7,62-мм пістолет-кулемет зразка 1941 року системи Шпагіна (ППШ) () — радянський пістолет-кулемет, розроблений в 1940 році конструктором Г. С. Шпагіним під набій 7,62 × 25 мм ТТ і взятий на озброєння Червоної Армії 21 грудня 1940 року . ППШ поряд з ППС-43 був основним пістолетом-кулеметом радянських збройних сил у Німецько-радянській війні. Після закінчення війни, до середини 1960-х років ППШ був знятий з озброєння Радянської Армії і поступово замінений автоматом Калашникова, трохи довше він зберігався на озброєнні тилових і допоміжних підрозділів, частин внутрішніх військ і залізничних військ, аж до розвалу СРСР у 1991 р. На озброєнні підрозділів воєнізованої охорони та МВС ряду країн СНД знаходиться й досі.
Також, в післявоєнний період ППШ у величезних кількостях поставлявся в дружні до СРСР країни, тривалий час перебував на озброєнні армій різних держав, використовувався нерегулярними формуваннями і протягом ХХ століття застосовувався в збройних конфліктах по всьому світу.
На даний момент продається цивільним як мисливський карабін для аматорської стрільби з незначними доробками (перемикач вогню підварений в положенні для одиночних пострілів, в магазині встановлений обмежувач на 10 набоїв, може бути зроблено кернення дульного зрізу і чашки затвора в районі ударника).
Історія Після Зимової війни (1939-1940), де фіни успішно використовували пістолет-кулемет Suomi, у 1940 році радянський Наркомат озброєння вирішив його скопіювати і дав технічне завдання зброярам на створення пістолета-кулемета, близького чи такого який перевершує за тактико-технічними характеристиками пістолет- кулемет ППД-34/40, але більш технологічного і адаптованого до масового виробництва (в тому числі на неспеціалізованих машинобудівних підприємствах).
Основним завданням при розробці ППШ було створення зразка, близького до ППД або такого який перевершує його по ТТХ, але при цьому дешевого і придатного для масового виробництва, в тому числі на непрофільних підприємствах. У 1940 Наркомат озброєння дав запит зброярам на створення пістолета-кулемета, частини якого могли б бути виготовлені при мінімальній механічній обробці, (що практично означало необхідність застосування штампованих деталей). До осені 1940 року на розгляд були представлені конструкції пістолетів-кулеметів Г. С. Шпагіна і Б. Г. Шпитального.
Полігонні випробування і технологічна оцінка пред'явлених до розгляду зразків в кінці листопада 1940 р показали, що при близьких бойових якостях обох проектів пістолет-кулемет Шпагіна був набагато більш технологічний у виробництві. Для виконання необхідних 87 деталей було потрібно 5,6 верстато-годин, в той же час виробництво необхідних 95 деталей ПК Б. Г. Шпитального вимагало 25,3 верстато-годин тобто майже в п'ять разів більше. Перший ППШ було виготовлено 26 серпня 1940 року, у жовтні 1940 року була виготовлена дослідна партія — 25 штук.
Наприкінці листопада 1940 року, за результатами полігонних випробувань і технологічної оцінки пред'явлених до розгляду зразків ППШ був рекомендований до прийняття на озброєння.
Живучість сконструйованого Шпагіним зразка була перевірена 30 000 пострілів, після чого ПК показав задовільну купчастість стрільби та справний стан деталей. Надійність автоматики перевірялася стрільбою під кутами піднесення і схиляння у 85°, при штучно запиленому механізмі, при повній відсутності мастила (всі деталі промивалися гасом і насухо протиралися ганчір'ям), відстрілом без чистки зброї 5000 патронів. Все це дозволяє судити про виняткову надійності і безвідмовність зброї поряд з високими бойовими якостями.
21 грудня 1940 р пістолет-кулемет системи Шпагіна зразка 1941 був прийнятий на озброєння Червоної армії. До кінця 1941 року було виготовлено понад 90000 шт. За 1942 р. фронт отримав 1,5 млн пістолетів-кулеметів.
Конструкція
ППШ являє собою автоматичну ручну вогнепальну зброю, яка призначена для ведення вогню чергами і одиночними пострілами.
Автоматика працює за схемою використання віддачі з вільним затвором. Вогонь ведеться з заднього шептала (затвор перед пострілом перебуває в крайньому задньому положенні, після спуску він йде вперед, досилає набій, наколювання капсуля проводиться в момент завершення досилання), затвор в момент пострілу не фіксується. Подібна схема часто використовується при розробці пістолетів-кулеметів. При всій своїй простоті, таке рішення вимагає використовувати масивний затвор, що збільшує загальну масу зброї. Крім того, зброя, що використовує таку схему перезарядження, може вистрілити в результаті сильного удару (наприклад, при падінні), якщо від удару затвор з крайнього переднього (нефіксованого) положення відкотиться по напрямних далі вікна подачі патронів магазина, або з крайнього заднього — зірветься зі стопора.
Ударно-спусковий механізм допускає ведення стрільби чергами і одиночними пострілами, з відкритого затвора. Ударник розміщений нерухомо в дзеркалі затвора. Перемикач розміщується всередині спускової скоби, перед спусковим гачком. Запобіжник представляє собою повзун, розташований на рукоятці зведення затвора. Запобіжник у включеному стані замикає затвор в передньому чи задньому положенні.
Як і ППД, ППШ має ствольну коробку, злиту з кожухом ствола, затвор з запобіжником на рукоятці зведення, перемикач вогню в спусковий скобі перед спусковим гачком, перекидний приціл і дерев'яну ложу.gif Схема ППШ-41. Але при цьому ППШ істотно більш технологічний: точної механічної обробки вимагає тільки ствол, затвор був виконаний на токарному верстаті з подальшим грубим фрезеруванням, а майже всі інші металеві деталі можуть виготовлятися штампуванням.
Дулове гальмо-компенсатор є виступаючою вперед за дуловий зріз частиною кожуха ствола (скошена пластина з отвором для проходження кулі, з боків від якої в кожусі є наскрізні вікна). За рахунок реактивного дії порохових газів при пострілі дулове гальмо-компенсатор значно зменшує віддачу і «задирання» ствола вгору.
Ложа виготовлялася з дерева, в основному з берези. ППШ-41 спочатку комплектувалися барабанними магазинами від ППД-40 ємністю 71 набій. Але так як барабанні магазини в бойових умовах показали себе ненадійними, надмірно важкими і дорогими у виробництві, до того ж вимагали ручної індивідуальної підгонки під кожен конкретний пістолет-кулемет, вони були замінені на розроблені в 1942 році коробчасті вигнуті магазини ємністю 35 набоїв.
Прицільні пристосування спочатку складалися з секторного прицілу (дальністю від 50 до 500 м і кроком 50 м) і нерухомої мушки. Пізніше був введений перекидний L-подібний цілик для стрільби на 100 і 200 метрів. Оскільки прицільна дальність є виключно умовною, суб'єктивною характеристикою то ППШ раннього випуску, як і більшість довоєнних пістолетів-кулеметів, мав секторний приціл, розмічений до 500 метрів, однак згодом випускалася спрощена версія з прицілом до 200 метрів, — при цьому характеристики самої зброї де-факто залишилися старими, але новий приціл був набагато простіший у виготовленні і цілком відповідав реальному бойовому застосуванню цієї зброїНаставление по стрелковому делу: автомат (пистолет-пулемёт) обр. 1941 года конструкции Г. С. Шпагина. Военное издательство Министерства вооруженных сил Союза ССР, 1946 год. «Прицельная дальность автомата: с вращающимся целиком — 200 м, с секторным прицелом — 500 м.».
Ударно-спусковий механізм Типовий для масових пістолетів-кулеметів простий ударно-спусковий механізм зі зворотно-бойовою пружиною, ударник жорстко закріплений в затворі, бойовий взвод розташований на затворі. Є перемикач, який дозволяє вести одиночний або автоматичний вогонь. Запобіжник блокує рух затвора.
Характеристика
При прицільній дальності 500 м (у раннього варіанту), дійсна дальність вогню чергами становить близько 200 м, — показник, відчутно перевершує середній рівень зброї цього класу. Крім того, завдяки використанню набою 7,62 × 25 мм ТТ, на відміну від 9×19 мм Парабелум або .45 Colt (які використовували у зарубіжних ПП), а також порівняно довгому стволу, була досягнута значно більша дульна швидкість кулі (500 м/с проти 380 м/с у MP-40 і 280—290 м/с у пістолета-кулемета Томпсона), що дало кращу настильність траєкторії, що дозволяло одиночним вогнем впевнено вражати ціль на дистанціях до 200—250 м, а також вести вогонь на більшу — аж до 300 і більше метрів — відстань, компенсуючи зниження точності більшою швидкострільністю або зосередженим вогнем кількох стрільців. Висока швидкострільність, з одного боку, приводила до великої витрати боєприпасів (за що ПК отримав прізвисько «пожирач патронів»), і швидкого перегріву ствола, з іншого — забезпечувала високу щільність вогню, що давало перевагу в ближньому бою.
Живучість ППШ, особливо з коробчастим магазином, вельми висока. Чистий і змащений ППШ є надійною зброєю. Нерухомо закріплений бойок є причиною затримок стрільби при забрудненні чашечки затвора кіптявою або при попаданні пилу на загуслу змазку: за спогадами ветеранів 2-ї світової, при пересуванні в відкритих автомашинах або на броні по брудних дорогах ППШ майже завжди ховали під плащ-намет. До недоліків можна віднести порівняно великі розміри і масу, складність заміни і спорядження барабанного магазина, недостатньо надійний запобіжник, а також можливість самовільного пострілу при падінні на тверду поверхню, що нерідко призводило до нещасних випадків; невисокою живучість мав фібровий амортизатор, який пом'якшував удар затвора по ствольної коробці в задньому положенні, після зносу амортизатора затвор розбивав задню частину коробки. До переваг ППШ можна також віднести велику ємність барабанного магазина (71 набій) у порівнянні з MP-40 (32 набої), але більша кількість набоїв значно збільшувала вагу і габарити зброї, а надійність барабанного магазина була порівняно невисока. Коробчастий магазин був легшим і надійнішим, проте спорядження його набоями становило велику складність через перестроювання набоїв на виході з двох рядів в один: черговий набій потрібно було підвести під губки рухом вниз-назад. З іншого боку, наприклад, магазин системи Шмайссера, який використовували в німецьких і англійських пістолетах-кулеметах, також мав перестроювання набоїв з двох рядів в один. Для полегшення спорядження коробчастих магазинів ППШ існувало спеціальне пристосування.
Через наявність дулового гальма-компенсатора сусідній стрілець, який опинявся на відстані до 2-3 м збоку дульного зрізу, міг отримати баротравму або розрив барабанної перетинки. ППШ-41 легко ідентифікувати по високому темпу стрільби, схожому на стрекотіння швейної машинки, а в темряві — за трьома спалахами дулового полум'я, які виривалися з верхнього і бічних отворів кожуха.
Купчастість бою і ефективність вогню Серцевинні смуги розсіювання кращої половини попадань, дальність, м по висоті, смпо ширині, см одиночними короткими чергамиодиночними короткими чергами 50 10 15 10 14 100 20 30 20 27 150 31 45 30 40 200 42 60 40 50 250 53 75 50 66 300 64 90 60 80
Для ураження одиночного бійця противника (ростової мішені) при веденні вогню короткими чергами з готової до нормального бою зброї був необхідний 1 набій на дистанції до 100 м, 2 — на дистанції в 150 м, 3 — на дистанції в 200—250 м, і 4 набої на дистанції в 300 м.
ТТХ набою
7,62×25 мм ТТКраїна-виробник СРСРКалібр, мм7,62×25Вага кулі, г5,52Маса патрона, г10,2—11Тип зброї, яка використовувала набійППШ-41Довжина гільзи, мм25,1Довжина набою, мм35Початкова швидкість кулі, м/с424—455Енергія кулі, Дж508—576Вага порохового заряду,г 0,48—0,52
ППШ-2
У ППШ були не тільки переваги, а й недоліки, такі як великі габарити і маса, що значно ускладнювало застосування цієї зброї в умовах вузьких окопів і тісних приміщень в міських боях, а також розвідниками, десантниками і екіпажами бойових машин. До того ж, в умовах воєнного часу необхідно було знизити витрати на масове виробництво пістолетів-кулеметів.