Украї́нський право́пис 1933 ро́ку — український правопис, прийнятий у 1933 році в тодішній столиці УРСР, у місті Харкові. Розпочався процес штучного зближення української та російської мовних традицій ортографії. Деякі норми, які були відхилені через відсутність у російському правописі, повернуто до українського правопису 2019 року.Урядове втручання взагалі, а в даному випадку з боку уряду, опанованого росіянами, — у внутрішні  закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як не вдавалася царська адміністрація дореволюційної Росії.

— Юрій Шевельов, «Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941)».

Напередодні реформи На 1920-ті роки припав розквіт українського мовознавства, проведено значну роботу з унормування української літературної мови, наукової термінології, словників. Робота науковців відзначилася виданням Українського правопису 1928 року, що вперше став офіційним та уніфікованим для всієї України. Побачили світ Академічний російсько-український словник за ред. Агатангела Кримського. Проте кодифікація 1928—1929 років, що поєднувала в одному правописному кодексі наддніпрянську і наддністрянську мовні норми, виявилася незадовільною за тих політичних обставин«Правопис 1928—1929 років, дарма що старанно опрацьований видатними мовознавцями, був нереальний, приречений на невдачу. Від самого початку його прийняли вельми неприхильно, дотримувалися неохоче. Бажане поєднання двох правописно-мовних традицій не відбулося, та ледве чи й могло відбутися при збереженні їх обох у своєрідному, штучно накиненому компромісі.». Ю. Шевельов. Українська мова в першій половині двадцятого століття 1900—1941. // Там само. — С. 171. «Учительство посилало численні делегації до комісара освіти М. Скрипника й просило перегляду правил писання іншомовних слів.» Огієнко І. Історія української літературної мови . — К., 2001. і потребувала змін.

Початок репресій і зросійщення Але на початку 1930-х на Україну накочується хвиля тотального планового зросійщення, що відбувалося під гаслами боротьби з українським націоналізмом.

«Нова доба» радянської політики в стосунку до української культури, а також і до мови розпочалася після постанови ЦК ВКП(б) 3 квітня 1932 року «Про придушення націоналізму в Україні» й запровадження в усьому комуністичних ідей. Щоб це зробити, в Україну послали Павла Постишева, що й прибув до столиці, м. Харкова, у січні 1933 р. Він ґвалтом чистив Україну від «націоналістів». 7 липня 1933 р. учинив самогубство Микола Скрипник, не витерпівши цькувань. Репресовано членів президії Правописної комісії Всеволода Ганцова, А. Приходька, С. Пилипенка (Олексу Синявського й А. Кримського репресували пізніше). У правописі шукали «націоналістичного шкідництва», потрібного для боротьби з українським національним відродженням.

Викорінення питомих рис української мови Руйнувати та спиняти розквіт української мови взагалі, а літературної зокрема, більшовики взялися спочатку чужими руками — за це взявся Андрій Хвиля (справжнє прізвище Олінтер) та Л. Каганович. Вони власне перші вчинили галас, ніби в українському мовознавстві — «буржуазно-шовіністична шкідницька метода», що й закріпив А. Хвиля своєю сумної пам'яті книжкою «Викорінити, знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті», Харків, 1933 р.А. Хвиля. Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті. — Більшовик України, 1933, № 7, с. 42-56; Партвидав ЦК КП(б)У, 1933., друковано 15 000 примірниківОгієнко І. Історія української літературної мови. — К., 2001. — (Перше видання — Вінніпег, 1949 ).

А. Хвиля, голова новоствореної 1933 р. Правописної комісії при Народному Комісаріаті освіти, твердив: Правопис, ухвалений М. Скрипником 6 вересня 1928 р., скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар'єр між українською та російською мовою, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами <…>. Комісія, створена при НКО, переглянула «Український правопис» <…>. Основні виправлення стосувалися ліквідації всіх правил, що орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазні культури, перекручували сучасну українську мову, ставили бар'єр між українською та російською мовами <…>. Викинуто встановлені націоналістами мертві консервативні норми, що перекручують сучасну українську мову, живу мову практики трудящих мас України.

Без жодних дискусій, конференцій зазначена Комісія «переробила» й 1933 р. видала нові правила. З абетки викинуто літеру ґ, докорінно змінено правопис іншомовних слів, внесено зміни в парадигми відмінюваних лексем. У правила внесено близько 126 поправок, повністю змінено розділ про правопис іншомовних слів. Нові правописні правила опубліковано спочатку в журналі «Політехнічна освіта» (1933, № 6), наприкінці 1933 р. вони вийшли окремою книжкою «Український правопис».

Зі звинуваченням у вбитті клину між російською й українською мовними практиками: Усунуто форми двоїни (дві книзі, три вербі, чотири хаті, дві руці та ін.). Скасовано вжиток знахідного відмінка в формах: бачу молодиці, веду хлопці, дивлюся на піонерки. З паралельно вживаних форм бабів і баб, хатів і хат, губів і губ, статтів і статей залишено лише найближчі до російського варіанта. З паралельних словотвірних варіантів становисько — становище, огнисько — огнище, гноїсько — гноїще надано перевагу утворенням з наростком (суфіксом) -ище. Паралельні форми давального й місцевого відмінків однини іменників другої відміни святові — святу, серцеві — серцю, сонцеві — сонцю, у русі — у рухові обмежено формами на -у(ю), спільними з російськими. Чергування префіксів (прийменників) з — с перед глухими приголосними к, п, т, х було поширено на ф: Правопис 1928 рокуПравопис 1933 рокузфалшуватисфальшуватизфотографуватисфотографувати

Напис іншомовних слів бакханка, барбаризм за латинським зразком повернуто до східноукраїнських варіантів, вироблених під упливом церковнослов'янської та російської мови: вакханка, варваризм, також як і претенсія, іхтіосавр, бронтосавр (взаконено претензія, іхтіозавр, бронтозавр), радіюс, консиліюм, медіюм, Маріюпіль (взаконено радіус, консиліум, медіум, Маріуполь)Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко.-К.: Києво-Могилянська академія, 2005—399с..

Спрощено вжиток закінчень давального відмінка однини чоловічого роду (-ові, -еві/-єві). Згідно з попереднім правописом в іменниках чоловічого роду слід було вживати закінчень -ові, -еві/-єві, а вжиток закінчення -у/-ю обмежено. Подальші реформи спростили й узагальнили вжиток цих форм, надаючи перевагу аналогічному російському закінченню -у/-ю. Усталено тверде написання низки прикметників: Правопис 1928 рокуПравопис 1933 рокузахіднійзахіднийсхіднійсхіднийтрикутнійтрикутний Закінчення -и в родовому відмінкові однини для іменників жіночого роду зі двома приголосними на кінці основи було замінено на -і, що збігалося з історичним розвитком української мови (Шевельов«В історичному розвитку бачимо, як послідовно й поступово в цьому типі відміни іменників усуваються в різних відмінках форми на -и, — спершу в давальному й місцевому однини, пізніше в називному відмінку множини, а в новіші часи — і в останньому бастіоні форм на -и, в родовому відмінку однини. Хоч київські нормалізатори виходили, імовірно, не з історичних тенденцій української мови, а просто взорувалися на російській мові (…), але їхня норма тут збіглася з історичною тенденцією, яка полягає в тому, щоб максимально наблизити відмінювання іменників жіночого роду на приголосний до відмінювання іменників типу земля» Ю. Шевельов. Так нас навчали правильних проізношеній / Шевельов Ю. Мовознавство. — К., 2008. — Кн. 1. — С. 319—320. ): Правопис 1928 рокуПравопис 1933 рокудо смертидо смертібез совістибез совістібез честибез честі Узгоджено з етимологією написання голосних, що чергуються: Правопис 1928 рокуПравопис 1933 рокувипроваджативипроводжатиголодівкаголодовкаманастирмонастирмаривомаревосалітраселітрасоняшнийсонячнийшараваришаровари

У непрямих відмінках українські прізвища дістали нових закінчень: ПрізвищеПравопис 1928 рокуПравопис 1933 рокуГончардо Гончарядо ГончараКравцівдо Кравцовадо КравціваМазурокдо Мазуркадо МазурокаШвецьдо Шевцядо Швеця

Упорядковано географічні назви. Відповідно до правопису 1928 року назви міст треба було передавати «на письмі в їх народно-історичній формі» (§ 81), а правопис 1933 року вимагає передавати так, «як прийнято їх радянськими державними органами» (§ 89): Правопис 1928 року Правопис 1933 рокуБасарабіяБессарабіяБерестяБрестБілгородБєлгородБердянськеБердянськБукарештБухарестЄйськеЄйськДінДонКахівкаКаховкаКремінчукКременчукЛубніЛубниЛуганськеЛуганськМелітопільМелітопольМаріюпільМаріупольМукачівМукачевеПрилукаПрилукиРівнеРовноРоменРомниРостівРостовСевастопільСевастопольСимферопільСимферопольСальськеСальськТаганрігТаганрогТираспільТираспольНовозибківНовозибковОзівське мореАзовське мореОстрогозькеОстрогозькПинськеПінськ

Назви міст стали кінчатися на -ськ, -цьк (а не -ське, -цьке): Волочинське, Старобільське, Пинське, Зінов'ївське, Луцьке і т. ін.

Відмінювати стали такі назви як іменники: зі Старобільська, під Волочинськом, а не як прикметники: зі Старобільського, під Волочинським.

Прикметники, утворені від назов міст перемиський, радомиський, обернуто на перемишльський, радомишльський.

Практиковано уникання іменників у тих випадках, коли вони не повторюють російського вживання: прийменник до у парах до школи, до Києва послідовно замінювано на прийменник у — у школу, у Київ. Зникли з ужитку в УРСР конструкції з неособовими дієприкметниками: випуск машин припинено, злочинця затримано; натомість процвітає суржикування: випуск машин припинений, злочинець затриманий. Штучно розділено прикметник дружній на два прикметники: дружний та дружній, різницю між ним можна встановити, лише зіставивши їх з російськими відповідниками дружный і дружественный. Ту ж операцію пророблено й зі словом багатир. З одного слова штучно зроблено два: багатир (багатий) та богатир (витязь, лицар, герой). Запровадження нової, скопійованої з російської, термінології в усіх галузях знання: Питома українська формаРосійська формаНакинута формаВеликий ВізБольшая МедведицаВелика Ведмедицягородинаовощиовочісадовинафруктыфруктидієйменникинфинитивінфінітивживе сріблортутьртутьродзинкиизюмізюмстопсплавсплаврискатиретир

Стандартизовано імена людей відповідно до східноукраїнської традиції:

Правопис 1928 рокуПравопис 1933 рокуАгатангелАгафангелТадейФадей і ТадейТеодосійФеодосійОлександерОлександр

Оскільки з алфавіту було вилучено літеру ґ, іншомовні власні назви з h і g почали подавати тільки однією літерою г, незалежно від вимови (§ 76): Правопис 1928 рокуПравопис 1933 рокуҐароннаГароннаҐетеГетеГаммерфестГаммерфест

Лексику зі грецької мови з літерою θ (кирилична фіта) змінили за східноукраїнським зразком: Правопис 1928 рокуПравопис 1933 рокуанатемаанафемаАтениАфіниМетодійМефодійТеофаніяФеофанія

Звукосполучення ія в чужомовних словах, затверджене правописом 1928 року, замінено на поширене в тогочасній практиці іаПоширений мовний огріх при вимові -ія- за новими правилами 1928 року відмічався в порадниках того часу: «…в словах іншомовного походження вимова іа, треба ж ія» Порада Й. Горецького цит. за: Жовтобрюх М. Нарис історії українського радянського мовознавства (1918—1941), К., 1991 , С. 68.:

Правопис 1928 рокуПравопис 1933 рокуваріянтваріанткомедіянткомедіантСіямСіам

Німецький дифтонг еі, що звучить як ай, дістав традиційного написання ей:

Правопис 1928 рокуПравопис 1933 рокуАйнштайнЕйнштейнГайнеГейнекапельмайстеркапельмейстер