20-та гренадерська дивізія СС (1-ша естонська)

20-та гренадерська дивізія СС (1-ша естонська) (, ) — гренадерська дивізія у складі військ Ваффен-СС Німеччини, яка існувала у 1943–1945 роках і комплектувалася добровольцями естонського походження. Формально дивізія ніколи не була частиною Вермахту під час Другої світової війни, згідно з деякими джерелами, дивізія перебувала під загальним командуванням рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера, але не була невід'ємною частиною військ СС. Офіційно активована 24 січня 1944 року і багато його солдатів були членами Естонського легіону та/або 3-ї естонської добровольчої бригади СС, які воювали у складі німецьких військ із серпня 1942 року та жовтня 1943 року відповідно. Обидва попередні формування комплектували свій особовий склад за рахунок добровольців з окупованої німцями Естонії. Незабаром після офіційної оголошення про формування естонської дивізії СС, німецька окупаційна влада оголосила масовий призов в Естонії.

Загалом в Естонії до лав вермахту та Ваффен-СС було призвано 38 000 осіб. У квітні 1944 року дивізія мала визначену чисельність 16 135 осіб. З березня по вересень 1944 року через резервні підрозділи пройшло 13 700 осіб, а до серпня 1944 року близько 10 427 були вбиті або зникли безвісти. Дивізія воювала з Червоною армією на Східному фронті і капітулювала в травні 1945 року.

Історія

Передісторія створення

Після вторгнення нацистської Німеччини до Радянського Союзу 22 червня 1941 року і до кінця літа німецький вермахт окупував Естонію. Німці сприймалися більшістю естонців як визволителі від терору сталінського СРСР і плекали надії на відновлення незалежності країни. Початковий ентузіазм, яким зустріли німецьке вторгнення, протягом року змінився розчаруванням, обуренням і частково навіть ворожнечею.

Попри початкову політику Німеччини не вербувати естонців до німецької армії, командувач німецької 18-ї армії генерал-полковник Георг фон Кюхлер створив 26 естонських загонів безпеки (), які до серпня 1941 року були об'єднані в 181–186-й батальйони безпеки (), по 700 осіб кожен. Спонукувані бажанням помститися Радянському Союзу, добровольців було багато, і хоча початковим наміром було, щоб ці підрозділи виконували функції з охорони тільки на території Естонії, їх відправили на лінію фронту, де вони себе добре проявили. До березня 1942 року було розгорнуто 16 естонських батальйонів і рот загальною чисельністю 10 000 осіб. У жовтні 1942 року наявні охоронні батальйони були реорганізовані у «Східні» батальйони, 181-й став 658-м, 182-й — 659-м, одна рота 184-го стала 657-ю «Східною» ротою, 184-й — 660-м «Східним» батальйоном, а 186-й — перетворився на «Східний» батальйон «Нарва». 1 січня 1943 року вони були перейменовані в «Естонські» батальйони.

Паралельно з серпня 1941 року німецька поліція створювала в Естонії оборонні загони () для боротьби з партизанами. У листопаді оборонні загони були об'єднані в оборонні батальйони () або батальйони Шума, і до жовтня 1942 року 5400 естонців проходило службу у 14 батальйонах, а ще 5100 в лавах естонської цивільної поліції. У грудні 1943 року решта 18 батальйонів Шума були перейменовані в «Естонські поліцейські батальйони». З них одинадцять перебували в оперативних районах за межами Естонії.

28 серпня 1942 року німці оголосили про створення Естонського легіону СС у складі Ваффен-СС, збройного крила німецької нацистської партії, яка служила разом, але ніколи формально не була частиною вермахту в ході світової війни. Його командиром був СС-оберштурмбанфюрер Франц Аугсбергер. У той час як естонське керівництво воліло б реформувати естонську армію, достатньо добровольців виявили бажання приєднатися до цього формування і 1 жовтня 1942 року у Гайделагері біля Дембиці в окупованій Польщі був офіційно створений Естонський легіон. Коли він був створений, то складався з 1-го добровольчого гренадерського полку СС (), яким командував етнічний естонець, СС-штандартенфюрер Йоханнес Соодла. У січні 1943 року три найкращі батальйони Шума були розформовані, а їхній особовий склад перейшов до Легіону чи інших батальйонів Шума. На початку 1943 року, у відповідь на запровадження військової повинності та незадоволені політикою Німеччини, деякі естонці втекли до Фінляндії та записалися у фінську армію. Невдовзі естонці сформували дві роти 3-го батальйону фінського 47-го піхотного полку, і незабаром 3-й батальйон був повністю сформований з естонців. Воно воювало з Червоною армією на лінії Маннергейма, перш ніж допомогти сформувати фінський 200-й піхотний полк, який складався з 310 фінів і 2340 естонців. 200-й піхотний полк продовжував бої на лінії Маннергейма до серпня 1944 року, коли був розформований.

У квітні 1943 року 1-й батальйон 1-го добровольчого полку СС був перейменований у добровольчий батальйон «Нарва» () і виведений зі складу Легіону. Його передали до укомплектованої переважно скандинавами 5-ї танкової дивізії СС «Вікінг», замінивши фінський батальйон СС. Добровольчий батальйон «Нарва» відзначився в боях у складі 5-ї дивізії СС до повернення до Естонії в липні 1944 року. Приблизно в той самий час, коли 1-й батальйон був виділений, Легіон набув оперативних спроможностей. Постійна нестача особового складу призвела до запровадження військової повинності в цей час, в результаті чого були призвано близько 12 000 естонців, з яких близько 5 300 було зараховано до штату Легіону. Одночасно, з весни 1943 року деякі з естонських поліцейських батальйонів були використані для формування більших підрозділів, і багато їхніх людей пішли добровольцями до Легіону.

У травні 1943 року німці розширили Легіон до розміру бригади, спочатку назвавши його Естонською добровольчою бригадою СС () під командуванням Аугсбергера. 1-й добровольчий полк СС став 45-м добровольчим полком СС, а для підтримки бригади було сформовано 53-й артилерійський дивізіон. У липні 1943 року 657-ма естонська рота та 660-й естонський батальйон були використані як основа для формування 46-го добровольчого полку СС як другого полку бригади. У жовтні бригада була перейменована в 3-ю добровольчу бригаду СС. Більшість офіцерів і унтерофіцерів бригади були естонцями, включно з двома командирами полків, і до грудня чисельність бригади досягла 5099 осіб. З листопада бригада була спрямована на боротьбу з партизанами в Невелі біля Великих Лук на території Російської РФСР, а в грудні вона рушила далі на північ до Старої Руси, де з'єдналася з німецькою 16-ю армією. У грудні також почалися перші кроки щодо розгортання бригади до штатів дивізії. У січні 1944 року бригаду було відправлено назад до Естонії для допомоги в обороні від радянського наступу.

Бойовий шлях З середини січня 1944 року Червона армія розпочала масштабний стратегічний наступ на північному крилі німецько-радянського фронту. За місяць німецькі війська були відкинуті унаслідок зимового наступу противника майже до кордону з окупованою вермахтом Естонією. 24 січня 3-ю добровольчу бригаду СС розгорнули у 20-ту Естонську добровольчу дивізію СС під командуванням Аугсбергера, нині СС-оберфюрера. Спочатку основними бойовими формуваннями дивізії були 45-й і 46-й добровольчі есесівські полки і 20-й добровольчий артилерійський полк СС. Через тиждень німецька влада оголосила в Естонії загальний призов-мобілізацію. 7 лютого довоєнний прем'єр-міністр Юрі Улуотс змінив свою позицію щодо мобілізації, коли радянські війська вийшли на кордон з Естонією. На той час естонські частини під німецьким контролем налічували близько 14 000 людей. Розраховуючи на поразку Німеччини, Улуотс вважав за необхідне озброїти якомога більшу кількість естонців будь-якими засобами. Улуотс навіть зумів донести це нації через контрольоване німцями радіо: естонські війська на естонській землі мають «набагато ширше значення, ніж те, що я міг і зміг би розкрити тут». За даними Ромуальда Місюнаса та Рейна Таагепера, це призвело до того, що 38 000 чоловіків записалися на військову службу. Естонська історична комісія повідомила, що після заклику Улуотса 32 000 чоловіків приєдналися до війська. 20-та дивізія СС отримала підкріплення, довивши загальну чисельність естонських частин до 50 000 — 60 000 військових. Загалом за весь період щонайменше 70 000 естонців приєдналися до німецької армії, більше ніж 10 000 з них загинули в боях, близько 10 000 дісталися Заходу після закінчення війни.

Після радянської Кінгісеппсько-Гдовської наступальної операції дивізію було наказано зняти з Невельського та перекинути на Нарвський фронт для оборони Естонії.

Прибуття 1-го батальйону 1-го естонського полку в Тарту збіглося з підготовленою десантною операцією лівого флангу Ленінградського фронту на західне узбережжя Чудського озера, в 120 кілометрах на південь від Нарви. 1-й батальйон 1-го естонського полку розмістився на Єршівському плацдармі на східному березі Чудського озера. Естонські та німецькі частини до 16 лютого очистили західне узбережжя Чудського моря від радянських військ, завдавши ворогу значних втрат.

Битва за Нарву

8 лютого 1944 року дивізію передали III (германському) есесівському танковому корпусу СС-обергрупенфюрера і генерала Ваффен-СС Фелікса Штайнера, який тоді захищав Нарвський плацдарм. Дивізія мала замінити залишки 9-ї та 10-ї авіапольових дивізій Люфтваффе, які намагалися утримати лінію оборони проти радянського плацдарму на північ від міста Нарва. Після прибуття на фронт 20 лютого дивізія отримала наказ ліквідувати радянський плацдарм. За дев'ять днів важких боїв дивізія відтіснила радянські війська через річку та відновила позиції по визначеній перешкоді. Дивізія залишалася на ділянках Сіверці та Аувере, ведучи важкі оборонні бої.

У квітні 658-й і 659-й естонські батальйони були передані Ваффен-СС, щоб стати II. і I. батальйонами новосформованого 47-го добровольчого гренадерського полку СС відповідно. Командир 658-го естонського батальйону майор Альфонс Ребане був нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста в лютому. Ребане командував 47-м добровольчим гренадерським полком СС, а також був заступником командира Аугсбергера.

26 травня дивізія була перейменована в 20-ту гренадерську дивізію СС (1-шу естонську).

У травні в дивізії в строю перебувало ще 5000 військових, тож її було виведено з лінії фронту та переформовано за допомогою батальйону «Нарва», приєднаного до дивізії як розвідувальний батальйон. На той час йшов активний призов естонських чоловіків до німецьких збройних сил. До весни 1944 року приблизно 32 000 чоловік було призвано до німецьких військ, причому 20-та гренадерська дивізія складалася з приблизно 15 000 осіб.

Битва за лінію «Танненберг»

У липні 1944 року добровольчий батальйон «Нарва» повернувся до Естонії та увійшов до складу дивізії, яка на той час досягла повного бойового комплекту.

25 липня Штайнер наказав відступити на лінію «Танненберг», дивізія була розгорнута на пагорбі Ластекодумагі, першій лінії оборони нової позиції. Протягом наступного місяця дивізія вела важкі оборонні бої на пагорбах Сінімяед.

26 липня, переслідуючи захисників, які відступали, радянські війська вперше атакували позиції на лінії «Танненберг». Радянська авіація та артилерія обстріляли німецькі рубежі, знищивши більшу частину лісу на пагорбах. Вранці 27 липня радянські війська почали ще один потужний артилерійський обстріл Сінімяеда.