Психоделічний рок — різноманітний стиль рок-музики, який виник під впливом психоделічної культури, або породжений нею, і зосереджений навколо галюциногенних препаратів, що змінюють свідомість. Один із різновидів психоделічної музики. Завдання цієї музики — відтворити і посилити стан зміненої свідомості, викликаний вживанням психоделічних наркотиків, особливо ЛСД. Багато психоделічних гуртів досить сильно відрізняються між собою і цей термін часто застосовують помилково.
Виникнувши в середині 1960-х років у середовищі британських і американських музикантів, звуки психоделічного року відтворюють три основні ефекти ЛСД: деперсоналізацію, дехронізацію та динамізацію; всі вони відокремлюють того, хто вживає цю речовину, від реальності. В музичному плані ці ефекти можна відтворити за допомогою нових студійних видумок, електронних або незахідних інструментів, диз'юнктивних пісенних структур та розширених інструментальних сегментів. На початку 1960-х років психоделічні рок-музиканти опиралися на фолк, джаз і блюз, тоді як інші демонстрували явний вплив і це відгалуження називалося «рага-рок». У 1960-х роках існувало два основних варіанти жанру: ексцентричний британський і важчий американський ейсид-рок західного узбережжя. Хоча часом «ейсід-рок» вживають як синонім «психоделічного року», але водночас він стосується саме важчих і більш екстремальних представників жанру.
Пік психоделічного року припадає на період між 1966 і 1969 роками, коли відбулись надзвичайно важливі заходи, зокрема, Літо кохання 1967 року і рок-фестиваль Вудсток 1969 року, після чого він став міжнародним музичним рухом, який широко асоціювався з контркультурою 60-тих. Потім ця течія почала занепадати в міру зміни ставлення, втрати деяких ключових осіб і повернення до витоків руху. Учасники, що залишились, перейшли до нових музичних стилів. Жанр став мостом від раннього блюзу і фолк-року до прогресивного року і хард-року, і, як наслідок, сприяв розвиткові таких суб-жанрів, як важкий метал. Від кінця 1970-х років відроджувався у вигляді різноманітних форм неопсиходелії.
Визначення Як музичний стиль психоделічний рок намагався відтворити і посилити дію на психіку галюциногенних речовин, увібравши нові електронні звукові ефекти і ефекти запису, розширені соло та імпровізації. Серед загальних рис:
електрогітари, часто використовувані з фідбеком, wah-wah і блоком ефектів дисторшн; складні студійні ефекти, такі як , , фейзинг, довгі петлі затримки і екстремальні реверберації; елементи , зокрема, індійської, незахідні інструменти, зокрема, ті, що спочатку використовувались в , такі як ситара і табла; див. також електричний ситар елементи фрі-джазу виражена присутність клавішних, особливо електронних органів, клавесинів, або мелотронів (ранній стрічковий 'семплер'); розширені інструментальні сегменти, особливо гітарні соло, або джеми; розірвані пісенні структури, іноді зміни ключа і музичного розміру, ладові мелодії та бурдони; електронні інструменти, такі як синтезатор і терменвокс; тексти, які містять прямі і непрямі відсилання до галюциногенних наркотиків, наприклад, «Purple Haze» Джимі Гендрікса або «White Rabbit»Jefferson Airplane; сюрреалістичні, химерні, езотеричні або надихнуті літературою, тексти пісень. В них автор змальовує свої фантазії, галюцинації, уяви тощо. Переважно пісні такого типу вирізняються великою кількістю епітетів, порівнянь, алегорій, гіпербол й прислівників. Інколи речення в піснях такого типу бувають логічно не пов'язані між собою. Зазвичай в них є філософська думка.
Термін «психоделічний» придумав у 1956 році психіатр як альтернативний синонім для опису галюциногенних наркотиків у контексті психоделічної психотерапії. У міру розгортання в Сан-Франциско контркультурної сцени, терміни ейсид-рок і психоделічний рок вживали у 1966 році для опису нової музики, яка виникла під впливом таких речовин і вже були у широкому вжитку в 1967 році. Терміни психоделічний рок і ейсід-рок часто використовують як синоніми, але кислотний рок можна застосувати до більш екстремального варіанту, який був важчий, голосніший, спирався на довгі джеми, більше зосереджувався безпосередньо на ЛСД і ширше використовував ефект дісторшн.
Початок психоделічної ери
1960–1965: попередники і впливи
У популярній музиці початку 1960-х років продюсери, композитори та інженери повсюдно вільно експериментували з музичними формами, аранжуваннями, неприродною реверберацією та іншими звуковими ефектами. Одними з найвідоміших прикладів є продюсерська формула Філа Спектора під назвою стіна звуку і використання зробленої вручну електроніки для таких артистів як The Tornados. Учасник гурту характеризує музику психоделічних гуртів як «дорослішу» версію дитячих , вважаючи, що багато артистів намагалися наслідувати ті записи, на яких вони виросли; «вони використовують ті самі методи — прискорений біт, уповільнений біт, занадто багато відлуння, занадто багато реверберації, той біт йде назад. …There was no transition to be made. Ви йдете від таких речей, як '' до 'I Am the Walrus'. Вони йдуть рука за руку». Музичний критик вважає, що через це спроби «визначити» перший психоделічний альбом «майже так само нездійсненні, як намагатися назвати перший рок-н-рольний запис». Серед таких «притягнутих за вуха» назв інструментальна «» (яку 1962 року Мік спродюсував для Tornados) і «вкрай перевантажена реверберацією» «» (1964) гурту The Dave Clark Five. Перша згадка ЛСД на рок-записі трапилась в інструментальній композиції 1960 року в стилі серф «ЛСД-25» гурту . 1962 року сингл «The 2000 Pound Bee» гурту The Ventures містив дзижчання пропущеної через педаль «fuzztone» гітари і досліджував «можливості важкого транзисторизованого дісторшну» та інші ефекти, такі як поліпшення реверберації і відлуння, давши благодатний ґрунт лондонській рок-н-рольній сцені. До 1964 року fuzztone можна було почути на синглах P.J. Proby, а Beatles використовували фідбек у пісні «», яка була їхнім 6-м поспіль хітом № 1 у Великій Британії.
Американський фолк-співак Боб Ділан справив величезний вплив на рок-музику середини 1960-х років. Він безпосередньо сприяв створенню фольк-року і психоделічних рок-музикантів, які були після цього, а його тексти були камертоном для психоделічних пісень кінця 1960-х років. Ситарист-віртуоз Раві Шанкар 1956 року розпочав місію, метою якої було принести індійську класичну музику на Захід. Він надихнув джазових, класичних і фолк-музикантів; і, до середини 1960-х, покоління молодих рок-музикантів, які зробили рага-рок частиною естетики психоделічного року і одним з безлічі пересічних культурних мотивів епохи. Між тим, британська народна музика, блюз, наркотики, джаз і східні впливи змішалися на початку 1960-х років у творчості , який перейняв ладові налаштування гітари, щоб перенести індійські раги і кельтські ріли. Грем справив «глибокий вплив» на віртуоза шотландського фолку та інших новаторських гітаристів у всьому спектрі стилів і жанрів середини 1960-х років. Джазовий саксофоніст і композитор Джон Колтрейн спричинив подібний ефект, оскільки екзотичні звуки його альбомів (1960) і A Love Supreme (1964), останній під впливом раг Шанкара, були вихідним матеріалом для гітаристів та інших музикантів, які хотіли імпровізувати або «джемувати».
1965: початкові психоделічні сцени і звуки
За словами музичного журналіста : «хіпі не просто з'явились за одну ніч, але 1965-й був першим роком, коли впізнаваний молодіжний рух почав виникати. Багато ключових „психоделічних“ рок-гуртів утворилися того року». На західному узбережжі підпільний хімік і Кен Кізі (разом зі своїми послідовниками, відомими як «») допомогли тисячам людей здійснити безконтрольні тріпи під час «» Кізі, а також у нових психоделічних танцювальних залах. У Британії відкрив , а такі поети Біт-покоління як Аллен Гінзберг, Лоуренс Ферлінгетті і Ґреґорі Корсо читали в Королівському Альберт-холі. Майлз додає: «ці читання стали каталізатором підпільної діяльності в Лондоні, оскільки люди раптом зрозуміли, як багато однодумців було навколо. Це був також рік, коли Лондон розквітнув пишними кольорами з відкриттям магазинів одягу Granny Takes a Trip і Hung On You.» Завдяки висвітленню в ЗМІ вживання ЛСД набуло поширення.
Моллі Лонгман з mic.com пише, що, з погляду встановлення взаємозв'язку між музикою і галюциногенами The Beatles та The Beach Boys були ключовими артистами епохи. 1965 року лідер Біч Бойз Браян Вілсон почав вивчати пісенну композицію, перебуваючи під впливом психоделічних наркотиків, а після того, як їх 1964 року Ділан познайомив їх з коноплями, члени гурту «The Beatles» почали вживати і ЛСД. Значний успіх цих двох гуртів дав їм свободу експериментувати з новими технологіями впродовж цілих альбомів. Продюсер Джордж Мартін, який був спочатку відомий як фахівець з і , відповів на запити Бітлз, надавши низку студійних видумок, які забезпечили гуртові провідну роль у розвитку психоделічних ефектів, , зокрема надихнутого наркотиками дзижчання на «Ticket to Ride» (1965).
На думку Унтербергера The Byrds, що виникли з лос-анджелеської фолк-рокової сцени, і The Yardbirds з англійської блюзової сцени були більш відповідальними, ніж Бітлз, за «звучання психоделічної сирени». Вживання наркотиків і спроби психоделічної музики перейшли з акустичної музики на основі фолку до року невдовзі після того, як Byrds «увімкнули» електричні гітари і влітку 1965 року створили версію пісні Ділана «Mr. Tambourine Man», яка підкорила вершини чартів і стала фольк-роковим стандартом. Щодо Yardbirds, Унтербергер визначає лід-гітариста Джеффа Бека як того, хто «заклав основи психоделічної гітари», а гурт як такий, що визначив «маніакальну еклектику [психоделічного року]… Своїми зловісним мінорними мелодіями, гіперактивними інструментальними перервами (так званими рейв-апами) і використанням григоріанського співу.» На думку журналу Guitar Player, все це містилось на Having a Rave Up with The Yardbirds, єдиному їхньому американському альбомі, на якому Бек «став сизокрилим гітарним героєм». «Heart Full of Soul» (червень 1965) був хітовим синглом обумовлений спотворено-фузовим гітарним рифом, яким Бек намагався імітувати дзижчання ситари, який «ніс енергію нової сцени» і сповістив про прибуття нових східних звуків.
Kinks також включали гітари для імітації дзижчання індійської музики на «See My Friends», який лише через кілька тижнів також увійшов до топ-10 чарту. Пісня «The Beatles» «Norwegian Wood» з альбому Rubber Soul, який вийшов у грудні 1965 року, стала першим випущеним записом, на якому учасник західного рок-гурту грав на ситарі. Пісні зазвичай приписують те, що вона спричинила захоплення грою на ситарі в середині 1960-х років — тренд, який сприяв зростанню рага-року, коли екзотика Індії стала частиною суті психоделічного року. Автор Джордж Кейс вважає Rubber Soul одним з двох альбомів «Бітлз», які «позначили справжній початок психоделічної ери». Музичний критик Роберт Крістгау також писав, що «психоделія починається тут», а історик із Сан-Франциско казав, що цей альбом став «саундтреком (Берклі) і всього кола», де пре-хіпі студенти визнавали, що на створення пісень їх надихали наркотики.