Елефанти́да () — ім'я або ж радше псевдонім давньогрецької письменниці кінця I століття до н. е., знаної го́ловно творами похабного, любострасного штибу у віршах й прозі. Жоден з них, щоправда, не вцілів, сподобившись хіба побіжних упоминок з-під калама античних літератів.

Біографія Звісток про неї дійшло обмаль — передовсім те, що являлась авторкою популярних книг найодвертішого змісту, кої слугували чимось на кшталт посібників сексуальних поз. З огляду на ужиток анімалістичного прізвиська, деривата від слон, випадку зовсім не рідкісного межи гетер, припускається, ніби передше вона трудилась куртизанкою. Відповідно ж до іншої точки зору, її ім'я походить од назви острова і міста Елефантина на Нілі близь Асуана. Суда, візантійський енциклопедичний словник X віку, стверджує, що її натхненницею була легендарна .

За словами римського історика Светонія в його «Життєписах дванадцяти цезарів», коли імператор Тиберій вернувся на острів Капрі, то впридобив Елефантидовими працями опочивальні в різних місцинах тамтешньої вілли, «кубла таємної розпусти», — «щоб комусь під час заняття не забракло відповідного прикладу».

Доробок жінки заторкується в анонімному вірші поетичної збірки «Пріапея», присвяченої римському фалічному божку (оригінал написаний гендекасиллабом, українською переклав львівський літературознавець Назар Ващишин)Priapeia 4.:

У нім прозирається семантична гра автора шляхом етимологічного переносу: дівчина присвячує «жорсткому богу» (rigido deo) одкровенні рисунки з Елефантидового мануала, причому «твердість» слонової кості, оприявнюваної через інне значення грец. ἐλέφας, переноситься на «ствердлість», «тужавність» дебелого ерегованого члена Пріапа.

Прохоплюється взглядно неї в одній з епіграм і римський поет Марціал, котрий слинув описами витонченої похотіMartialis, Epigrammata 12.43:

(«Розв'язних мені й хтивих прочитав ти, Сабелле, віршів сповна, що не знані дівицям Дідима, ані знадливим Елефантидовим книгам, нових фігур Венери вміщаючих»). «Novae figurae» могло прочитуватись і як «novem figurae», себто дев'ять фігур, — звідсіль деякі коментатори висновують, ніби писателька своє творіння зображеннями 9 тілосплетінь при соїтті.

Опріч того, Гален приписує їй роботи з косметики, а також вміння лікувати облисінняGalenus, De compositione medicamentorum secundum locos 12.416, тоді як Пліній Старший спомина об її суперечці із якоюсь Лаїс відносно засобів переривання вагітності (Елефантида розділяла поширене поміж авторів античності воззріння на менструальну кров як на абортивний засіб або такий, що може зумовити безпліддя).

Не виключено, іж йменням жінки могли користатись 2 чи більш осіб. Відсилки до неї подибуються навіть в епоху Відродження, зосібна в сатирі «» англійця Бена Джонсона (1610), містячій пасаж, як один із дійових осіб, сер Епікур Маммон, мріє обставити свої покої картинами на зразок Елефантидових, що їм «»L. Lawner, I modi, Milano. 1984, p. 34. Спогадує о ній і Оскар Вайльд у «Портреті Доріана Грея»:

Герой того дивовижного роману, що так вплинув на Доріанове життя, теж улягав цій химерній фантазії. У сьомому розділі він розповідає про себе, як в одінні Тіберія сидів, бувало, у саду на Капрі, увінчаний лаврами, що вберігають від блискавки, і читав сороміцькі книжки Елефантиди, а круг нього поважно походжали карлики й павичі, і флейтист передражнював кадильника фіміаму. І як він, мов Калігула, бенкетував по стайнях з конюхами в зелених туніках і вечеряв з ясел із слонової кості разом зі своїм конем, прикрашеним на лобі самоцвітною опаскоюВайльд, Оскар. Портрет Доріана Ґрея: Роман: для ст. шк. віку / пер. з англ. та прим. Р. Доценка; — К.: Школа, 2003.

Див. також Археанасса (знаменита гетера, авторка ілюстрованого трактату з техніки статевих злягань)

Примітки

Джерела