Планетна номенклатура — система назв деталей рельєфу та різних небесних тіл (планет, супутників та астероїдів). Дозволяє однозначно ідентифікувати такі деталі. Назви деталей більшості типів складаються з власного імені та родового терміна. Регулюванням їх надання займається Міжнародний астрономічний союз (МАС) з початку свого існування в 1919 році.
Зазвичай назви деталей поверхні небесних тіл пов'язані з іменем, історією відкриття або якимись особливостями цих тіл.
Історія Першим небесним тілом, для якого з'явилися назви деталей поверхні, став Місяць. Крім того, за наземними спостереженнями здавна складали карти Марса та Меркурія. Для них домогтися гарної детальності було неможливо, і на цих картах фігурували лише світлі та темні області невідомої тоді природи — деталі альбедо. Можливість закартувати деталі рельєфу з'явилася лише після того, як ці планети було відзнято зблизька космічними апаратами. Зараз для Марса та Меркурія паралельно існують дві системи найменувань, затверджені МАС: для деталей альбедо та для деталей рельєфу. У випадку Марса друга система значною мірою заснована на першій.
Основи сучасної номенклатури деталей поверхні Місяця заклали Джованні Річчолі, Міхаель ван Лангрен та Ян Гевелій у середині XVII століття, деталей альбедо Марса — Джованні Скіапареллі наприкінці XIX століття, а деталей альбедо Меркурія — Ежен Антоніаді на початку XX. Їхні наступники робили велику роботу зі складання карт, але мало дбали про узгодження дій один з одним. У результаті на початку XX століття місячна номенклатура стала досить об'ємною та хаотичною: багато об'єктів мали по кілька назв. Для деталей альбедо Марса така проблема постала через півстоліття.
Першим міжнародним органом, що займався впорядкуванням планетної номенклатури, став заснований 1907 року комітет з місячних найменувань. 1919 року був заснований Міжнародний астрономічний союз, куди цей комітет увійшов під назвою Комісії 17. Крім того, починаючи з 1952 року в складі МАС існували, змінюючи один одного, підкомісія, два комітети та робоча група з марсіанської номенклатури. Вони впорядкували номенклатуру деталей альбедо Марса та займалися найменуванням деталей його рельєфу. 1973 року (зважаючи на швидкий прогрес досліджень різних небесних тіл) МАС реорганізував ці органи. Було створено Робочу групу з номенклатури планетної системи (), що займається найменуванням деталей на поверхнях небесних тіл Сонячної системи. При цій Робочій групі діють 6 спеціалізованих підгруп з декількох експертів кожна. Це підгрупи з номенклатури деталей поверхні Місяця, Меркурія, Венери, Марса, тіл зовнішньої Сонячної системи та (з 1984 року) астероїдів з кометами.
Перший каталог місячних найменувань, затверджений МАС, вийшов 1935 року. Офіційна номенклатура деталей альбедо Марса та Меркурія була прийнята в 1958 і 1976 роках відповідно (і відтоді майже не змінювалася), а перші назви деталей їх рельєфу з'явилися в 1967 і 1976 відповідно. 1970 року завдяки появі знімків зворотного боку Місяця МАС затвердив більше назв, ніж було до того на всіх небесних тілах, разом узятих. Планетна номенклатура розрослася до 1,5 тисячі назв, майже всі з яких були місячними. Незабаром космічні апарати відзняли більшу частину поверхні Венери та Марса, майже половину поверхні Меркурія та частину поверхні деяких супутників планет-гігантів. Унаслідок цього за наступні 10 років (до 1980 року) кількість назв знову подвоїлася і досягла 3200. До 1990 року вона зросла майже до 4500, а до 2000 — до 6500.
Станом на 2018 рік назви, затверджені МАС, мають понад деталей поверхні 42 небесних тіл. Це Меркурій, Венера, Марс, 10 астероїдів, Місяць, обидва супутника Марса, 6 супутників Юпітера, 11 супутників Сатурна, 6 супутників Урана, 2 супутника Нептуна і Плутон. Близько 59 % назв припадає на об'єкти Місяця, 13 % — Венери, 12 % — Марса, 3 % — Меркурія і 1,5 % — Іо. 80 % усіх назв належить кратерам.
Затвердження назв Назви деталей поверхні небесних тіл (а також теми назв для нещодавно відзнятих тіл) пропонують малі робочі групи при WGPSN. Вони можуть розглядати і ідеї від сторонніх осіб (для подання яких на сайті WGPSN є спеціальна форма). Запропоновані назви проходять два етапи обговорення (по 10 днів кожний): спочатку в малій групі, потім — у WGPSN (яка складається з голів малих груп і деяких інших науковців). У разі затвердження назви вона вважається офіційно прийнятим міжнародним ім'ям та розміщується на офіційному сайті WGPSN. Там для кожного найменованого об'єкта наведено інформацію про походження назви, рік її затвердження, деякі характеристики цього об'єкта (в тому числі координати центру та максимальний розмір) та (іноді) карта. Для кожного небесного тіла, де є найменовані деталі поверхні, на цьому сайті є карта (або набір карт) із зазначенням усіх цих назв у міжнародному (латинському) написанні.
Правила МАС МАС затверджує назви, керуючись різними правилами, прийнятими за час існування Союзу: Номенклатура є інструментом, і головна задача — зробити його простим, ясним та недвозначним. Зазвичай офіційні назви не дають деталям розміром менше 100 метрів, окрім випадків, коли такі деталі становлять винятковий науковий інтерес. Кількість найменованих деталей поверхні на кожному небесному тілі не повинна бути надмірною. Назви дають лише тим об'єктам, які становлять науковий інтерес або найменування яких корисне для наукових та картографічних цілей. Слід уникати повторення одного і того ж імені для деталей поверхні різних небесних тіл, а також уникати однакових найменувань для супутників та астероїдів. Називати новий об'єкт ім'ям, вже використаним для якогось іншого, можна лише в разі особливої доречності цього імені та за умови низької ймовірності плутанини. Але до того, як МАС ухвалив це правило, він встиг затвердити десятки назв, що повторюються на Місяці та Марсі. Власні назви повинні бути наведені мовою їх першоджерела. Мають бути надані їх транслітерації для різних алфавітів, але не переклади. Фактично МАС транслітерацій не надає. Там, де це можливо, треба продовжувати теми прийнятих раніше назв. Вибір назв для об'єктів Сонячної системи повинен бути міжнародним — назви вибираються з різних мов. МАС розглядає рекомендації національних комітетів, але остаточне рішення залишає за собою. Його Робоча група з номенклатури планетної системи (WGPSN), де це доречно, рішуче підтримує неупереджений вибір назв, пов'язаних з різними етнічними групами і країнами, а також імен різної статі, але дозволяє підвищений відсоток назв, пов'язаних з однією країною, на картах районів посадки космічних апаратів. Заборонено використовувати імена, пов'язані з політикою, релігією або військовою діяльністю, за винятком імен політичних діячів до XIX століття. Йдеться про релігії, що мають велику популярність на сьогоднішній день, оскільки імена богів з інших релігій використовують дуже часто. Увічнення людей у назвах позаземних об'єктів не повинне бути самоціллю. Воно практикується для людей з високою та міцною міжнародною репутацією, але не раніше, ніж через 3 роки після їх смерті. Як виняток, 1970 року 12 місячних кратерів було прижиттєво названо на честь шести радянських космонавтів та шести американських астронавтів. За наявності кількох варіантів написання імені вибирають той, якому надавав перевагу сам його носій, або той, що фігурує в авторитетному джерелі. Діакритичні знаки є необхідною частиною назви та обов'язково повинні використовуватися. Назви супутників (а також кілець планет та щілин в них) спільно вибирають WGPSN і комісія № 20 МАС («Положення та рухи малих планет, комет та супутників»). Нові супутники можуть бути названі лише після того, як для них будуть достатньо точно визначені елементи орбіти або отримані зображення деталей поверхні. Назви повинні походити з доступних та авторитетних джерел (в тому числі інтернет-джерел). Вікіпедія до прийнятних джерел не належить, але може бути корисною для їх пошуку.
Крім цих загальних правил, кожна робоча група розробляє додаткові правила, щоб створити цікаву та змістовну систему назв для кожного планетного тіла.
Угоди про найменування Назви деталей поверхні зазвичай містять родовий термін, який вказує на тип даної деталі. Це правило має певні винятки (див. нижче).
У більшості випадків правила найменування деталей поверхні не залежить від їх розміру. Винятком є лише долини () Марса та Венери та кратери Місяця, Марса та Венери: в залежності від їх розміру їм дають імена об'єктів з різних категорій. Наприклад, коротким долинам Марса дають імена земних річок, а довгим — назви Марса різними мовами; коротким долинам Венери — імена річкових богинь, а довгим — назви Венери різними мовами.
Щоб уможливити ідентифікацію на картах дуже маленьких об'єктів за їх координатами, ці координати мають бути визначеними з дуже високою точністю. Буває, що її ще не досягнуто, але це не є перешкодою для найменування таких об'єктів. Щоб забезпечити можливість їх ідентифікації, МАС публікує у своєму виданні IAU Transactions карти або схеми розташування таких об'єктів.
Кільця планет та щілини в цих кільцях отримують імена науковців, які вперше їх спостерігали та досліджували (а також літерні та чисельні позначення). Офіційної номенклатури різних атмосферних утворень ще не існує, її створення заплановано в майбутньому.
Межі багатьох великих деталей поверхні, таких як землі (), області (regiones), рівнини (planitiae) та плато (plana) є розмитими. Координати таких деталей вказуються за приблизно (умовно) обраною центральною точкою. Межі цих ділянок можуть бути уточнені за даними майбутніх місій.
Науковці, що працюють з космічними апаратами, часто дають неофіційні назви різним маленьким об'єктам (місцям посадки, каменям, пагорбам тощо). МАС не дає таким назвам офіційного статусу — крім випадків, передбачених правилом 2 вище. У разі винятків ці назви мають відповідати всім звичайним правилам і взяті з відповідних категорій.
Структура міжнародних назв Міжнародні (затверджені МАС у латинському написанні) назви деталей поверхні, як правило, складаються з власного імені та родового терміна. Цей термін характеризує тип даної деталі (наприклад, «каньйон», «гора», «долина») і є невіддільною частиною назв деталей більшості типів. Він дає можливість розрізнити об'єкти з однаковим власним ім'ям. Наприклад, є 11 об'єктів, що названо іменем Прометея — зокрема, каньйон і гора на Марсі (Promethei Chasma та Promethei Mons), столова гора та вулкан на Іо (Prometheus Mensa та Prometheus).
Власне ім'я зазвичай стоїть у назві на першому місці, а родовий термін — на другому (наприклад, Noctis Labyrinthus). І те, і інше пишеться з великої літери (ці правила стосуються лише міжнародних назв). Усі родові терміни взято з латинської мови, а власні назви — з багатьох мов народів світу. Для власних назв, що не мають тісного зв'язку з певною мовою, використано в деяких випадках латинський варіант (наприклад, для гірських хребтів Місяця), а в деяких — англійський (наприклад, для кратерів астероїда Штейнс, що мають назви цінних каменів, та для деяких деталей поверхні Іо, що мають назви земних місцевостей).
Родові терміни При виборі родових термінів МАС керувався тим, що вони повинні описувати лише зовнішній вигляд об'єкту і нічого не казати про його походження. Наприклад, у назвах можуть фігурувати слова «гора», «купол» або «пагорб», але не «вулкан». Таким чином, родові терміни не є термінами планетної геології, хоча деякі з них стали загальноприйнятими і в геологічних описах, наприклад, венеріанські вінці (корони, coronae). Перелік родових термінів, використовуваних у назвах деталей рельєфу, не є класифікацією геологічних структур.
Об'єкти деяких типів не мають у своїй назві родового терміна: кратери; еруптивні центри та плюми (наявні на Іо та Тритоні відповідно). Це пов'язано з ефемерністю, недовговічністю цих об'єктів; великі кільцеві деталі (наявні на Європі, Каллісто та Титані); невеликі деталі рельєфу Місяця, що одержали назву в зв'язку з посадкою біля них космічних кораблів;