Іва́н Іва́нович Бо́йко (*1892, с. Олексинці нині Срібнянського району Чернігівської області, Україна. — †3 листопада 1937, урочище Сандармох, Карелія) — український вчений-агроном. Ветеран Армії УНР. Жертва сталінського терору.
Національність — українець.
Біографія
Народився у козацькому становому селі Олексинці (колишня Срібнянська сотня Прилуцького полку) в родині заможного господаря Івана Бойка.
Під час І Світової війни мобілізований до царського війська. З початком української революції 1917 опинився в Білому русі, включився у боротьбу Добровольчої армії Денікіна, де служив у чині штабс-капітана. Проте певний час був старшиною і Армії УНР, сотником Головного Отамана Симона Петлюри.
Ставлення Бойка до української державної ідеї невідоме, але в 1920-х роках він пройшов люстрацію комуністичної влади та процес дерусифікації — обов'язковий для працівників державних органів УСРР. Відтак зробив успішну кар'єру в сільськогосподарській галузі, підвищивши кваліфікацію агронома.
Наприкінці 1920-х обіймав посаду старшого агронома Укрплодоовоч Трактороцентру в Харкові — столиці УСРР. З початком геноциду українського народу 1932—1933 втратив лояльність до влади, чим швидко потрапив у поле зору органів НКВД СССР. Арештований 31 грудня 1932 року за «шкідницьку діяльність» («контрреволюційна змова в сільському господарстві»). Слідчі органи дали стислу характеристику Бойка, яка сама по собі могла бути підставою для розстрілу в тих умовах: «Син великого куркуля, штабс-капітан армії Денікіна, безпартійний».
Колегія ОГПУ СССР 11 березня 1933 за статтею 58/4, 6 та 7 КК РСФСР (отже, формально Бойка судили не за законами УСРР) засудила його на 8 років тюремного ув'язнення. Того ж року доставлений до установи (СЛОН) на Соловецьких островах у Білому морі.
Тут він поповнив «українську колонію» політзеків. У спогадах Семена Підгайного є добра згадка про нього. Бойко За свідченнями Підгайного, якось Бойко зізнався друзям, що служив сотником у Петлюри. Участь у житті української громади послужила підставою для фабрикації проти Бойка нового звинувачення й покарання (розстріл).
Дослідник Сергій Білоконь відтворює хід подій:
Бойко у цьому списку має № 25. Розстріляний в урочищі Сандармох 3 листопада 1937.
Реабілітований Військовою колегією ВС СРСР 12 березня 1957 року.
Посилання
Джерела Сергій Білоконь. Соловки Ірина Довга. Чернігівці у розстрільних списках Соловків Список_Сандармоху Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — К.: Сфера, 2003. Сергій Шевченко. Соловецький реквієм. — К.: Експрес-Поліграф, 2013. Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 238. Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України