Підга́йці — адміністративний центр Підгаєцької міської громади Тернопільського району Тернопільської області.
Розташоване за 58 км від м. Тернопіль, на правому березі річки Коропець (басейн Дністра), на висоті 392 м над рівнем моря.
У межах Підгайців — колишній хутір Буда.
Населення — 2 500 осіб (2024)
Найближча залізнична станція Потутори — за 20 км на лінії Тернопіль — Ходорів.
Через Підгайці пролягають автошляхи Галич — Теребовля — Сатанів та Бережани — Монастириська.
Географія
Розташування
Підгайці лежать за 65 км від Тернополя, якщо їхати через селище Дружбу, за 58 км — через Купчинці (Тернопільський район) і близько 60 км, — через Козову.
Розташоване на правому березі річки Коропець, місто було здавна важливим торговим та адміністративним центром.
Через важливе стратегічне значення місто часто опинялося в епіцентрі воєнних дій, багато його будівель не збереглося понині. Був час, коли місто, оточене рядами валів та ровів з водою, мало свій замок, близько 20 церков, з-поміж яких дві вірменські.
З давнього замку збереглися лише залишки фундаментів; правдоподібно, що в підземеллях замку досі захоронені скарби Марії Могилянки, привласнені Зофією Ґольською.
Цінною історичною пам'яткою є вілла Чорторийських — літній палац Марцеліни Чорторийської, в яку був закоханий Фредерік Францішек Шопен. Побутує легенда, що світової слави композитор був у місті під Гаєм, гостюючи у своєї коханої.
Природні ресурси
Природні ресурси: пісковики, мергелі, пісок, глини; сільськогосподарські угіддя (36,7 тис.га), ліси.
Провідні галузі: сільське господарство (буряківництво, виробництво зерна, м'ясо-молочне тваринництво, свинарство), виробництво будівельних матеріалів (Підгаєцький цегельний завод).
Походження назви Вірогідна версія — назва міста походить від густих лісів (гаїв), які оточували його з заходу і півночі.
В цьому випадку побутує версія про походження назви села від гори «Гай», що здіймається над правим берегом річки Коропець, але так ця гора називається в документах не раніше XIX століття.
Історія
Початки. Польський період
Первісне поселення в околиці сучасних Підгайців імовірно існувало в часи Галицько-Волинської держави у ХІІІ—XIV ст. і локалізувалося на території нинішнього села Старе Місто, фактично передмістя. За непідтвердженими переказами, мало назву Тудинка.
Також в останні роки поширилася традиція датувати першу згадку про Підгайці 1397 роком, начебто його тогочасним дідичем був Діонізій з Підгайців (), проте немає достеменних підтверджень, що в документах йдеться саме про нинішнє місто Підгайці.
Як довів львівський географ Богдан Яворський, перша документальна звістка про Підгайці стосується 1436 року, коли згадано про «Ельжбєту з Підгаєць», дружину Міхала Бучацького.
На той час Підгайці все ще були селом, на території Старого Міста. Тут стояла одна церква, вперше згадана 1446 року — імовірно на місці нинішньої церкви Святого Юра.
Згодом власником міста став польський шляхтич Пйотр з Княгиничів (Книгиницький), син Пашека з Мазовіти (Пашек отримав у володіння Княгиничі); дехто вважає, що це був Пйотр Влодкович, хоча й бездоказово.
Перед 1414 роком Пйотр видав дочку Ельжбету за Міхала Бучацького і передав тому Підгайці у посаг. Міхал Бучацький заклав на Старому Місті у Підгайцях костел.
Після загибелі Міхала у бою з татарами 1438 року дідичкою Підгайців залишилася Ельжбета з Княгиницьких, яка з 5 синами осіла, правдоподібно, в Бучачі. 4-й з них — Якуб Бучацький — став повнолітнім 1448 року і отримав у володіння Підгайці, яке зробив своїм родинним гніздом; десь відтоді він писався «паном на Підгайцях».
Після 1460 року Якуб Бучацький осів у своїх маєтках і десь тоді (близько 1463 року) збудував замок на острові поряд з греблею через ріку Коропець, якою проходив торговельний шлях з Бучача і Язловця на Львів. Цей шлях лежав на важливому у пізньому Середньовіччі відтинку Великого Шовкового шляху з Кілії і Білгорода до Центральної Європи, що в цьому місці перехрещувався із дорогою з Галичі на Теребовлю.
Поряд із замком на правому березі Коропця Якуб Бучацький записав фундуш для нового костелу і заснував нове місто на магдебурзькому праві (в архівних документах є запис за 1469 рік про заснування Якубом Бучацьким міста в Підгайцях поряд з однойменним селом на Старому Місті, яке (село) тоді ж було переведене на тевтонське (магдебурзьке) сільське право). Замок у Підгайцях став резиденцією Якуба Бучацького.
Підгайці зруйновано у війні Польщі з Молдовою під час походу господаря Штефана ІІІ Великого на Галичину в 1498 році.
Після смерті Якуба Бучацького 1501 року паном на Підгайцях став його третій син — теж Якуб.
Подальші війни з Молдовою привели до повторного спустошення Підгайців у 1509 році військом молдовського господаря Богдана ІІІ Сліпого. Намагаючись підняти місто, єпископ Якуб Бучацький, який перебував на духовній службі далеко від родинного гнізда — у Любліні, Кам'янці, Холмі, 1519-го домігся у короля Сигізмунда І Старого права на щорічний ярмарок, а в 1520-му — права збирати греблеве мито за проїзд торгових валок через Коропець. Все це сприяло швидкому відродженню міста.
1534 року єпископ Якуб Бучацький продав Підгайці Міколаєві Вольському (†1548). Відтепер місто стало родинним гніздом Вольських, які стали величатися «панами на Підгайцях» і спричинилися до розквіту міста.
18 липня 1539 року король Сигізмунд Старий надав (очевидно, повторно) Підгайцям магдебурзьке право (документ зберігся). Було відбудовано Підгаєцький замок, який перетворився на могутню фортецю (у 1544 Підгайці згадуються як «oppidum-castrum» (місто-замок), відбудовуються церкви, костел, тут оселяються євреї, яких скоро стало найбільше з усіх міст тодішнього Галицького повіту в Галицькій землі Руського воєводства, збудовано синагогу (перша згадка про рабина, який очолював єврейську громаду, у Підгайцях стосується 1552 року).
Подальшого розвитку місто зазнало за старшого сина Міколая Вольського — Станіслава (†1566), який був близьким до короля Сигізмунда ІІ Августа, і його сина Міколая. Місто розбудувалося в напрямку ближнього пагорба, на його вершку виникла нова Ринкова площа, будувалися кам'яниці, в надрах гори виникли розгалужені підземні ходи.
З 1554 року відомий перший міський герб. З'явилися ремісничі цехи; з 1590 відомий статут першого цеху кушнірів. Того ж 1590 року Підгайці здобули привілей на щотижневі торги по суботах.
За часів Міколая Вольського у середовищі підгаєцької католицької громади дійшло до серйозної кризи: в місті стрімко поширилося социніанство (аріанство); близько 1600 року підгаєцький костел захопили аріани. Це відбувалося в руслі подій Реформації у Європі.
1605 року Міколай Вольський продав місто Станіславові Ґольському, і Підгайці стали резиденцією Ґольських.
Місто далі розвивалося. Замок укріпили потужними баштами, адже зі стратегічного боку його положення, враховуючи розташування безпосередньо між двома високими пагорбами, було надто вразливим. Взагалі, розташування міста на пагорбі є нетиповим.
У Середні Віки будували навпаки: замок на горі, місто — у підніжжі.
Очевидно, була якась причина того, що місто, котре розвивалося на підставі маґдебурзького самоврядування, мігрувало на вершину пагорба, попри те, що рельєф утруднював доїзд возів і маж на площу Ринок. Сама Ринкова площа (нині Майдан Незалежності) є трикутною в плані, нетиповою для магдебурзьких міст, коли планування здійснювалося за німецьким зразком (як «шахове» планування у Львові), зате характерною для давніх руських міст.
Після смерті Станіслава Ґольського у 1612 році Підгайці перейшли до його брата — кам'янецького каштеляна Яна Ґольського. Проте наступного 1613 року Ян помер — посідачкою міста стала його вдова Зоф'я із Замєхова, яка після 1614 року вийшла заміж за Станіслава Лянцкоронського.
У 1616 році Станіслав Лянцкоронський (подільський воєвода, каштелян галицький; був дідичем сіл Швайківці, Шманьківчики та інших), купив Підгайці та Бучач з прилеглостями.Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1909. — Cz. 1. — t. 13. — S. 336.
Історія скарбу Марії Могилянки
Один з найцікавіших епізодів пов'язаний з Гольськими в історії міста пов'язаний зі зникненням величезного скарбу (до скарбу входили 70 тисяч дукатів, біжутерія, золото, самоцвіти, срібло тощо), який 1612 року заховала в укріпленому Підгаєцькому замку Станіслава Ґольського його своячка Марія Могилянка — дружина Стефана Потоцького, дідича Золотого Потоку — на час походу її чоловіка до МолдовиSkrzypecki T. H. Potok Złoty na tle historii polskich kresów poludniowo-wschodnich. — Opole: Solpress, 2010. — S. 31. — ISBN 978-83-927244-4-5.. Проте того року Станіслав Ґольський помер у боргах, дідичем став його брат Ян, який заявив, що ніякого скарбу в замку немає.
У червні 1613 року Марія Могилянка заявила на нього до ґродського (шляхетського) суду в Галичі. Проте цього ж року Ян Ґольський помер, а його вдова Зофія відмовилася будь-що віддавати борг. Це стало сенсацією на всю Річ Посполиту. 1618 року Стефан Потоцький, що повернувся з турецького полону, спорядив військо і рушив на Підгайці. Оборону замку очолила Зофія Ґольська-Лянцкоронська. Стефанові так і не вдалося взяти замок. До всього на місто кілька разів (у 1612, 1615, 1618, 1620, 1621 роках) нападали татари.
Величезна пожежа 1621 року знищила місто. Проте скоро Підгайці відбудували в камені, так, що вже 1628 року їх назвали «oppidum novo lokationis» (новолоковане місто). Тоді ж, близько 1627 року збудовано в камені сучасну споруду підгаєцької синагоги.
1 вересня 1634 року Зофія Ґольська видала грамоту на «новий костел з ґрунту», тобто відбудову нинішнього костелу Трійці, який римо-католики повернули собі.
У тестаменті, датованому 5 вересня 1635 р., Зофія записала також для костелів у Підгайцях, Янові і Верешині «срібло церковне волоське», і кошти, якими заклала у Підгайцях латинський шпиталь і школу, що непрямим чином підтверджує її причетність до зникнення скарбуSkrzypecki T. H. Potok Złoty na tle historii… — S. 33.. Її поховали в каплиці у підгаєцькому костелі. Місто в результаті тривалої судової тяганини Зофія Ґольська передала в заставу Сенявським — дідичам Бережан — тільки аби не Потоцьким.
Підгайці за Станіслава Потоцького
1641 року, після смерті останніх учасниківСадок Баронч вказує дату смерті Марії Могили не раніше надвечір'я Святого Валентина 1643 конфлікту, Підгайці таки перейшли до Потоцьких. Дідичем став Станіслав «Ревера» після укладення угоди зі спадкоємцем Зофії Ґольської Самуелем Замєховським, також з Адамом Єронімом Сенявським, який переказав йому свої «вірительності», забезпечені на Підгайцях.Jan K. Ostrowski. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Podhajcach / Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa // Seria: Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej.— Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia narodowa, 1996. — tom. 4. S. 160 (прим.) ISBN 83-85739-34-3.
Цей період став найвищим піднесенням міста. Було відбудовано замок, збудовано кам'яну хрестоподібну в плані Ратушу на площі Ринок, будинки.
Крім костелу і синагоги, на території міста і передмість Старе Місто, Галич, Голендра було 6 (у XVIII ст. — 7) руських церков; у 1664 згадується вірменська (вірмено-грегоріанська) церква (очевидно, дерев'яна). Отже, у Підгайцях, крім християнської (католики і православні) і єврейської, була ще й вірменська громада, очолена вірменським війтом. З усього видно, що українського (руського) населення було найбільше, як, і по всіх містах Галичини у той час, крім Львова.
У 1650–1653 роках руська громада збудувала в камені церкву Успіння Богородиці, яка стоїть дотепер.
Бурхливі події відбувалися в часи Хмельниччини і, ширше, Національної революції 1648—1676 років. Сильна руська громада в Підгайцях вимагала незалежності від Польщі.