Сицилійська опера́ція або Операція «Хаскі» () — стратегічна операція військ союзників (США, Велика Британія, Канада) з висадки морського та повітряного десанту на італійський острів Сицилія під час Другої світової війни. Цією операцією західні союзники розпочали Італійську кампанію в Європейській частині Середземноморського театру воєнних дій. На момент проведення операція стала наймасштабнішою морською десантною операцією в історії й її досвід ліг в основу операції «Оверлорд» — найбільшої за розмахом стратегічної операції з висадки десанту у військовій історіїBeevor, р.74Ambrose, р.8-25.
Операція «Хаскі» розпочалася в ніч з 9 на 10 липня й тривала 6 тижнів до 17 серпня 1943 року. З оволодінням стратегічно важливого острова англо-американці значно покращили свої позиції на Середземному морі, звільнили морські транспортні комунікації, підготували надійний плацдарм для вторгнення на Апеннінський півострів та прискорили падіння фашистського режиму Беніто Муссоліні. На думку деяких військових експертів висадка союзників на Сицилію сприяла скасуванню німецького наступу під Курськом і змусила Гітлера перекинути частину своїх військ до Італії для посилення цього стратегічного напрямкуAtkinson, p.172. Сицилійська операція фактично стала відкриттям Другого фронту в Європі влітку 1943-го року. Більш того, вибуття Італійського королівства з війни призвело до того, що німецькому командуванню довелось знімати зі Східного фронту майже 1/5 частину своїх сил на фронти, що утворилися в Італії та на Балканах.
Історія
Підготовка до вторгнення
Передумови У січні 1943 в місті Касабланка, під кодовим ім'ям «Символ», пройшла одна з найважливіших конференцій керівників держав Антигітлерівській коаліціїІ. Д. Коміренко. Касабланкська конференція 1943 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X. Після успішного завершення кампанії на півночі Африки думки стосовно напрямків зосередження основних зусиль західних союзників розділилися. Американці наполягали на тому, що настав час висадити свої війська у континентальній Європі. У свою чергу, В.Черчилль вперто стояв на позиції щодо продовження бойових дій у 1943 році на Середземномор'ї, й навіть не допускав думки про вторгнення на континент, мотивуючи це тим, що ані американська, ані британська армії не готові до вирішальних битв проти німецького вермахту. Британський прем'єр-міністр відстоював перед Президентом США свою думку: Південна Європа залишається, без будь-яких сумнівів, нашою пріоритетною задачеюNote by Minister of Defence, 25 Nov 42, WP (42) 543, annex to 3d Br COS Casablanca Mtg. SHAEF SGS file 337/5, British Min of SYMBOL Conf.. Врешті-решт, американці поступилися аргументам британського керівництва та погодилися на продовження операцій на півдні Європи. Рішення було прийнято на користь Сицилії, а не Сардинії, континентальної Греції, Криту або Додеканеських островівSicily 1943.
Планування Після прийняття політичного рішення про подальші дії, у лютому 1943 року розпочалася розробка плану десантної операції. Спочатку замислювалось здійснити висадку армій у віддалених один від одного районах — одну на заході, а другу на південному сході острова. У квітні план був визнаний занадто ризикованим, почалася його переробка і за основу був прийнятий новий варіант, який передбачав нанесення зосередженого удару всіма силами вторгнення на півдні Сицилії.
План операції передбачав висадку амфібійного десанту двох армій, 7-ї американської на південно-західному краю острова, і 8-ї британської на південно-східному краю Сицилії. Десант з моря підтримували ударні угруповання американського та британського флотів, з повітря прикриття та підтримку забезпечувало зведене авіаційне угруповання союзників. Процес планування виявив багато складнощів та проблем, головним з яких було завдання, як правильно та ефективно об'єднати зусилля усіх сил на суходолі, в морі та в повітрі для досягнення кінцевої мети — захоплення плацдарму та закріплення на ньому для подальшого нарощування зусиль. За рішенням політичної верхівки західних союзників загальне керівництво операцією покладалось на американського генерала Д. Ейзенхауера, головнокомандувача усіма союзними військами в Північній Африці. Британський генерал сер Г. Александер був його заступником і одночасно очолював 15-ту групу армій, наземне угруповання усіх союзних військ. Начальником штабу сил вторгнення став американський генерал-майор В. СмітD'Este,Appendix A. Морську компоненту очолив відомий британський флотоводець адмірал сер Е. Каннінгем; повітряну — головний маршал повітряних сил сер Артур ТеддерHusky Operations Plan Sicily.
17 травня 1943 року генерал Г.Александер видав оперативну директиву № 1, яка визначала загальний замисел операції й завдання двом оперативним групам союзників. Британсько-канадським військам належало висадитися в південно-східній частині острова на ділянці Сиракуза, Пакіно на фронті 40 км. XXX корпус висаджувався поблизу мису Пассеро, XIII корпус — у затоці Ното, біля міста Авола. Одночасно американська 7-ма армія висаджувалася на південному заході острова в бухті Джела на ділянці Скольітті — Ліката на загальному фронті 50 км. 3-тя піхотна та 2-га бронетанкова висаджуватимуться західніше бухти Ліката Моларелла, 1-ша дивізія в центрі бухти Джела і 45-та дивізія східніше біля Скольітті. Між британською та американською оперативними групами існував проміжок у 40 км. Висадці десанту передували масовані удари авіації та вогонь корабельної артилерії флоту, що мали завдати максимальних втрати військово-морським і повітряним силам італійсько-німецьких військ, завоювати повне панування на морі і в повітрі, і потім забезпечити висадку сухопутних та повітрянодесантних військ на південне узбережжя Сицилії. На третій день з дня висадки утворити плацдарм 160 км по фронту і 25—30 км у глибину та в подальшому, наступаючи на північ і північний захід, оволодіти всім островом.
Вторгненню морських десантів повинна була передувати висадка повітряних десантів: британського — в районі на захід від Сиракуз і американського — на північ від Джели із завданням відволікти на себе дивізії берегової оборони, захопити аеродроми і створити сприятливі умови для висадки морського десанту.
Склад військ Для проведення операції «Хаскі» англо-американське командування створило об'єднане угруповання військ — 15-ту групу армій. До складу 15-ї групи армій входили: 8-ма британська армія (з 1-ю канадською піхотною дивізією) генерала Б. Монтгомері, яка утворювала Східну або 545-ту оперативну групу, і 7-ма американська армія генерал-лейтенанта Дж. Паттона, яка створювала Західну або 343-тю оперативну групу союзників. 8-ма армія мала шість піхотних і повітрянодесантну дивізію, три окремі танкові бригади і три загони командос, 7-ма армія — чотири піхотні, бронетанкову і повітрянодесантну дивізію, три батальйони рейнджерів. Всього в 15-й групі армій було 13 дивізій, 3 окремі бригади і 6 загонів і батальйонів командос і рейнджерів. Загальна чисельність особового складу досягала 478 тис. осіб, у тому числі 250 тис. британців і 228 тис. американців. Зі складу групи армій на початковій стадії вторгнення брало участь 160 тис. солдатів і офіцерів, 600 танків, 1800 гармат і 14 тис. автомашинW. Churchill. The Second World War, vol. V, p. 24.. Керівний склад союзників у Сицилійській операціїКомандувач 8-ї британської арміїгенералБ.МонтгомеріКомандувач 7-ї американської арміїгенерал-лейтенант Дж. ПаттонКомандир II корпусугенералО.БредліКомандир XIII корпусугенералМ. ДемпсіКомандир XXX корпусугенералО. ЛізКомандир1-ї канадської пдгенералГ.Сімондс
7-ма американська армія мала на перший стадії три піхотні дивізії, що входили до II корпусу генерал-лейтенанта О. Бредлі. 1-ша дивізія генерал-майора Т. Аллена та 3-тя генерал-майора Л. Траскотта піхотні дивізії вийшли на десантних суднах з Тунісу, водночас 45-та дивізія генерал-майора Т.Міддлтона виходила на висадку з порту Орана. 2-га бронетанкова дивізія генерал-майора Г. Гаффі, другий ешелон оперативної групи, також виходила з Орана, й перебувала в готовності до висадки за командою.
8-ма британська армія налічувала чотири піхотні дивізії та окрему піхотну бригаду, які входили до XIII корпусу генерал-лейтенанта М.Демпсі, та XXX корпусу генерал-лейтенанта О. ЛізаField Marshal Sir Bernard L. Montgomery, Eighth Army: El Alameinto the River Sangro (Germany: Printing and Stationery Services, Army of the Rhine, 1946) pp. 89-90.. Дві дивізії XIII корпусу завантажувались та виходили з порту Суец. Формування XXX корпусу до вихідного району для висадки вирушали з різних місць: 1-ша канадська піхотна дивізія генерал-майора Г. Сімондса — з Британських островів, 51-ша британська Гірська генерал-майора Д. Вімберлі — з Тунісу й частково з Мальти. 231-ша окрема піхотна бригада вийшла в море з Суеца.
При плануванні операції союзники розробили на додаток до амфібійної складової десантної операції ще одну — повітрянодесантну. За планом це угруповання повітрянодесантних військ Великої Британії та США мали висаджуватися за декілька годин до початку висадки морського десанту на берег одночасно в обох зонах вторгнення Західної та Східної оперативних груп. На сході острову десантувалась 1-ша британська повітрянодесантна дивізія генерал-майора Дж. Гопкинсона, а на заході американці висаджували тактичну групу від 82-ї повітрянодесантної дивізії генерал-майора М. Ріджвея.
Морська компонента, що забезпечувала перевезення морем, висадку та підтримку сил вторгнення, також складалася з двох частин. Східна морська оперативна група належала до сил британського Середземноморського флоту й очолювалась британським адміралом Б.Рамсей. Західна морська оперативна група формувалась американцями за рахунок свого 8-го флоту; командував угрупованням адмірал Г. Г'юїтт.
Повітряні сили союзників на Середземномор'ї та в Північній Африці, що виділялися на підтримку операції «Хаскі», утворили Середземноморське повітряне командування, яке очолив британський маршал повітряних сил Артур Теддер. Кістяк Повітряного командування становили Повітряні сили у Північно-західній Африці () генерал-лейтенанта К.Спаатса зі штаб-квартирою у Тунісі. Це авіаційне угруповання комплектувалося за рахунок формувань 12-ї, 9-ї американських повітряних армій, а також Королівських повітряних сил і виконувало завдання з безпосередньої підтримки сил вторгнення. Інші авіаційні сили під командуванням генерал-лейтенанта Л. Бреретона, що виконували допоміжні функції, діяли з аеродромів у Тунісі та Єгипту. Загалом до забезпечення операції залучалось близько 4 тис. бойових літаків.
Однією з важливих особливостей операції було те, що збройні сили, призначені для її проведення, зосереджувалися в різних районах, віддалених один від одного іноді на тисячі кілометрів. Ці райони знаходилися в Алжирі, Тунісі, Триполітанії, Киренаїці і Єгипті, в Сирії і Палестині, та навіть на Британських островах і в США. Керівний склад країн Осі в операціїГоловнокомандувач Головнокомандування Вермахту «Південь» генерал-фельдмаршал А. КессельрінгКомандувач 6-ї італійської арміїгенерал А. Гуццонігенерал-лейтенант Ф. фон Еттерлінгенерал танкових військГ.-В.Губе Командир 1-ї парашутної дивізіїгенерал-лейтенантР. Гайдріх
Сили країн Осі Острів Сицилія обороняли два корпуси 6-ї італійської армії генерала А. Гуццоні. Окремі укріплені, так звані фортифікаційні зони, що створювалися навколо важливих морських портів острову () перебували у веденні флотських воєначальників, які безпосередньо підпорядковувалися морському штабу й не підкорялись командуванню 6-ї армії.