєю, Земля могла бути уособленням богині в германському язичництві.
Іноді латинська назва «Терра» використовується у науковій літературі, особливо в науковій фантастиці, щоби відрізнити населену людством планету від інших. Також від неї походять назви землі в багатьох романських мовах, як та . У поезії подекуди застосовується ім'я «Теллус» як уособлення Землі. Від грецького γῆ («земля») походить значна кількість слів, як то географія, геологія тощо.
Астрономічним знаком Землі є вписаний у коло рівнобедрений хрест, , знаний як сонячний хрест. Початковим астрономічним символом планети було королівське яблуко, .
Фізичні характеристики Топографічні відомості та форма
Форма Землі майже куляста, планета має середній діаметр в 12 742 кілометри, що робить її шостим за розміром тілом Сонячної системи та найбільшою серед планет земної групи. Через обертання Землі її форма випукла навколо екватора і злегка сплющена на полюсах, внаслідок чого діаметр на екваторі на 43 кілометри більший, ніж на полюсах. Тож форму Землі можна точніше описати як сплющений сфероїд. Щоби виміряти місцеві відмінності рельєфу Землі, геодезія використовує так звану взірцеву Землю у формі геоїда. Таку форму можна отримати, якщо знехтувати збуреннями океану, як от припливи та вітри. В сумі виходить гладка, але нерівномірна під дією гравітації поверхня геоїда, що забезпечує середній рівень моря (MSL) як точки відліку для топографічних вимірювань.
Водночас форма Землі має місцеві топографічні відмінності. Найбільші відхилення, такі як Маріанський жолоб (який 10 925 метрів нижче місцевого рівня моря), скорочують середній радіус Землі на 0,17 %, а гора Еверест (8848 метрів над місцевим рівнем моря) подовжує його на 0,14 %.
Земна гравітація
Сила тяжіння Землі, котра позначається — це загальне прискорення, яке надається об'єктам через сукупний вплив гравітації (від розподілу маси всередині Землі) і відцентрової сили (від обертання Землі). Це векторна величина, напрямок якої збігається з прямовисом, а сила або величина визначається нормою .
В одиницях СІ це прискорення виражається в метрах за секунду у квадраті (позначається, м/с² чи м·с−2) або еквівалентно в ньютонах на кілограм (Н/кг чи Н·кг−1). Біля поверхні Землі прискорення сили тяжіння становить ~9,81 м/с², і це означає, що без урахування впливу опору повітря, швидкість вільного падіння об'єкта збільшуватиметься приблизно на 9,81 метра за секунду щосекунди. Цю величину іноді неофіційно позначають малою літерою (натомість, гравітаційна стала називається великою ).
Точна сила земного тяжіння залежить від місця розташування. Номінальне «середнє» значення на поверхні Землі, знане як стандартна гравітація, за визначенням становить 9,80665 м/с². Ця величина позначається по-різному, як от n, e (хоча це інколи означає нормальне екваторіальне значення на Землі, 9,78033 м/с²), 0 або просто (яке також застосовується для змінної місцевої величини).
Сфера Гілла, або інакше куля гравітаційного впливу Землі, має радіус приблизно 1,5 мільйона км. Це найбільша відстань, на якій гравітаційний вплив Землі є дужчим, ніж від більш далекого Сонця та сусідніх планет. Тіла повинні обертатися навколо Землі в межах цієї відстані, інакше вони можуть стати незв'язаними з планетою через гравітаційні збурення Сонця.
Земля у Сонячній системі
Земля — відкрита система в космосі, вона постійно взаємодіє з навколишнім космічним середовищем: отримує енергію від Сонця, випромінює тепло. На планету безупинно потрапляють метеори, космічний пил, зрідка метеорити та комети Подобєдов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1974. С. 312.. Планета повсякчас перебуває під впливом сонячного вітру (потік іонізованих атомів водню та гелію у пропорції 9 до 1, що зі швидкістю 350—450 км/с врізаються в магнітосферу), та космічного випромінювання (потік високоенергетичних ядер водню). Земля неспинно гравітаційно взаємодіє з Місяцем та Сонцем (і набагато меншою мірою з іншими планетами Сонячної планети), що обумовлює припливні явища.
Орбіта та обертання
Земля робить один оберт навколо Сонця за кожні 365,256 дня, що відповідає одному року (365 діб 6 годин 9 хвилин 9 секунд). Для зручності вимірюють три роки поспіль по 365 діб кожен, а до кожного четвертого року, високосного, додають 1 добу. Через те, що рік становить не рівно 365,25 доби, номери років, які діляться на 100, але не діляться на 400, не є високосними. Середня відстань від Землі до Сонця становить 150 млн км. Орбітальна швидкість планети становить у середньому 29,78 км/с.
Повний оберт навколо своєї осі планета здійснює за добу — 23 години 56 хвилин 4 секунди. З цим рухом пов'язані декілька наслідків:
під дією сил тяжіння та відцентрової сили Земля стає опуклою поблизу екватора та сплющеною біля полюсів; відбувається зміна дня і ночі; утворюється оборотна сила, або сила Коріоліса, завдяки чому всі потоки (водні чи повітряні) в північній півкулі, що рухаються з півночі на південь, відхиляються від свого напрямку праворуч.
Нахил осі обертання і сезони
Кут нахилу осі Землі до площини орбіти постійно становить ~23,5°, з віссю її орбіти, завжди спрямованої в бік полюсів.. Нахил осі суттєво впливає на нерівномірний розподіл сонячного проміння земною поверхнею. Це обумовлює почергову зміну пір року.
Через нахил осі Землі кількість сонячного світла, що досягає будь-якої точки на поверхні, змінюється протягом року. Це викликає сезонну зміну клімату: літо в Північній півкулі настає, коли тропік Рака звернений до Сонця, а в Південній півкулі, коли тропік Козорога звернений до Сонця. У кожному випадку зима настає одночасно в протилежній півкулі.
Згідно з астрономічною домовленістю, чотири пори року можна визначити за допомогою сонцестоянь і рівнодення, коли вісь обертання Землі вирівняна з її орбітальною віссю. У Північній півкулі зимове сонцестояння відбувається приблизно 21 грудня; літнє сонцестояння припадає на 21 червня, весняне рівнодення — близько 20 березня, а осіннє рівнодення — приблизно 22 або 23 вересня. У Південній півкулі ситуація зворотна: літнє і зимове сонцестояння мають дати один одного з Північної півкулі, і дати весняного та осіннього рівнодень відповідно.
Влітку день триває довше, а Сонце видно вище в небі. Взимку клімат стає прохолоднішим, а дні коротшими. Вище північного полярного кола і нижче південного денне світло взагалі відсутнє протягом частини року, що викликає полярну ніч, і ця ніч триває кілька місяців на самих полюсах. У цих же широтах також спостерігається полярний день, коли сонце залишається видимим весь день.
Кут нахилу осі Землі відносно стабільний протягом тривалих проміжків часу. Його осьовий нахил піддається нутації, незначому, нерегулярному руху з основним періодом 18,6 року. Орієнтація земної осі також змінюється з часом, роблячи повне коло протягом кожного 25 800-річного циклу. Ця прецесія є причиною різниці між сидеричним роком і тропічним роком. Обидва ці рухи викликані різним тяжінням Сонця і Місяця на екваторі Землі. Полюси також зміщуються на кілька метрів по поверхні Землі. Цей має кілька циклічних компонентів, які в сукупності називаються . Крім річної складової цього руху, існує 14-місячний цикл, який називається чандлерівським рухом. Швидкість обертання Землі також змінюється в явищі, відомому як варіація тривалості доби.
Річна орбіта Землі еліптична, а не кругова, її найближче наближення до Сонця називається перигелієм. У наш час перигелій Землі настає приблизно 3 січня, а її афелій — близько 4 липня. Ці дати зміщуються з часом через прецесію та зміни орбіти, останні з яких слідує циклічним моделям, відомим як цикли Міланковича. Щорічна зміна відстані Земля — Сонце викликає збільшення приблизно на 6,8 % сонячної енергії, що досягає Землі в перигелії щодо афелію. Оскільки Південна півкуля нахилена до Сонця приблизно в той же час, коли Земля досягає найбільшого зближення з Сонцем, Південна півкуля отримує від Сонця трохи більше енергії, ніж північна протягом року. Цей ефект набагато менш значний, ніж повна зміна енергії через нахил осі, і більша частина надлишкової енергії поглинається більшою часткою води в Південній півкулі.
Внутрішня будова
Хімічний склад