Лоулань

Лоулань (Лу-лань, Лулан, Кроран) — стародавня оаза та царство у пустелі Такла-Макан, важливий пункт на Великому шовковому шляху між Дуньхуаном та Хотаном. Нині повністю засипаний пісками; археологічна зона — на території Баянгол-Монгольської автономної префектури.

Розкопки На руїни Лоуланя натрапив у 1899 році шведський мандрівник Свен Гедін. Слідами його відкриттям місто досліджували японські експедиції Кодзуї Отані. Перші ґрунтовні досліджування території провів у 1906 та 1914 рр. археолог Аурель Стейн. Йому вдалося знайти не тільки залишки укріплень, а й фрагменти шовкових тканин.

Назва Держава спочатку називалася Крорайна або Кроран, але ханьці називали її Лоулань (Лао-лань від Глулань у вимові ханьського варіанту давньокитайської мови)Mallory, J.P.; Mair, Victor H. (2000). The Tarim Mummies: Ancient China and the mystery of the earliest peoples from the west. London, UK: Thames & Hudson, p. 81. Після захоплення імперією Хань змінила назву на Шаньшань ().

Історія Ймовірно було засноване у стратегічно розташованому місті-фортеці, поблизу північно-західного кута Лобнора. До II ст. жо н.е. держава стала гегемоном в регіоні навколо Таримського басейну Археологічні дані свідчать про складну культуру, яка мала важливе значення в торгівлі між Центральною Азією та Індією. Головним торговельним і політчиним суперником було місто-держава НіяHill, John E. (2009). Through the Jade Gate to Rome: A study of the silk routes during the later Han, 1st to 2nd centuries CE. Charleston, SC: Book Surge, p. 88.

Лоулань вперше письмово згадується у листі хуннського шаньюя до ханського імператора у 126 р. до н. е., де цядержава згадується у переліку підкореним хуннуWatson, Burton (1993). Records of the Grand Historian: Han Dynasty II (revised ed.). New York, NY: Columbia University Press, p. 140.. Тоді ж ханьський посланець Чжан Цянь згадує його як укріплене місто поблизу озера ЛобнорWatson, Burton, trans. (1993). Records of the Grand Historian: Han Dynasty II – Revised Edition. Columbia University Press, New York, p. 233.

За вплив на Лоулань до II ст. йшла завзята боротьба між хунну та ханьцями. Взаємодія між Лоуланем та двором Хань була досить детально описана в «Книзі Хань». Лоулань 108 року до н.е. намагалася перешкодити проходженю ханьських військ в напрямку на державу Даюань, що спричинило до походу ханьських військ на чолі із Чжао Бону, які перемогли та змусили правителя Лоулані визнати зверхність Хань. У свою чергу шаньюй Увей напав на Лоулань. Володар останнього вирішив відправити одного зі своїх синів як заручника до хунну, а іншого до двору ХаньHulsewé, A.F.P. (1979). China in Central Asia: The early stage 125 BC – AD 23. Leiden, NL: Brill, pp. 87–88. Втім останнього невдовзі кастрували за порушення закону Хань без відома Лоуланя. Тому, коли помер правитель Доудання у 92 році, ханьський двір відповів на запит про повернення заручника, що імператор надто прив'язався до принца, щоб звільнити його, і що на трон у Лоулані має бути зведений інший син. Ним став заручник, що перебував у хунну, — Чангуй. Останній відмовився відправити заручником свого сина до двору Хань.

Після того, як у 77 році до н. е. лоуланьського володаря Чангуя (Ангуя) було заколото ханьским послом Фу Цзецзі, його наступник (молодший брат) Вейтуці стає данником ханьських імператорівHulsewé, A. F. P. and Loewe, M. A. N. 1979. China in Central Asia: The Early Stage 125 BC – AD 23: an annotated translation of chapters 61 and 96 of the History of the Former Han Dynasty. E. Brill, Leiden, p. 89-92. Лоулань було перейменовано на Шаньшань. Новий правитель попросив присутності ханьських військ в Ісюні, боячись помсти з боку небожів. Тому тут було розміщено ханьську залогу на чолі із комендантомHulsewé 1979, p. 91-92.

Після занепаду Західної Хань держава стала незалежною. У 25 році було зафіксовано, що Шаньшань перебувало у союзі з хунну. У 73 році Бан Чао на чолі східноханьських військ вирушив до Шаньшаня, завдавши неподалік поразки хунну та вбивши посланців шаньюя. За цим Гуан, правитель Шаньшаня визнав зверхність Східної ХаньRafe de Crespigny (14 May 2014). A Biographical Dictionary of Later Han to the Three Kingdoms (23–220 AD). Brill Academic Publishers. pp. 4–5. ISBN 9789047411840..

Під час кризиси в Східній Хань, викликаної повстанням жовтих пов'язок, Шаньшань стає незалежним. В цей час було захоплено місто-державу Нію. У 222 році було відправлено данину до держави Вей, але влада останньої над Шаньшань була номінальною. У 260 році вейський Суо Май (Суо Мань) полководець знову підкорив Шаньшань, де розмістив залогу 1 тис. вояків. З встановленням 266 року династії Цзінь держава опинилася під її зверхністюBaumer, Christoph. (2000). Southern Silk Road: In the Footsteps of Sir Aurel Stein and Sven Hedin. Bangkok, White Orchid Books, pp. 125–126, 135–136. У 283 році сина шаньшаньского володаря було відправлено як заручника до цзіньського двору У-діCharles F.W. Higham, ed. (2004). Encyclopedia of Ancient Asian Civilization. Fact on Files, Inc. pp. 309–311. ISBN 0-8160-4640-9..

Місце було залишено в 330 році через брак води, коли річка Тарім, яка підтримувала поселення, змінила русло, а вейська залога перемістилася на 50 км на південь до Хайтоу. Але держава зрештою опинилося під владою династії Північна Вей, потім імперії СуйMakiko Onishi and Asanobu Kitamoto. "Hedin, the Man Who Solved the Mystery of the Wandering Lake: Lop Nor and Lou-lan". Digital Silk Road..

З V ст. зазнає грабіжницьких нападів Туюхуні, Жужанського каганату і племен дінлін, що призводили до поступового занепаду. Навесні 442 року було захоплений Цзюйцюй Аньчжоу, володарем Північної Лян, внаслідок чого шаньшаньський правитель Чженьда втік до Черчена, що став новою столицею державиWeishu Original text: 真君三年，鄯善王比龍避沮渠安周之難，率國人之半奔且末，後役屬鄯善. Через прогресивне спустелювання у часи династії Тан його було остаточно закинуто: близько 630 правитель Шаньфуто з рештками населення перебрався до ХамиMakiko Onishi and Asanobu Kitamoto. "Hedin, the Man Who Solved the Mystery of the Wandering Lake: Lop Nor and Lou-lan". Digital Silk Road.

Територія Охоплювало північно-західний кут Лобнора, поруч із тодішнім витоком річки Тарим до останнього. Площа столиці охоплювало близько 10,8 га. До складу держави входили місто Чарклік (поблизу сучасного міста Жоцян на південний захід від Лобнора), Черчен, Нія, далі на південний захід.

Населення Вважається, що найдавнішими відомими мешканцями були підгрупа тохарів (II тис. до н.е.)Mallory, J.P.; Mair, Victor H. (2000). The Tarim Mummies: Ancient China and the mystery of the earliest peoples from the west. London, UK: Thames & Hudson, pp. 181–188. Генетичний та протеомний аналіз рештків свідчить про те, що місцеве населення було генетично ізольованим.

Наприкінці II ст. до н.е. в столиці держави мешкало 14 000 осіб і 1570 домогосподарствHulsewé, A.F.P. (1979). China in Central Asia: The early stage 125 BC – AD 23. Leiden, NL: Brill, p. 83. Викопані тіла не були китайцями чи індійцями, але мали світле волосся та світлу шкіру, деякі з них були завдовжки понад шість футів; це призвело до припущень, що вихідці з королівств Шаньшань були нащадками мігрантів з Євразійського степу. Проте генетичний аналіз мумій свідчить про те, що населення ранньої та середньої бронзової доби могло виникнути з давнього генетично ізольованого місцевого населення, але, можливо, зазнало впливу скотарських та сільськогосподарських практик своїх сусідівZhang, Fan; Ning, Chao; Scott, Ashley; Fu, Qiaomei; Bjørn, Rasmus; Li, Wenying; Wei, Dong; Wang, Wenjun; Fan, Linyuan; Abuduresule, Idilisi; Hu, Xingjun; Ruan, Qiurong; Niyazi, Alipujiang; Dong, Guanghui; Cao, Peng; Liu, Feng; Dai, Qingyan; Feng, Xiaotian; Yang, Ruowei; Tang, Zihua; Ma, Pengcheng; Li, Chunxiang; Gao, Shizhu; Xu, Yang; Wu, Sihao; Wen, Shaoqing; Zhu, Hong; Zhou, Hui; Robbeets, Martine; Kumar, Vikas; Krause, Johannes; Warinner, Christina; Jeong, Choongwon; Cui, Yinqiu (27 October 2021). "The genomic origins of the Bronze Age Tarim Basin mummies". Nature. 599 (7884): 256–261. Bibcode:2021Natur.599..256Z. Мумії було загорнуто в бавовну та шовк, перше із заходу, а друге зі сходу, що додатково свідчить про торговельне значення Лоуланя.

Також відомо про те, що у Лоулані мешкали значні согдійські громади. Ймовірно вони стали сюди проникати після поразок від Олександра Македонського у IV ст. до н.е.Padwa, Mariner (August 2004). Susan Whitfield; Ursula Sims-Williams (eds.). The Silk Road: Trade, Travel, War and Faith. British Library. pp. 170–171. ISBN 978-1932476132.

Економіка Основу становили сільске господарство і посередницька торгівля. Розташування в оазі сприяло вирощуванню. Китайська археологічна експедиція 1980 року встановила наявність в Лоулані складної іригаційної системи, яка включає канал у 5 м заглидшки. Ймовірно її збудавона було цзінським полководцем Суо Маєм, що наказав спорудити греблю на річці ЧжубіньShui Jing Zhu. Зміна кліматичних умов на гірше призвело до змін в обробці землі та погіршенні економічного становища селян загалом, про що свідчив китайський мандрівник ФасяньJames Legge (1886). Fa-Hien's Record Of Buddistic Kingdoms. Oxford University Press Warehouse, pp. 12–14.

Також було розвинено ремісництво, ймовірно перш за все для обслуговуванням торгівців. Окрім цього, було налагоджено виробництво шовку.

Через своє розташування на тому, що стало головними шляхами з імперії Хань до Согдіани, контролюючи як Південний шлях між Дуньхуаном і Хотаном, так і головний Шовковий шлях від Дуньхуана до Корла Кучі та Кашгара, торгівці з Лоулань займалися вигідною посередницькою торгівлею.

Військо Згідно з «Книгою Хань», посланці Хань описували війська Лоуланя як слабкі та такі, що легко можна перемогти. Було 2912 осіб, хто могли носити зброюHulsewé, A.F.P. (1979). China in Central Asia: The early stage 125 BC – AD 23. Leiden, NL: Brill, p. 86.

Релігія Написи сер. III ст. свідчать, що за панування Амгоки в державі було поширено буддизм течії махаяна, що став державною релігієюWalser, Joseph. Nāgārjuna in Context: Mahāyāna Buddhism and Early Indian Culture. 2005. p. 31. Остання підтверджує лист, що було викарбувано на дереві, який датується кількома десятиліттями пізніше. У листі Великого Козбо Шамасена описується як той, хто «улюблений людьми та богами, шанований людьми та богами, благословенний добрим ім'ям, хто вирушив у Махаяну»Walser, Joseph. Nāgārjuna in Context: Mahāyāna Buddhism and Early Indian Culture. 2005. p. 32. Втім вже наприкінці IV ст. правителі й знать належали до течії ХінаянаJames Legge (1886). Fa-Hien's Record Of Buddistic Kingdoms. Oxford University Press Warehouse, p. 14.

Культура Мова і писемність Письмові тексти складено гандхарським пракритом та записані на кхароштхи. Найімовірніше, було пов'язане з культурною спадщиною Кушанської імперії та завезене мігрантами-гандхарцямиValerie Hansen (2012). "Chapter 1: At the Crossroads of Central Asia – The Kingdom of Kroraina". The Silk Road: A New History. Oxford University Press, USA. p. 26. ISBN 978-0195159318. У лексиці наявний значний масив запозичений з неописаної тохарської мови (т. н. «тохарська С» або «крорайнська»). Дж. П. Меллорі припускає, що стародавні мешканці оази спілкувалися цією невідомою тохарською говіркоюMallory, J. P. (editor). Adams, Douglas Q. (editor). (1997). Encyclopedia of Indo-European Culture. Taylor & Francis. ISBN 1-884964-98-2. Page 593.. Вона була частково реконструйовано десь зі 100 запозичених слів та понад тисячі власних назв, що використовуються в цих пракритських документахJ. P. Mallory (November 2015). "The Problem of Tocharian Origins: An Archaeological Perspective" (PDF). Sino-Platonic Papers (259): 6.

Мистецтво Помітні впливи елліністичної та кушанської культури, що свідчить про культурні контакти з Греко-Бактрійським царством і Кушанською імперією.

Архітектура Відома була буддійська пагода заввишки близько 10 м, що розташовувалося в столиці та низкакультових споруд, таких як буддійська ступаHill (2015), Vol. I, p. 90.

Муміфікація