Т-18 (МС-1) — радянський легкий піхотний танк 1920-х років. Створений в 1925–1927 роках на основі французького танка FT-17 і його італійського варіанту «Fiat 3000» і став першим танком радянської розробки. Серійно вироблявся з 1928 по 1931 рік. Всього в декількох варіантах було випущено 959 танків цього типу, не враховуючи прототипу. Наприкінці 1920-х — початку 1930-х років Т-18 становив основу танкового парку РСЧА, але досить швидко був витіснений досконалішим Т-26. Застосовувався в бою в конфлікті на Китайсько-Східній залізниці, але в 1938–1939 роках застарілі і ті що досягнули крайнього ступеня зносу Т-18 були переважно зняті з озброєння або використовувалися як нерухомі вогневі точки. У незначній кількості ці танки ще залишалися у військах в боєздатному стані до початку Німецько-радянської війни і використовувалися на початковому її етапі.
Історія створення Першим виробленим в СРСР танком став «Рено-Російський», що являв собою копію французького FT-17, один примірник якого був захоплений Червоною армією в 1919 році. Танк був наданий заводу «Червоне Сормово», якому було доручено скопіювати і налагодити його серійне виробництво з випуском першої партії з 15 одиниць до кінця 1920 року. Деякі вузли FT-17, зокрема трансмісія, були загублені при транспортуванні, і їх довелося проєктувати з нуля. Попри численні труднощі, завод зумів зібрати перший власний танк до серпня 1920 року, а незабаром виготовити і інші 14 замовлених машин. Однак через економічні та політичні труднощі того періоду подальше виробництво танка не велося.
Практично до питання виробництва танків повернулися в 1926 році, коли була прийнята трирічна програма танкобудування. Вона передбачала як план-мінімуму організацію одного танкового батальйону і навчальної роти, оснащених піхотними танками, а також одного батальйону і роти, оснащених танкетками. За розрахунками це вимагало виробництва 112 машин кожного з типів. У вересні було проведено нараду командування РСЧА, керівництва ГУВП та гарматно-арсенального тресту (ГАТ), присвячену питанням танкобудування та вибору танка для майбутнього масового виробництва. FT-17 був визнаний зайво важким, малорухомим і слабо озброєним, а вироблена в СРСР його версія була дорогою і до того ж мала низьку якість виготовлення. Вартість одного «Рено-Російського» становила 36 тис. рублів, що не відповідало вимогам трирічної програми, що передбачала сумарні витрати в 5 млн рублів для своєї реалізації при вартості одного піхотного танка на рівні 18 тис. рублів.
Роботи по створенню досконалішого танка в СРСР на той час уже велися. 1924 року Комісією з танкобудування були розроблені до танку супроводу піхоти, затверджені наприкінці того ж року. Відповідно до них, передбачалося створення танка масою 3 тонни, озброєного 37-мм гарматою або кулеметом, 16-мм бронею і максимальною швидкістю 12 км/год. При цьому з 1924 року для перейняття зарубіжного досвіду протягом двох років йшло вивчення трофейних іноземних танків, з яких найсприятливіше враження справив італійський «Fiat 3000», що був вдосконаленим варіантом FT-17. Один пошкоджений екземпляр цього танка, очевидно, захоплений в ході Радянсько-польської війни, був переданий бюро на початку 1925 року. Відповідно до вимог комісії, Танковим бюро був розроблений проєкт танка, який отримав позначення Т-16. Навесні 1925 року, після розгляду проєкту в штабі РСЧА, ТТВ були скориговані: допустима маса танка була збільшена до 5 тонн, щоб забезпечити розміщення потужнішого двигуна і одночасну установку гармати і кулемета.
Щоб прискорити роботу, для виготовлення дослідного зразка танка був виділений завод «Більшовик», який мав у той час кращі виробничі потужності. До березня 1927 року був закінчений прототип Т-16. При загальній схожості з FT-17, новий танк за рахунок кращого компонування мав значно меншу довжину корпусу і як наслідок — меншу масу і кращу рухливість; значно меншою, в порівнянні з «Рено-Російським», виявилася і його вартість. Разом з тим випробування Т-16 виявили у нього безліч недоліків, переважно в силовій установці і ходовій частині. Другий прототип, при будівництві якого були враховані ці зауваження, був закінчений до травня того ж року і отримав позначення Т-18. 11-17 червня танк відправили на державне випробування, яке в цілому пройшло успішно, і за підсумками якого він був 6 липня прийнятий на озброєння під позначенням «малий танк супроводу зр. 1927» (МС-1) або Т-18.
Серійне виробництво 1 лютого 1928 року заводу «Більшовик» було видано перше замовлення на виробництво 108 серійних Т-18 протягом 1928-1929 років. Перші 30 з них, що будувалися на засоби ТСОАВІАХІМу, необхідно було поставити вже до осені 1928 року і з цим завданням завод успішно впорався . З квітня 1929 року до виробництва танка був під'єднаний Мотовиліхінський завод, що був дублером з випуску Т-18, але освоєння виробництва на ньому йшло повільніше, тим більше, що в поставках двигуна, трансмісії, траків і броні він залежав від заводу «Більшовик» . План з випуску танка на 1929 рік виконаний не був, але оскільки новий танк поступово освоювався у виробництві, в 1929-1930 роках план випуску був збільшений вже до 300 одиниць . За іншими даними, за програмою «Система танко-тракторо-авто-бронеозброєння РСЧА», розробленої під керівництвом начальника штабу РСЧА, план випуску Т-18 на 1929-1930 роки склав 325 одиниць.
Тим часом застарілий 6,5-мм спарений кулемет системи Федорова був замінений в танку одинарним новим 7,62-мм ДТ-29, що з 1930 року став стандартним радянським танковим кулеметом. Такий модернізований танк отримав позначення МС-1 (Т-18) зр. 1929 і відрізнявся від ранньої модифікації також збільшеним боєкомплектом до гармати з 96 до 104 пострілів і незначними змінами в конструкції лобової частині корпусу.
До 1929 року Т-18 вже не відповідав вимогам РСЧА до танків і повинен був бути замінений новим Т-19, однак розробка та розгортання виробництва останнього вимагали часу. Тому, 17-18 липня на засіданні РВР, під час якого була прийнята нова система бронетанкового озброєння, що робила Т-18 застарілим, одночасно було вирішено до появи заміни йому зберігати Т-18 на озброєнні, разом із вжиттям заходів щодо збільшення його швидкості до 25 км/год . Як результат, Т-18 зазнав суттєвої модернізації. Озброєння Т-18 планувалося посилити шляхом установки довгоствольної 37-мм гармати, а для врівноваження башти, що стала б важчою після цього, вона була забезпечена розвиненою кормовою нішею, яку планувалося також використовувати для установки радіостанції. Але в реальності ні нова гармата, ні танкова радіостанція на Т-18 так і не потрапили . Змінам піддалася і силова установка, потужність двигуна була збільшена з 35 до 40 к.с., а в трансмісію були введені чотириступінчаста коробка передач і новий багатодисковий фрикціон. Ряд інших, менш значних, змін були введено і в інших вузлах машини. Такий модернізований танк був прийнятий на озброєння під позначенням МС-1 (Т-18) зр. 1930 .
Виробництво Т-18 тривало до кінця 1931, коли його змінив у виробництві новий танк супроводу піхоти - Т-26 . Частина машин, випущених в 1931 році, була прийнята військовим прийманням тільки на початку 1932 року, тому в деяких джерелах говориться, що виробництво Т-18 було закінчено тільки в цьому році . Всього ж за чотири роки випуску, в чотирьох виробничих серіях, було виготовлено 959 серійних танків Т-18 всіх модифікацій, в деяких джерелах також зустрічається цифра 962 танки, але в неї входять і прототипи .
Графік поставок Т-18, включаючи прототипи, промисловістю в РСЧА Рік 1926 1927 1928 1929 1930 1931 Всього Кількість танків 2 23 85 317 90 445 962
Графік випуску та приймання Т-18 Рік 1928—1929 1930 1931 1932 Всього Випущено 121 325 513 — 959 Прийнято військовим прийманням 96 331 511 21 959
Подальший розвиток
Танки для заміни Т-18 На засіданні РВР 17-18 липня 1929 року, разом з визнанням Т-18 застарілим, було висунуто вимогу створення нового танка підтримки піхоти для його заміни. Розробка проєкту, що отримав позначення Т-19, була доручена головному конструкторському бюро гарматно-арсенального тресту. Новий танк отримав підвіску за зразком французького Renault NC 27, який як і Т-18 був подальшим розвитком FT-17. Т-19 був значно довший Т-18, що дозволяло поліпшити прохідність і зменшити коливання танка на ходу. Озброєння Т-19 повинно було складатися з 37-мм гармати Б-3 і кулемета в одномісній башті, крім того , до складу екіпажу вводився стрілець з курсовим кулеметом ДТ-29. Для підвищення бронестійкості корпусу його листи передбачалося розміщувати під великими кутами нахилу.
Оскільки створення Т-19, яке передбачалося завершити ще до 15 січня 1930 року, затягувалося, крім продовження виробництва Т-18 було вирішено провести його капітальну модернізацію. Проєкт отримав позначення «Т-18 покращений» або Т-20, а його розробка велася взимку-навесні того ж року. У ньому були ліквідовані деякі недоліки, що з'явилися наслідком створення Т-18 з Т-16. Основні зміни в танку торкнулися корпусу, який отримав раціональнішу конструкцію, що дозволило спростити і полегшити його, а також збільшити обсяг надгусеничних полиць і розміщених в них паливних баків. З ходової частини Т-20 був прибраний одиночний опорний коток і змінено розташування інших, як опорних, так і підтримуючих, а також піднято лінивець. Перший броньовий корпус Т-20 був виготовлений в травні 1930 року. Передбачалося також встановити на танк новий двигун потужністю 60 к.с., Але він був готовий тільки до жовтня того ж року і на випробуваннях розвинув потужність лише в 57 к.с. У жовтні також було виготовлено дослідні зварні броньові корпуси для Т-20, але попри їх перспективність і хороші результати випробувань обстрілом, застосування зварювання в серійному виробництві в той час уявлялося проблематичним .
Роботи по Т-20 також затягувалися. За планами перші 15 танків повинні були бути готові до 7 листопада 1930 року, на 1931-1932 роки було замовлено виробництво ще 350 одиниць, але перший прототип не був повністю закінчений і в 1931 році . Порівняльні випробування прототипів Т-20 (практично завершеного до їх моменту) і Т-26, проведені в січні 1931 року, показали перевагу останнього, що призвело до припинення подальших робіт над Т-20. Роботи по Т-19 тривали і перший його прототип був переважно завершений в червні - серпні 1931 року. Це не стосувалося башти, замість якої була встановлена башта серійного Т-18. Характеристики Т-19 виявилися гіршими запланованих і поступалися Т-26, який до того ж виявився набагато дешевшим. У результаті роботи над Т-19 були згорнуті на користь Т-26, який в тому ж році змінив Т-18 на складальних лініях .
Спроби модернізації Т-18 Одним з напрямків модернізації Т-18 в перші роки стало підвищення прохідності, перш за все в частині подолання ровів. 1929 року один танк був в дослідному порядку оснащений другим «хвостом» спереду, знятим з іншого Т-18. Через характерного вигляду переобладнаний танк отримав прізвиська «носоріг» і «тягни-штовхай». Хоча ширина подоланого рову при цьому зросла, огляд для механіка-водія різко погіршав, внаслідок чого в серію подібна модифікація не пішла. Пропонувався також проєкт установки на Т-18 поворотної стріли з колесами, які опускалися в рів, після чого танк міг би долати перешкоду по ним. Крім цього, колеса могли використовуватися для зминання дротових загороджень. Відомості про те, чи був цей проєкт втілений у металі, відсутні, хоча пізніше подібні пристрої в СРСР розроблялися вже для більш сучасних танків.