Павло́ Петро́вич Ткачу́к (нар. 13 липня 1955, с. Пузирки, Вінницька область, Українська РСР, СРСР) — український воєначальник і науковець, генерал-лейтенант (2010), доктор історичних наук (2009), професор (2008), Заслужений працівник освіти України (2015).

Понад два десятиліття (2003—2024) очолював провідний військовий заклад вищої освіти України — Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (до реорганізацій — військовий інститут при НУ «Львівська політехніка»). 18 грудня 2024 року був звільнений з посади за рішенням Міністерства оборони України на тлі тривалого суспільного резонансу, викликаного скаргами курсантів на нестатутні відносини, викриттями порушень з боку Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради та результатами службової інспекції оборонного відомства.

Поряд із військовою службою брав активну участь у місцевому самоврядуванні Львівщини: депутат Львівської міської ради VI скликання (2010—2015; обраний від «Партії регіонів», згодом позафракційний) та депутат Львівської обласної ради VIII скликання (з 2020; обраний від партії «Слуга народу»). Повний кавалер ордена «За заслуги» (2006, 2009, 2012), кавалер ордена Данила Галицького (2019).

Життєпис

Походження і освіта Народився 13 липня 1955 року в селі Пузирки Козятинського району Вінницької області. 1970 року закінчив восьмирічну школу, після чого вступив до Одеського морехідного училища, яке закінчив у липні 1973 року за спеціальністю «механік-моторист ІІІ класу».

Військову освіту розпочав в Одеському вищому артилерійському командному училищі, здобувши 1977 року тактичний рівень підготовки. Згодом продовжив фахове навчання й у 1992 році здобув оперативно-тактичний рівень у Військовій артилерійській академії в Санкт-Петербурзі. 2005 року завершив навчання в Національній академії оборони України за спеціальністю «Управління діями з'єднань та об'єднань Збройних Сил», здобувши підготовку оперативно-стратегічного рівня. Крім військової освіти, 2009 року закінчив Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за фахом «Державне управління».

Військова служба Після закінчення артилерійського училища в Одесі був скерований для проходження служби до Забайкальського військового округу на території Монгольської Народної Республіки, де у 1977—1982 роках обіймав посади командира взводу та батареї. Упродовж 1982—1986 років служив командиром артилерійської батареї та начальником штабу артилерійського дивізіону, а з 1986 по 1991 рік командував окремим артилерійським дивізіоном. Паралельно у 1988—1992 роках заочно навчався у Військовій артилерійській академії в Санкт-Петербурзі.

У лавах Збройних сил України командував окремим артилерійським полком (1991—1997) та окремою механізованою бригадою (1997—1998). З 1998 по 2002 рік очолював артилерійську дивізію, яку за підсумками 2002 року визнали найкращим з'єднанням Збройних сил України.

У січні 2003 року призначений начальником Львівського військового інституту імені гетьмана Петра Сагайдачного при Національному університеті «Львівська політехніка» (з вересня 2006 року — Львівський інститут Сухопутних військ). Після реорганізації закладу у вересні 2009 року обійняв посаду начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, якою керував до 18 грудня 2024 року.

Обставини звільнення (2024) 18 грудня 2024 року Міністерство оборони України оголосило про звільнення генерал-лейтенанта Павла Ткачука з посади начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, якою він керував упродовж 22 років. Офіційному рішенню передував тривалий суспільний резонанс, викликаний колективною скаргою курсантів (зокрема Олександра Поповича) до Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань захисту прав військовослужбовців на початку того ж року. Перевірки парламентської ТСК та опитування курсантів викрили факти систематичних нестатутних взаємин, серед яких булінг, побори, незадовільне медичне обслуговування й харчування, а також застосування фізичної сили офіцерами курсу. Зокрема, Державне бюро розслідувань порушило кримінальне провадження щодо начальника курсу Артура Антоніва за підозрою у насильстві над підлеглими. Водночас курсант Попович, який надав публічного розголосу цим фактам, зазнав тиску й був відрахований з академії та скерований у штурмовий підрозділ, що згодом було визнано дисциплінарним порушенням з боку керівництва вишу. Окремим блоком розслідувань стали махінації із матеріальним забезпеченням та благодійною допомогою на суму близько 138 мільйонів гривень, включаючи завищення цін на закупівлі генераторів і закріплення волонтерського автотранспорту за посадовцями закладу. Попри намагання Ткачука уникнути пояснень перед депутатами через раптові відрядження та лікарняні, вереснева інспекція Міністерства оборони офіційно зафіксувала факти невиконання обов'язків керівним складом, що після передачі звітів президентові України призвело до остаточної відставки генерала.

Наукова діяльність В 2004 році Ткачук захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «військова історія» на тему: «Організація артилерійських частин та їх бойова діяльність по захисту Української держави. 1917–1920 роки». В 2005 році генералу Ткачуку присвоєно вчене звання доцента, а в 2008 році — професора. В 2009 році Ткачуку П. П. присуджено науковий ступінь доктора історичних наук за спеціальністю «військова історія»; дисертація «Сухопутні війська Збройних Сил України доби революції 1917—1921 рр.»

Відзнаки і нагороди Орден «За заслуги» I ст. (6 грудня 2012) — за значний особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, зразкове виконання військового обов'язку, високий професіоналізм та з нагоди Дня Збройних Сил України Орден «За заслуги» II ст. (1 грудня 2009) — за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності та безпеки Української держави, зразкове виконання військового обов'язку, високий професіоналізм та з нагоди 18-ї річниці Збройних Сил України Орден «За заслуги» III ст. (4 грудня 2006) — за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності і безпеки України, зразкове виконання військового обов'язку та з нагоди 15-ї річниці Збройних Сил України Орден Данила Галицького (17 травня 2019) — за значні особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, громадянську мужність, самовідданість у відстоюванні конституційних засад демократії, прав і свобод людини, вагомий внесок у культурно-освітній розвиток держави, активну волонтерську діяльність Медаль «За бездоганну службу» III ст. (4 грудня 1996) — за бездоганну службу, досягнення високих показників у бойовій підготовці та професійній майстерності Медаль «Захиснику Вітчизни» (1999) Заслужений працівник освіти України (4 грудня 2015) — за значний особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у виконанні військового обов'язку, та з нагоди Дня Збройних Сил України Відзнака Міністерства оборони України «Доблесть і честь» (2001 р.), знак «Відмінник освіти України» (2004 р.), грамота Кабінету Міністрів України (2007 р.) Відзнака Міністерства оборони України «Знак пошани» (2006 р.) Відзнака Міністерства оборони України Медаль «10 років ЗС України» (2001 р.) Відзнака Міністерства оборони України Медаль «15 років ЗС України» (2006 р.) Почесний нагрудний знак Начальника Генерального штабу ЗСУ — Головнокомандувача ЗСУ «За доблесну військову службу Батьківщині» (2008 р.) Відзнака Національної академії наук України «За сприяння розвитку науки» (2011 р.) Відзнака Державного комітету телебачення і радіомовлення України Пам'ятний нагрудний знак «За заслуги в розвитку інформаційної сфери» (2012) Орден «Полярна зірка» (Монголія, 2011)Стати президентом синові чабана допомогли… вірші в газету // Омар УЗАРАШВІЛІ, Високий Замок, 30.06.2011 Золота Медаль Війська Польського (Польща, 2013 р.) Орден Відродження Польщі (лицарський хрест) (Польща, 2015 р.) Відзнака Львівського міського голови «Почесний знак Святого Юрія» (2011 р.) Відзнака Української православної церкви Київського патріархату Орден Святого Архистратига Михаїла (2006 р.) Відзнака Української православної церкви Київського патріархату Орден Святого Юрія Переможця (2016 р.) Відзнака Центру Військового Капеланства «Золотий Хрест» Орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР», 3-го ступеняТкачук Павло Петрович Переможець акції «Галицький лицар» у номінації «Науковець, освітянин» (2006)

Сімейний стан

Одружений, має доньку і сина, двох внучок та онука.

Власність За даними журналістів програми Слідство.Інфо, родина Ткачука має у власності 4 квартири, 3 будинки та 3 джипи, хоча в декларації генерала в розділі «нерухоме майно» нічого не вказаноЗМІ: Генерал Ткачук володіє трьома будинками, хоч за декларацією безхатько, 9 вересня 2016, Українська Правда.

Оцінки діяльності

Святійший Патріарх Філарет  відзначив у вересні 2016 року, що генерал-лейтенант Павло Ткачук зробив багато для підвищення кваліфікації кадрів.

Герой України, генерал-майор Ігор Гордійчук у своєму інтерв'ю газеті «Високий Замок» відзначив: «Мені від начальника Академії сухопутних військ, генерала Павла Ткачука, з яким працював у Львові, треба навчитися головного — змінити ставлення підлеглих до справи. Там усі вболівають за доручену ділянку роботи…»Балюк Н. А. Генерал Гордійчук: «Ми щодня стаємо сильнішимим, а „імперія зла“ — слабшою» // Високий замок: тижневик. — 2016. — № 113 (5513). — С 8.. Колишній курсант Національної академії сухопутних військ, офіцер НГУ Іван Галенко неодноразово гостро критикував діяльність генерал-лейтенанта Павла Ткачука на посаді очільника закладу. На його переконання, такі воєначальники безпосередньо перешкоджають перемозі України у війні, оскільки вони, обіймаючи керівні посади, уникають проведення реформ у підпорядкованих установах та зберігають застарілі радянські підходи до управління армією.

Примітки

Посилання Ткачук Павло Петрович, архівована сторінка на сайті Львівської міської ради