Історія Почаївської лаври — історія Почаївської лаври (православного чоловічого монастиря, що належить до Української Православної Церкви) від заснування до сьогодення.
Джерела та історіографія Джерелами для вивчення історії Почаївського монастиря служать документи офіційного характеру (грамоти, записи, книги із записами офіційних документів) та церковні твори. Також історії лаври присвячено ряд друкованих книг, монографій, статей та інших джерел, створених церковними й громадськими діячами.
Перша достовірна документальна згадка про Почаїв міститься у Грамоті польського короля Сиґізмунда I Старого від 20 травня 1527 року. Дуже важливим джерелом є «Фундушевий запис» шляхтянки Ганни Гойської від 14 листопада 1597 року на влаштування православного Почаївського монастиря. Також важливою є рукописна книга монастирських позовів і документів, яка була складена в 1661 році і зберігалася в XIX столітті в архіві обителі. У цій книзі згадувалася інша, втрачена книга «Пам'ятник монастиря Почаївского». Деякі історичні свідчення про монастир містяться і у релігійних піснях Почаївського друкованого «Богогласника» (1790 рік)Митрополит Іларіон [Іван Огієнко]. Фортеця Православія на Волині Свята Почаївська Лавра. Церковно-історична монографія. Вінніпег, 1961. С. 418—419.. До найдавніших джерел з історії монастиря можна віднести так звану Грамоту 11 лютого 1213 року, яку подає протоієрей Миколай Трипольський у своїй праці 1879 року «Историческія изслєдованія». В ній говориться, що воєвода Михайло Центер та його дружина Єлена дарують Почаївському монастиреві десять волоків землі та хутір Комнату. З тим, дана грамота викликала у багатьох істориків сумніви, що ця грамота відноситься саме до Почаївського монастиря. У 1896 році протоієрей М. Трипольський у «Волинській історико-археологічній збірці» опублікував 5 давніх текстів з історії лаври. Причому найбільший з них увійшов у історичну літературу під назвою «Monastyr Skit» («Монастир Скит»), що був виданий 1732 Почаївським монастирем. Також він публікував ці ж самі та інші тексти у «Волинських єпархіальних відомостях» (№ 15-18, 25, 26, 30 і 31) за 1896 рік. Пізніші тексти були написані кирилицею на листах з римською нумерацією і присвячувалися подіям XIII — XV століття у Почаївському монастиріДокументы, относящиеся к древней истории православного Почаевского монастыря на Волыни // Волынские епархиальные ведомости, 1896, № 25, часть неофициальная, с. 939—950; То же // Волынские епархиальные ведомости, 1896, № 26, часть неофициальная, с. 979—988; То же // Волынские епархиальные ведомости, 1896, № 30, часть неофициальная, с. 1125—1133; То же // Волынские епархиальные ведомости, 1896, № 31, часть неофициальная, с. 1155—1163.. Дані тексти наводилися без хронологічної послідовності. Але, і ці тексти істориками оцінюються дуже критично і обережно, як можливо недостовірні. Так, 1896 року, на дані публікації критичний відгук дала Санкт-Петербурзька газета «Новий час»Волынец. Почадевская летопись: новейшее произведение древле-волынской письменности (оттиск из журнала «Киевская старина»). Киев, 1898.. У журналі «Київська старовина» вийшла ще одна критична стаття історика Ореста Левицкого (під псевдонімом «Волинець»)Волынец. Новые открытия в области древлеволынского бытописания // Киевская Старина, 1896, октябрь-ноябрь-декабрь, отдел 1..
Найбільш рання загальнодоступна праця про історію монастиря міститься у книзі «Небо Нове» ігумена Іоанікія Галятовського, що вийшла у Львові 1665 року. У ній була інформація про відомі чудеса Пресвятої Богородиці (зокрема і на території лаври)Галятовский Иоанникий, игумен. Небо Новое. Львов, 1665.. Пізніше, у 1772 році, при греко-католиках василіанах з почаївської друкарні вийшла книга Гора ПочаївськаГора Почаевская. Почаев, 1772.. Роком пізніше з друкарні виходить праця «Epitome historica», що розповідала про Почаївські святині«Epitome historica» Почаев, 1773.. У 1859 році друкарня лаври видала невеликий «Опис Почаевской Успенської Лаври»Описание Почаевския Успенския Лавры. Почаев, 1859., який перевидавався і постійно доповнювався у 1865, 1892 і 1903 роках. 3-е видання 1892 року зазначало, що книга була складена в 1869 році протоієреєм Андрієм Хойнацьким, а у 1892 її виправив і доповнив Микола Теодорович (хоча в загальному лежав варіант 1859 року). Цінним історичним дослідженням була праця Антонія Петрушевич Історичне повідомлення про древню Почаївську обитель, надруковану в Літературній збірці ГаличанинПетрушевич А. Историческое известие о древней Почаевской обители // Галичанин. Литературный сборник. Кн. 1. Вып. III—IV. Львов, 1863, с. 159.. У 1870-1871 роках «Волинськими єпархіальними відомостями» була надрукована «Оповідь про Почаевську Успенську Лавру архімандрита Амвросія, на підставі документів, що зберігаються у лаврському архіві», де йшлося про історію Лаври до 1865 рокуПочаевская Успенская Лавра. Историческое описание. Труд профессора Нежинского Историко-филологического Института А. Ф. Хойнацкого, исправленный и дополненный Г. Я. Крыжановским. Почаев, 1897, с. 15.. Пізніше «Оповідь» архімандрита Амвросія (Лотоцького) випустили у формі книги (рік друку вказаний не був, хоча її перевидавали з доповненнями у 1878 і 1886)Сказание о Почаевской Успенской Лавре архимандрита Амвросия, с дополнительной главой о покойном священно-архимандрите Лавры, архиепископе Агафангеле на основании документов, хранящихся в лаврском архиве. Почаев, 1878.. Разом з цими працями з 1871 по 1888 роки вийшов ряд книг і статей протоієрея Андрія Хойнацького, з яких найзначнішими були «Путівник по горі Почаївській» 1875 року (перевиданий і доповнений у 1883 і 1895 роках) та «Почаевская Успенська Лавра. Історичний опис» 1897 року (корегував і доповнював Г. КрижанівськийПочаевская Успенская Лавра. Историческое описание. Труд профессора Нежинского Историко-филологического Института А. Ф. Хойнацкого, исправленный и дополненный Г. Я. Крыжановским. Почаев, 1897, с. 19-30.. У 1938 році видавництво Кременецко-волинської єпархії видало «Короткий історичний нарис Почаївської Успенської Лаври» Семена Антоновича Жука, під псевдонімом «С. Антонович». Також, 1961 року «Нарис» перевидали в Аргентині з біографією авторантонович С. [Жук]. Короткий історичний нарис Почаївської Успенської Лаври. Аргентина, Сан Андрес, 1961.. Крім того, 1961 року в Канаді вийшла книга Івана Огієнка «Фортеця Православ'я на Волині — Свята Почаївська Лавра», яка містить цінні дані із історіографії монастиряМитрополит Іларіон [Іван Огієнко]. Фортеця Православія на Волині Свята Почаївська Лавра. Церковно-історична монографія. Вінніпег, 1961.. 1986 року у Вінніпегу вийшла книга Дубилко І. «Почаївський монастир в історії нашого народу»Дубилко І. Почаївський монастир в історії нашого народу / І. Дубилко. — Вінніпег: Інститут дослідів Волині, 1986.
1992 року в Україні вийшла книга священника Володимира Зелінського «Почаївська Лавра. Історія» (рік видання не вказаний, але історія лаври викладена до 1992 року включно). У 2000 році дана книга, перероблена автором, вийшла під назвою «Обійми Отчі. Нариси з історії Почаївської Лаври»Владимир Зелинский, священник. Объятия Отча. Очерки по истории Почаевской Лавры. Свято-Успенская Почаевская Лавра, 2000.. 1995 року у збірнику «Архітектурна спадщина України» надрукували статтю Ричкова П. «До історії формування архітектурного ансамблю Почаївської лаври»Ричков П. До історії формування архітектурного ансамблю Почаївської лаври. «Архітектурна спадщина України», 1995, вип. 2. Того ж року у Тернополі вийшла праця Горбаченко Т. «Почаївський монастир в контексті історії та духовності українського народу»Горбаченко Т. Почаївський монастир в контексті історії та духовності українського народу / Т. Горбаченко. — Тернопіль: Богдан, 1995. 1996 року у журналі «Київська старовина» була поміщена стаття дослідника Могилевського В. «„Почаївське диво“: Причини невдалої облоги турками Почаївського монастиря влітку 1675 року: Гіпотеза»Могилевський В. та ін. «Почаївське диво»: Причини невдалої облоги турками Почаївського монастиря влітку 1675 року: Гіпотеза. «Київська старовина», 1996, № 4/5. У 2000 році була видана праця Петра Ричкова і Віктора Луца «Почаївська Свято-Успенська Лавра» з описом історії архітектурного ансамблю монастиря з урахуванням нових наукових данныхРичков П., Луц В. Почаївська Свято-Успенська Лавра. Київ, 2000.. 2003 року у Тернополі вийшла книга Гудими А. «Почаївський монастир в історичній долі українства»Гудима А. Почаївський монастир в історичній долі українства [Текст] / А. Гудима. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. 2006 року у Тернополі була надрукована праця Чернихівського Г. і Балюха В. «Почаївська Свято-Успенська Лавра»Чернихівський Г. Почаївська Свято-Успенська Лавра [Текст] / Г. І. Чернихівський, В. О. Балюх. — Тернопіль: Збруч, 2006. 2007 року у Києві була видана книга Владислава Дятлова «Монастирі Української Православної Церкви: Волинь, Поділля, Галичина, Буковина, Закарпаття. Енциклопедичний довідник» з описом історії лавриДятлов В. Монастыри Украинской Православной Церкви: Волынь, Подолия, Галиция, Буковина, Закарпатье. Энциклопедический справочник. Киев, 2007.. У 5-у томі Енциклопедії історії України, що вийшов 2011 року, була поміщена стаття дослідників Вортмана Д. Я. і Мицика Ю. А. про Почаївську лавру, де висвітлювалася історія та архітектурний ансамбль монастиряВортман Д., Мицик Ю. Почаївська Свято-Успенська лавра // . У 2012 році на сайті «Релігія в Україні» була опублікована ґрунтовна стаття-розвідка Владислава Дятлова «Витоки Почаєва: історіографія і традиція», що стосувалася проблемі заснування Почаївського монастиря і в якій розглядалася історіографія з історії лаври. 2014 року у журналі «Схід» була опублікована стаття Юрія Мартиніва «Формування архітектурного комплексу Почаївської лаври в 1831—1920 рр.».
Зародження монастиря. Давньоправославний період
Достовірних відомостей про створення Почаївського монастиря немає. Утворення православного монастиря у Почаєві прийнято пов'язувати з двома основними версіями — що монастир заснували до або після, Монголо-татарської навали на Русь. Відомо, що на Почаївській горі були природні сухі печери, в яких оселилися перші монахи-пустельники. Пізніше були зроблені дерев'яні будинки і Церкву. Приблизно у XV столітті, на добровільні пожертви православних поставили собі муровану Успенську Церкву. Таким чином монаша обитель на Почаївській Горі постала давно, монахи жили пустельножитним життям у печерах.