В японській мові слова складаються зі складів і мор服部 四郎 (1950) «Phoneme, Phone and Compound Phone» 『言語研究』 16 （1960 『言語学の方法』 （岩波書店））.. Склади є фонетичними одиницями, а мори — фонологічними. Наприклад, слово «іппон» (一本, いっぽんПереклад: один.) поділяється на 2 склади — [ip̚.poɴ] та 4 мори — «і-п-по-н» (い・っ・ぽ・ん).
Мори в японській мові можуть бути систематизовані за японською силабічною абеткою каною. У словах «іппон» (いっぽん, [ip̚poɴ]) або «маттаку» (まったく, [mat̚takɯ]Переклад: зовсім.) подвоєння приголосної, що записується малим знаком «цу» (っ), вважається окремою морою, хоча фонетично не становить окремого звуку. На противагу цьому, знак «н» (ん), який фонетично змінюється на [ɴ] [m] [n] [ŋ] після наступного звуку, усвідомлюється мовцями як один звук, тому з точки зору фонології вважається однією морою.
Як правило в японській усі мори закінчуються на голосний звук. Через це в мові багато відкритих складів. Виняток становлять мори «цу» (っ) та «н» (ん), які не мають голосних.
В японській мові існує близько 111 мор, що подані нижче. Проте їхній підрахунок різниться між науковцями. Звуки стовпчика «ґа» (が行) в середині або в закінченні слова назалізуються, перетворюючись на звуки стовпчика «нга» (か゜行), проте в мові молодих людей різниця між ними втрачається. Якщо підрахувати кількість мор за винятком звуків стовпчика «нга» (か゜行), їх кількість дорівнюватиме 103. Крім цього, якщо зараховувати звуки іноземного походження, представлені в Таблиці 1, такі як «сє», «тє», «ца», «це», «фа» та інші, то кількість мор буд змінена松崎 寛 (1993)「外来語音と現代日本語音韻体系」 『日本語と日本文学』18. За Мацудзакі кількість мор разом зі звуками іноземного походження дорівнює 129.. На письмі часто зустрічається запис звуку «в» (ヴ), але в японській мові він не вважається самостійною фонемою.
Мори編：国際音声学会；訳：竹林滋、神山孝夫『国際音声記号ガイドブック―国際音声学会案内』大修館書店 / 2003年 (ISBN 4-469-21277-6)斎藤純男『日本語音声学入門』三省堂 / 1997年 (ISBN 4-385-34586-4)//:ja: Wiktionary:日本語の発音表記|Wiktionary:日本語の発音表記//.прямий звук (голосні)/a/ あ/i/ い/u/ う/e/ え/o/ おпрямий звук (приголосний + голосний)палаталізований (пом'якшений) звук/ka/ かki/ き/ku/ く/ke/ け/ko/ こ/kia/ きゃ/kiu/ きゅ/kio/ きょчистий звук/sa/ さ/si/ し/su/ す/se/ せ/so/ そ/sia/ しゃ/siu/ しゅ/sio/ しょчистий звук/ta/ た/ti/ ち/tu/ つ/te/ て/to/ と/tia/ ちゃ/tiu/ ちゅ/tio/ ちょчистий звук/na/ な/ni/ に/nu/ ぬ/ne/ ね/no/ の/nia/ にゃ/niu/ にゅ/nio/ にょчистий звук/ha/ は/hi/ ひ/hu/ ふ/he/ へ/ho/ ほ/hia/ ひゃ/hiu/ ひゅ/hio/ ひょчистий звук/ma/ ま/mi/ み/mu/ む/me/ め/mo/ も/mia/ みゃ/miu/ みゅ/mio/ みょчистий звук/ɽa/ ら/ɽi/ り/ɽu/ る/ɽe/ れ/ɽo/ ろ/ɽia/ りゃ/ɽiu/ りゅ/ɽio/ りょ/ga/ が/gi/ ぎ/gu/ ぐ/ge/ げ/go/ ご/gia/ ぎゃ/giu/ ぎゅ/gio/ ぎょдзвінкий звук/ŋa/ か゜/ŋi/ き゜/ŋu/ く゜/ŋe/ け゜/ŋo/ こ゜/ŋia/ き゜ゃ/ŋiu/ き゜ゅ/ŋio/ き゜ょназалізований дзвінкий звук/za/ ざ/zi/ じ/zu/ ず/ze/ ぜ/zo/ ぞ/zia/ じゃ/ziu/ じゅ/zio/ じょдзвінкий звук/da/ だ/de/ で/do/ どдзвінкий звук/ba/ ば/bi/ び/bu/ ぶ/be/ べ/bo/ ぼ/bia/ びゃ/biu/ びゅ/bio/ びょдзвінкий звук/pa/ ぱ/pi/ ぴ/pu/ ぷ/pe/ ぺ/po/ ぽ/pia/ ぴゃ/piu/ ぴゅ/pio/ ぴょнапівдзвінкий звукпрямий звук (напівприголосний + голосний)/ja/ や/ju/ ゆ/jo/ よ/wa/ わособливі мори/ɴ/ んназальний звук/Q/ っподвоєння/R/ ー подовження
Для пояснення звукової системи японської мови часто використовується ґодзюон — система упорядкування знаків абетки кани. Ця система відрізняється від таблиці мор, оскільки виникла у 11 столітті і містить знаки для позначення звуків, що не використовуються в сучасній японській мові.Дивіться детальніше: Історія вивчення.
Голосні
В японській мові існує 5 голосних звуків. У фонології їх фонеми позначаються таким чином:
/a/ • /i/ • /u/ • /e/ • /o/ (українською — /a/ • /i/ • /у/ • /e/ • /o/)
З позиції фонетики ці 5 голосних звуків записуються так:
[a] • [i] • [ɯ] • [e] • [o] (українською — [a] • [i] • [у] • [e] • [o]Всі голосні в японській мові відповідають аналогам в українській, за винятком «у» ([ɯ]), яке на відміну від українського «у» ([u]) не є огубленим (лабіалізованим) звуком.)
В японських текстах ці голосні записуються такими літерами японської абетки кана:
あ ・ い ・ う ・ え ・ お
В японській мові важливе місце займає довгота голосних. На письмі вона позначається знаком довготи (ー) або відповідними літерами для позначення голосних. В фонології її вважають особливою морою金田一 春彦 (1950) 「「五億」と「業苦」―引き音節の提唱」 『国語と国文学』 27-1 （1967年 「「里親」と「砂糖屋」―引き音節の提唱」『国語音韻の研究』（東京堂出版））. і записують окремою фонемою: /R/ Фонетично довгота не є окремим звуком, тому її позначають знаком [ː], який додають після голосної:
[aː] [iː] [ɯː] [eː] [oː]
Залежно від довготи голосного значення слів міняється. Наприклад:
/tori/ → [tori] (鳥, とり, торі, «птах») /toori/ → [toːri] (通り, とおり, то: рі, «вулиця»)
У сучасній літературній японській мові подовжено вимовляються сполучення /еі/ (えい) та /ou/ (おう) — як довге «е» ([eː]) та довге «о»([oː]). Наприклад:
/eien/ → [eːen] (永遠, えいえん, ейен, «вічність») /ou/ → [oː] (王, おう, о:, «ван», «король»)
Функцію подовження попереднього голосного у сполученні з іншими знаками абетки кана так само виконують /і/ (い) та /u/ (う). Наприклад:
/tokei/ → [tokeː] (時計, とけい, токей, «годинник») /sougi/ → [soːgi] (葬儀, そうぎ, соґі, «похорон»)
Винятком з цього правила є регіональна японська мова, зокрема говори західних та південних районів Кюсю та Сікоку, де сполучення /ei/ (えい) вимовляється як «еі» ([ei]), а також окремі слова на зразок «ей» (海鷂魚, えいПереклад: скат.), в яких присутні подвійний голосний. Крім цього, в мові японців, які чітко вимовляють усі літери, або під час співу, де виспівуються кожна мора, сполучення /еі/ (えい) також звучить як [ei].
Глухі голосні Закриті голосні /і/ (い) та /u/ (う) наприкінці слова або в позиції між глухими приголосними часто редукуються. Наприклад:
/desu/ → [desɯ̥] (です, дес, службова частка в кінці речення) /masu/ → [masɯ̥] (ます, мас, службова частка в кінці дієслова наприкінці речення) /kiku/ → [kʲi̥kɯ] (菊, きく, кіку, «хризантема») /tikara/ → [ʨi̥kaɾa] (力, ちから, тікара, «сила») /hukai/ → [ɸɯ̥kai] (深い, ふかい, фукай, «глибокий») /hanatu/ → [hanaʦɯ̥] (放つ, はなつ, ханацу, «випускати») /aki/ → [akʲi̥] (秋, あき, акі, «осінь»)
Мора, на яку припадає тоновий наголос, як правило не редуціюється. Проте в живій розмовній мові правило редукції голосних не завжди виконується; це залежить від стилю, швидкості та умов мовлення. В діалекті регіону Кінкі редукція голосних практично відсутня.
Голосні, які передують приголосному звуку «н» (ん) мають тенденцію до назалізації.
Дифтонги В японські мові сполучення /ai/, /au/, /ae/, /ui/, /oi/ зазвичай вимовляються як дифтонги: [ai̯] (ай), [au] (ау), [ae] (ае), [ui̯] (уй), [oi̯] (ой).
Під час чіткої дикції та повільної вимови ці сполучення вимовляються як два окремі звуки: [a.i] (аї), [a.u] (ау), [a.e] (ае), [u.i] (уї), [o.i] (ої).
Приголосні В японській мові існують наступні приголосні звуки, яких з позиції фонології існує 14. Фонеми цих звуків записуються наступним чином.
/k/ ・ /s/ ・ /t/ ・ /h/ (чистий) (українською — /к/ ・ /с/ ・ /т/ ・ /х/) /ɡ/ ・ /z/ ・ /d/ ・ /b/ (дзвінкий) (українською — /ґ/ ・ /з/ ・ /д/ ・ /б/) /p/ (напівдзвінкий) (українською — /п/) /n/ ・ /m/ ・ /r/ (українською — /н/ ・ /м/ ・ /р/) /j/ ・ /w/ (напівприголосний) (українською — /й/ ・ /в/)
З позиції фонетики система приголосних є складнішою.
білабіальнийальвеолярнийретрофлекснийальвеолярно-палатальнийпалатальнийвелярнийувулярнийглотковийпроривнийp bt d k ɡ назальнийmn ŋɴ одноударний ɾɽ фрикативнийɸs z ɕ ʑç hапроксимант jɰ африкат ʦ ʣ ʨ ʥ латеральний апроксимант l На письмі ці звуки передаються літерами силабічної абетки кана з відповідних стовпчиків: /ka/, /ga/, /sa/, /za/, /ta/, /da/, /na/, /ha/, /ba/, /ba/,/ma/, /ja/, /ɽa/, /wa/ (か ・ が ・ さ ・ ざ ・ た ・ だ ・ な ・ は ・ ば • ぱ • ま ・ や ・ ら ・ わ行)
стовпчики/ka/ か/ga/ が/sa/ さ/za/ ざ/ta/ た/da/ だ/na/ な/ha/ は/ba/ ば/pa/ ぱ/ma/ ま/ɽa/ ら/ja/ や/wa/ わ/ɴ/ ん/ki/ き/gi/ ぎ/si/ し/zi/ じ/ti/ ち/di/ ぢ/ni/ に/hi/ ひ/bi/ び/pi/ ぴ/mi/ み/ɽi/ り/ku/ く/gu/ ぐ/su/ す/zu/ ず/tu/ つ/du/ づ/nu/ ぬ/hu/ ふ/bu/ ぶ/pu/ ぷ/mu/ む/ɽu/ る/ju/ ゆ/ke/ け/ge/ げ/se/ せ/ze/ ぜ/te/ て/de/ で/ne/ ね/he/ へ/be/ べ/pe/ ぺ/me/ め/ɽe/ れ/ko/ こ/go/ ご/so/ そ/zo/ ぞ/to/ と/do/ ど/no/ の/ho/ ほ/bo/ ぼ/po/ ぽ/mo/ も/ɽo/ ろ/jo/ よ
Зазвичай для фонетичного запису знаків стовпчика /ka/ використовується звук [k], для /sa/ — [s] (інколи [θ]徳川 宗賢 [編] (1989) 『日本方言大辞典 下』 （小学館）.), для /ta/ — [t], для /da/ — [d], для /na/ — [n], для /ha/ — [h], для /ba/ — [b], для /pa/ — [p] і для /ma/ — [m].
Приголосні стовпчика /ra/ на початку слова вимовляються подібно до [d] і є слабопроривним服部 四郎 (1984) 『音声学』 （岩波書店）.. Деякі мовці вимовляють його як [l]. Точного фонетичного знаку для позначення цього звуку немає, але інколи його записують як дзвінкий ретрофлексний проривний [ɖ]斎藤 純男 (1997) 『日本語音声学入門』 （三省堂、2006年に改訂版）.. У середині та наприкінці слова приголосні стовпчика /ra/ перетворюються на одноударний [ɾ] або [ɽ].
Приголосний звук /wa/ як правило позначається велярним [ɰ] (не плутати з [ɯ] («у»)), але деякі японці його часто вимовляють як лабіалізований велярний [w]. Цим фонетичним знаком позначають також звуки, що потрапили з японської мови в іноземну, такі як [wi], [we], [wo], однак багато мовців промовляють їх як [ɯi], [ɯe], [ɯo].
Приголосні стовпчика /za/ на початку слова або після знаку «н» (ん) записуються як африкат [ʣ], а в середині слова — як фрикативний [z]. Частина мовців, незалежно від позиції голосного, завжди послуговується африкатом, але у словах зі складною вимовою інколи міняє його на фрикативний приголосний. Звуки старояпонської мови, які записувалися знаками /di/ (ぢ) і /du/ (づ) зі стовпчика /da/, вимовляються у сучасній мові однаково з знаками /zi/ (じ) та /zu/ (ず).
При додаванні голосної /і/ до приголосних звуків стовпчиків /ka/ і /ma/, відбувається їх «пом'якщення», так зване явище палаталізації. Наприклад: /ki/ → [kʲ] (き, кі) /mi/ → [mʲ] (み, мі)
Якщо після палаталізованого приголосного слідує голосний /а/, /u/, /о/, то він записується наступним чином:
/kia/ → [kʲа] (きゃ, кя) /kiu/ → [kʲɯ] (きゅ, кю) /kio/ → [kʲо] (きょ, кьо)
У японських словах іншомовного походження до палаталізованих приголосних інколи додається /e/: /kie/ → [kʲt] (きぇ, кє)
На письмі йотовані склади утворюються шляхом додавання до приголосного рядку /і/ напів-приголосних стовпчику /ja/ маленького розміру:
き + ゃ /kia/ → [kʲа] (きゃ, кя) み + ゅ /miu/ → [ьʲɯ] (みゅ, мю) り + ょ /ɽio/ → [rʲо] (りょ, рьо)
При додаванні голосної /і/ до приголосних звуків стовпчиків /sa/, /za/, /ta/, /da/, /ha/, вони не просто палаталізуються, а набувають ознак нового звуку. Наприклад: /si/ → [ɕi] (し, між сі • ші)Палаталізований /si/ позначається як [sʲ]. Цей звук відсутній в японській мові. Його записуть японською абеткою як スィ (сі, си) і використовують у словах іншомовного походження. /ti/ → [ʨi] (ち, між ті • чі)Палаталізований /ti/ позначається як [tʲ]. Цей звук відсутній в японській мові. Його записуть японською абеткою як ティ (ті, ти) і використовують у словах іншомовного походження. /zi/ → [ʥі] на початку слова і після «н» (ん); [ʑі] в середині слова (じ, між дзі • джі • жі)Палаталізований /zi/ позначається як [ʣʲ] або [zʲ]. Цей звук відсутній в японській мові. Його записуть японською абеткою як ズィ (дзі, дзи) і використовують у словах іншомовного походження. /di/ → так само як /zi/ (ぢ)Палаталізований /zi/ позначається як [ʣʲ] або [dʲ]. Цей звук відсутній в японській мові. Його записуть японською абеткою як ディ (ді, ди) і використовують у словах іншомовного походження. /hi/ → [çі] (ひ, хі)
Залежно від мовця, приголосні зі стовпчиків /na/, /ɽa/ і /ta/ можуть вимовлятися двояко: /ni/ → [nʲ] або [ɲʲ] (に, ні) /ɽi/ → [rʲ] або [ɽʲ] (に, рі або лі) /ti/ → [tʲ] або [cʲ] (に, ті • чі або ці)
У стовпчику /ha/ приголосний мори /hu/ (ふ) звучить як глухий білабіальний фрикатив [ɸ]. Він вважається рудиментом старої звукової системи японської мови, в якій приголосні стовпчику /ha/ еволюціонували у порядку [p] → [ɸ] → [h]. Приголосний фонеми /tu/ (つ) стовпчика /ta/ відповідає звуку [ʦ]. В автентичних японських словах звуки [ɸ] і [ʦ] передують лише звуку [ɯ]:
/hu/ → [ɸɯ] (ふ, фу) /tu/ → [ʦɯ] (つ, цу)