Парцеля́ція ( — частина) — стилістична фігура, в якій частини єдиного речення інтонаційно розмежовуються як самостійні речення (на письмі — розділовими знаками кінця речення, зазвичай крапкою). Наприклад:

Історія дослідження Дослідження мовленнєвого членування речення започаткував у 30—40-х роках XX століття чеський лінгвіст В. Матезіус, який став розрізняти статичний (конструктивний) та динамічний (функціональний) аспекти речення. Швейцарський лінгвіст Ш. Баллі описав виділення частини речення в самостійну одиницю і назвав це явище дислокацією.

У російському мовознавстві відокремлені компоненти речення спочатку вважали неповними реченнями (О.М. Пєшковський, О.О. Шахматов). Згодом членування цілісної структури речення на кілька інтонаційно-смислових частин стали позначати терміном приєднанняВ україномовних наукових працях паралельно з приєднанням використовується також синонімічний термін приєднування., уведеним у науковий обіг завдяки роботам радянських лінгвістів Л.В. Щерби, В.В. Виноградова і С.Є. Крючкова, у яких сформульовано основні ознаки приєднання як особливого виду синтаксичного зв’язку, відмінного від здавна відомих сурядного і підрядного.Ачилова В. П. Парцеляція як один із прийомів експресивного синтаксису // Учені записки Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського — Серія «Філологія. Соціальні комунікації». — Том 24 (63), №1 Ч.2. 2011 р. — С. 25—31

У сучасному значенні термін парцеляція вперше використав О. Ф. Єфремов у праці «Язык Н.Г. Чернишевского» (Ефремов А. Ф., 1951). Під парцеляцією він розумів такий прийом, що «начебто розламує речення на частини, перетворюючи їх у еквіваленти самостійних речень, деформуючи структуру речення своєрідною розставою розділових знаків, що порушує загальноприйняті правила».Цит. за Копнина Г.А. Конвергенция стилистических фигур в современном русском литературном языке (на материале художественных и газетно-публицистических текстов). Автореф. дис. ... канд. филол. наук. Красноярск, 2001.

Українські дослідники активно почали вивчати членування єдиної граматичної структури на частини з 60-х років XX століття і розглядали відділені компоненти як приєднувальні конструкції (І.Г. Чередниченко, М.У. Каранська) чи різновид приєднувальних конструкцій і для їх називання пропонували терміни приєднувально-видільні речення (І.З. Петличний), видільні речення (П.С. Дудик, П.П. Коструба).Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення (Просте речення: еквіваленти речення). — Київ: Наук. думка, 1973. — 288 с.

У середині 60-х років парцеляція ототожнювалась із приєднанням (Валгіна Н.С., Реферовська Е.А., Гак В.Г.), або ж розглядалася як частина широко розвинутої системи приєднання (Турсунов Б.6. Турсунов Н.Т. Придаточные предложения в роли парцеллированных конструкций: Тезисы докладов по романо-германской филологии, — вып. 1. — Самарканд: 1971., Платонова М.А.).

У 80-90-ті роки утвердилася точка зору, що парцеляція та приєднання — різні синтаксичні явища, основані на дії принципово відмінних механізмів побудови мовлення (Суровенкова Л.С., Вильчицька Е.А.).Чепиль А.Р. История изучения приема парцелляции в трудах отечественных и зарубежных лингвистов

У працях британських та американських мовознавців парцеляція трактується як ненормативне явище, для опису парцеляції використовується термін sentence fragment ‘реченнєва частина’,Mark Nichol Fragmentary Sentences and Sentence Fragments, іноді в тому ж значенні невірно вживається термін fragmentary sentence ‘фрагментарне речення’ — контекстно-залежне неповне речення, наприклад, відповідь на питання одним словом.M. Blanche Lewis Sentence Analysis in Modern Malay. — Cambridge University Press, 1969. — P. 67

У франкомовній науці є небагато робіт, спеціально присвячених теорії парцеляції. Ж. Антуан пише про те, що французька мова, прагнучи простоти і невимушеності, шукає нові форми літературного висловлення, які базуються на систематичне введення елементів розмовної мови. Одною із таких «нових форм» є те явище, під яким ми розуміємо парцельовану конструкцію (Antoine G., 1965). Марсель Коен указав на факт самостійного функціонування синтаксично залежних членів речення, відзначивши їх недавнє походження (Cohen M., 1973). Автор використав нові поняття parcelles та style parcellaire.Поваляева Ю.В. Проблема парцелляции в современной лингвистической науке

У роботах науковців пострадянських країн кінця XX — початку XXI ст. явища приєднання і парцеляції розмежовуються послідовно.

Визначення Парцеляцію можна визначити як сильне (смислове і формальне) відокремлення слів, словосполучень, речень, позначуване у тексті крапкою, знаком оклику або питання,Федонюк В. Є. Парцеляція в сучасній чеській літературній мові // Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.03 / В.Є. Федонюк; НАН України. Ін-т укр. мови. — К.: 2001. — 22 с. це спосіб мовного представлення єдиної синтаксичної структури — речення кількома комунікативно самостійними одиницями — фразамиВанников Ю. О. Парцелляция // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: 1990. — С. 369, напр. «Звичайна механічна робота, яка потребує терплячості. Як і кожен експеримент» (П. Загребельний), порівняйте з нейтральним представленням: «Звичайна механічна робота, яка потребує терплячості, як і кожен експеримент».

Мовна парцеляція синтаксичної структури здійснюється за допомоги інтонації, у письмовому тексті — її графічними показниками — розділовими знаками. Фактично явище парцеляції полягає у виділенні відрізка речення в окрему самостійну частину, яка, однак, не пориває семантичного і структурного зв’язку з реченням.Реуцький М. В. Типи парцельованих конструкцій у сучасній українській літературній мові (на матеріалі творів Г. Тютюнника)

Парцельована конструкція складається із основного висловлювання (базової частини) і одного або кількох парцелятів. Парцелят — частина конструкції, що утворюється внаслідок розчленовування речення і залежить (граматично і семантично) від попереднього контексту.

Основне висловлення завжди виступає як самостійне речення, парцеляти знаходяться у повній залежності від основного висловлення, як за змістом, так і за синтаксичною функцією. Парцелят носить характер додаткового повідомлення, яке вточнює чи розвиває основне висловлення. Стилістичний акцент зосереджується саме на парцеляті.Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навч. посіб. — К.: Вища шк., 2006. — 311 с. — C. 164.

Парцеляція виникає в усному розмовному мовленні, є нормою літературної мови й активно поширюється у різних її стилях, зберігаючи при цьому розмовну специфіку.

Парцеляція як особлива форма представлення речення у тексті потенційно можлива, а в деяких випадках і необхідна в усіх мовах, що дозволяє вважати її мовною універсалією. Це явище чітко виявляє відносну незалежність формально-структурного та інтонаційно-смислового аспектів організації мовлення, асиметрію мовних і мовленнєвих (текстових) одиниць.

Поряд із терміном парцеляція раніше також використовувалися у тому самому значенні терміни: сегментація (Ш. Баллі, О.О. Реферовська, Н.О. Шигаревська), сепаратизація (О.О. Андрієвська), приєднувальні конструкції (В.Г. Гак, О.О. Реферовська), ізоляція (Є.Г. Ризель, Є.І. Шендельс), приєднання (О.В. Колесніков), відкриті (зсунуті) конструкції (В.В. Виноградов), комунікативні структури з додатковою рематизацією семантико-синтаксичних конструкцій (Л.П. Чахоян) та інші.Станіслав Ольга Проблема парцеляції у сучасній лінгвістичній науці

Парцелювання Парцелювання — це членування єдиної реченнєвої структури на окремі компоненти з метою наголошення тієї чи іншої інформації, її актуалізації і виділення, надання самостійного статусу у загальній компонентній структуріЗагнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Моноґрафія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с., тобто процес застосування парцеляції.

У складнопідрядному реченні парцелювання зумовлюється наявністю в головній та підрядній частинах "семантичного ядра", яке уможливлює існування підрядного речення окремо від головногоГулыга Е.В. Функционирование придаточных предложений в качестве самостоятельных // Филологические науки. — 1960. — №4. — С. 38-48. — С. 40Гулыга Е.В. Теория сложноподчиненного предложения в современном немецком языке. — М.: Высш. шк., 1971. — 206 с. — С. 180

Базова частина Основне висловлювання парцельованої конструкції (базову частину) також називають: базова структура, базова конструкція, стрижнева конструкція, вихідне речення, опорне речення, структурно основне речення.

Парцелят Парцелят — це частина парцельованої конструкції, відокремлена від базової частини і залежна від неї синтаксично та семантично.

Парцельовані сегменти можуть: зазнавати інверсії, знаходитися як у контактній, так і в дистактній позиції відносно базової частини речення або інших, формально і семантично пов’язаних з ними парцелятів.

Парцеляти не тільки інформаційно насичені, вони стилістично значущі, оскільки концентрують інформаційно насичене тло і видозмінюють структурацію тексту, посилюючи звучання окремих частин.

Загнітко А. П. класифікує парцеляти за типом парцельованої одиниці: парцельована підрядна частина; парцельовані декілька підрядних частин, об’єднаних в межах однієї конструкції; парцельований член речення.

Синонімами до терміну парцелят є терміни парцельований сегмент, парцельований компонент, парцельоване речення.

Стилістичні функції Парцеляція є експресивним явищем усної мови і виникає в безпосередньому живому спілкуванні внаслідок неможливості наперед продумати усі слова у висловлюванні, отже у процесі говоріння виникає потреба інтонаційно виділити окремі одиниці, розширити й уточнити їх допоміжною інформацією. У художній мові парцеляція перш за все використовується для створення стилістичних ефектів живомовності, невимушеності, спонтанності спілкування.

Парцельовані конструкції виконують у тексті змістопідсилювальну і ритмомелодійну функції. Парцелят набуває комунікативної самостійності й тим привертає до себе увагу читача, ніби «випадаючи» з рівного ритму.Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика: Навч. посіб. — К.: Вища школа, 2003. — 311 с. — С. 143—145. — ISBN 966-642-159-3 Парцеляція є яскравим в емоційному плані засобом увиразнення, виділення думки, бо до об’єктивної інформації, закладеної в структурі речення, додається авторська оцінка. Видільна функція парцеляції є основною (постійною), бо відтворюється за умови будь-якої текстової реалізації парцельованого речення. Крім емоційно-видільної пропонують виділяти зображальну, експресивно-граматичну та характерологічну функції парцеляції в художніх текстах (О. Сковородников). Остання активізується в прозовому мовленні, на відміну від усіх інших, які є продуктивними як у прозових, так і в поетичних текстах.Шевченко Т. В. Парцеляція в українському поетичному мовленні другої половини ХХ століття . : Автореф. дис... канд. наук. — Дніпропетровськ: 2007. — С. 7.

Мацько Л. І. та Мацько О. М. зазначають, що парцеляція використовується: В описах для зображення обставин дії, актуалізації окремих деталей: Для передачі емоційно-психічного стану персонажа: Парцеляція характерна для внутрішніх монологів, які сприймаються як одна цілісна надфразна синтаксична єдність, для функціонального типу текстів-роздумів: Для конкретизації змісту базової частини вислову: Для ритмізації прози, створення в читача ефекту «присутності», безпосередності відчуттів, на які зорієнтоване зображення:

Одиничні парцеляти можуть: конкретизувати зміст базової частини: «Але ми так і не довідалися цього разу: що ж він вимагатиме. Бо Шляхтич спокійно заперечив Держикраєві» (П. Загребельний)